Читать книгу Влада і насолода - Андрей Маклаков - Страница 2

Влада. Насолода. Могутність наказу. Насолода пануванням і підпорядкуванням…

Можна не думати про них, але від влади і насолоди нікуди подітися. Як вважав французький історик і філософ Мішель Фуко, влада – це зовсім не те, що захоплюють або втрачають, вона властива всім формам життя, оскільки являє собою один із видів відносин, а саме – відносини залежності.

Ось тут і починається найцікавіше. Варто людині, нехай навіть вона добре знайома вам і звична, отримати владу, як вона змінюється. Радикально змінюються стосунки у родині, варто тільки чоловікові або дружині зробити кар’єрний поступ. До смішного змінюється поведінка рядового, який отримав сержантські нашивки.

Але існують речі значно серйозніші та більш значущі. У ході знаменитого Стенфордського експерименту в серпні 1971 року психолог Філіп Зімбардо поділив групу добровольців на «охоронців» та «ув’язнених» – і наочно продемонстрував, що відбувається з людиною, яка отримала владу за умови, що з неї знято будь-яку відповідальність. Утім, і без експериментальних підтверджень це є очевидним – досить таких речей, як звірячі побиття протестувальників, катування в’язнів і військовополонених, свавілля чиновників. Прикладів більше ніж достатньо.

Дивно, але набагато менше уваги дослідників привертає вражаюча покірність страждальної сторони. Замість того, щоб об’єднатися і разом дати відсіч, жертви починають ображати і пригнічувати одне одного. Але в чому причина такої, здавалося б, неприродної поведінки?

Відповіді на це запитання і присвячено цю книжку.

Насолоду, що доставляється здійсненням влади, ми називаємо тут «непристойною насолодою». Але чому, власне, непристойною?

Спробуймо розібратися. Насолода сама по собі – це не просто «радість буття», задоволення від споглядання краси природи або творів мистецтва. Вона завжди пов’язана з іншими людьми і при цьому є певний надлишок, розкіш, ексцес. Саме тому всі культури так чи інакше контролюють джерела насолоди, обмежують їх. У нашій культурі, наприклад, неприпустимими є сексуальні стосунки з дітьми, а адміністрація тюрем не має права катувати в’язнів. В інших культурах це дозволяється, але вводяться інші обмеження – припустімо, заборона з’являтися з відкритим обличчям на вулиці або їсти у присутності інших людей. Якщо ви порушуєте ці заборони, ви – незаконно насолоджуєтеся, і це неодмінно викликає обурення громадськості та відповідну реакцію влади.

Однак значно частіше нам доводиться стикатися з іншими формами непристойної насолоди: із публічною демонстрацією влади або пасивним зневажанням соціальних норм. Якщо ви балансуєте на межі, не порушуючи норм, а всього лише демонструєте здатність і готовність їх порушити, то ви вже отримуєте насолоду, чи не так? Насолода приниженням іншої людини, нехтування того, що є загальноприйнятим, – це і є непристойна насолода…

Непристойна насолода – головна втіха царедворців минулого, які вражали іноземних послів і простолюдинів блиском і розкішшю своїх палаців, шат і церемоніалів. Однак і сьогодні нею пронизане життя правлячих класів. Як відомо, Україна – одна з вельми корумпованих країн. Про боротьбу з корупцією говорять усі, кому не ліньки, проте корупціонерів, які зазнали покарання, – одиниці. Подібна невразливість, безсумнівно, приносить величезну насолоду політичному класу.

Звичайно, різницею в статусі неможливо знехтувати. Якщо ви – суддя, прокурор або народний депутат, то вам, за замовчуванням, дозволено багато що з того, чого не дозволено іншим. Ви перебуваєте у привілейованому становищі, яке саме по собі є джерелом насолоди.

Але все є не таким однозначним, про що, безсумнівно, здогадувався Мішель Фуко. Соціальні низи також отримують свою частку насолоди, нехай і не настільки яскравої, як непристойна, але такої, що теж має свої відтінки. Це – «похмура» насолода, темна радість, своєрідне задоволення, що доставляється власною покірністю. Зазвичай воно не має сексуального забарвлення, інакше його можна було б вважати мазохістським. Люди підкоряються лідеру, господареві, системі влади, але натомість отримують право пригнічувати тих, кого вважають нижчими за себе, і тих, хто не підкорився. Із цим пов’язаний пошук цапів-відбувайлів (неймовірно давній звичай!), яких карають, виганяють, а часом просто знищують. Так виникають касти недоторканних і опущених.

Аж тут у наших уявленнях про суспільство виникає тріщина. Воістину нездоланний розлом. Філософи, політологи та економісти з рідкісною одностайністю вважають, що прагнення до влади є одвіку притаманним людині. Воля до влади – природна і незмінна. «Що поганого в тому, що вищий бажає панувати над нижчим?» – запитував Ніцше. Такої самої думки дотримувалися Геґель і Маркс, так вважають багато сучасних мислителів. Раціоналізація прагнення влади та багатства – це мейнстрим[1] західної думки. І все начебто підтверджує цей висновок.

Але ми думаємо інакше. І вважаємо, що можливим є світ, який живе за іншими законами. Навіть наша цивілізація рано чи пізно зміниться іншою. Можливо, ми ще застанемо цю епоху.

Ця книжка – не тільки про насолоду, що породжується відносинами влади і панування, а й про нашу цивілізацію, яка нині переживає глибоку кризу.

Ми намагаємося знайти відповідь на питання, що означають для неї ці форми насолоди, відшукати їхній спільний знаменник у найрізноманітніших сферах людської активності: внутрішньому житті організацій і гламурних тусовках, стосунках статей, економічному житті, фінансовій системі та навіть в історії філософської думки… Людство накопичило величезні знання, але це переважно знання про повторювані процеси. Явища унікальні, тим більше у сферах духу або колективного несвідомого, ми усвідомлюємо лише з великими труднощами.

Сьогодні колишнє, монохромне, якщо можна так висловитися, уявлення про суспільство та рушійні сили історії змінюється іншим – складним, поліхромним і багатовимірним. І ця книжка – зовсім не претензія «осягнути неосяжне», а всього лише скромна спроба представити звичні речі під іншим кутом. Дивлячись на світ крізь призму людських відносин, ми побачили в ньому не тільки особливі ролі насолоди, а й іще дещо більш спантеличливе і небезпечне: нарцисизм.

Зрозуміло, саме поняття, що часто зустрічається на сторінках цієї книжки, не є новим. Жан Бодріяр, Славой Жижек, Кристофер Леш і багато інших дослідників указували на цей феномен, але з різних причин не оцінили його соціального значення. Ми ж, навпаки, звертаємо особливу увагу на те, що у самому ядрі, буквально у серці західної цивілізації вкорінено зовсім не «нормальний» і «раціональний» суб’єкт, а суб’єкт вельми специфічний – нарцисичний. Нарцисизм сьогодні – характерна особливість поведінки політичних лідерів, партій, великих корпорацій, організацій та установ, іноді цілих держав. Нарцисизмом пронизане все політичне й економічне життя не тільки Заходу, але й Росії з її божевільною і провокативною зовнішньою політикою.

За багато століть існування західної цивілізації нарцисизм, що був спершу притаманний лише правлячим елітам, було інституціоналізовано, оточено ритуалами, він став звичним, а тому – малопомітним. Він проник у тканину суспільства, у технологію відтворення людини та її бажань, що служить завданню увічнення панівних форм суспільних відносин і зміцнення влади його лідерів, які найчастіше вважають за краще залишатися анонімними.

Фактор прихованих систем керування у житті західної цивілізації не можна недооцінювати. Недарма сказано, що справжня влада – це влада таємна. Таємні спільноти, як правило, наскрізь просякнуті нарцисизмом – вони спираються на жорстку ієрархію, культивують уявлення про свою «високу місію», заради здійснення якої підходять будь-які засоби, формують особливу мову і є вкрай мстивими щодо «відступників».

Нарцисичні спільноти ми вважаємо ключовим елементом західного суспільства. Влада їхня воістину безмежна. Важливо усвідомлювати – і це є одним із найважливіших мотивів цієї книжки, – що крім світових фінансів, економіки та геополітики, вони контролюють також і науковий світ. Фактично, усі наші уявлення про людину, еволюцію живої матерії та космос є цілеспрямовано сконструйованими і цілком нарцисичними. Західна людина щиро вірить, що людина – вінець творіння, а людство – унікальне і самотнє у Всесвіті. Коли ж вона стикається з речами, які не вкладаються в прокрустове ложе цієї парадигми, то реагує на них або як агент системи – категорично заперечуючи й отримуючи при цьому непристойну насолоду, або відмовляється вірити очевидному – і отримує «похмуру» насолоду. Доступ до істини надійно перекрито системою освіти, світовою мережею академічної науки, системою фінансування та медіа. Разом вони рішуче припиняють будь-які спроби отримання або розповсюдження небажаної інформації, знань і технологій.

Світ – це пастка з прекрасно відрегульованим механізмом – писав Жан Бодріяр, чиї ідеї про неістинність, фальшивість популярних уявлень про дійсність лягли в основу знаменитої кінотрилогії «Матриця». Ці слова філософа підкріплюють нашу тезу про існування нарцисичної матриці – сукупності мереж різних установ, організацій та індивідуумів (університетів, засобів масової інформації, банків, міжнародних організацій, індустрії розваг, обивательської маси), що формують суб’єкта суспільних відносин, який є лояльним до системи, а також ієрархію керування. Ця матриця є складним колективним організмом. І якщо спробувати визначити мету її існування, то це є нескінченне відтворення самої себе, а зовсім не «прогрес», «демократія» і «процвітання».

* * *

Ті, хто пізнають, насамперед є прозивачами, вважав Ніцше. У цій книжці ми вводимо ряд концептів: «нарцисична потреба», «брак», непристойна і «похмура» насолода, а також низку інших.

Нарцисична потреба, що зазвичай трактують психоаналітики як жага поваги і захоплення з боку оточуючих, яка пов’язана із вразливістю, нетерпимістю до критики, дріб’язковістю й іншим, розуміється нами як надлишкова мотивація, що притаманна нарцисам. Холодні та байдужі до інших людей, вони є дуже чутливими до всього, що безпосередньо стосується їхніх прав і готові зрушити гори на шляху до успіху. У цьому полягає їхня чимала соціальна перевага.

Нарцисична потреба проявляється в багатьох виявах: то як невситима жага загального захоплення, то як садомазохістський комплекс, то у вигляді одержимості споживанням або безмежній жадібності. Нарцисична потреба не притаманна традиційному суб’єкту. Це характерна риса і важлива ознака нарцисично зміненого суб’єкта. Своєю чергою «брак» – це колективна нарцисична потреба, яка перетворилася на соціокультурну та економічну домінанту, яка виявляється у формах користолюбства, споживацтва, прагнення наживи, монетизації людських стосунків. «Брак» – потужний рушій сучасного суспільства.

Це не означає, що ми заперечуємо факт існування «природних», уроджених нарцисів. Особистості такого типу можуть формуватися в найрізноманітніших умовах, але тільки західна культура перетворила їх з ізгоїв на героїв. Мимоволі згадується образ доктора Хауса – однойменний серіал багато років не сходив із телеекранів країн «золотого мільярда», переконуючи глядачів, що холодний і цинічний нарцис, яким фактично є доктор Ґреґорі Хаус, безумовно, гідний називатися героєм нашого часу. Г’ю Лорі, який зіграв цю роль, – безумовно талановитий, але варто хоча б на мить звільнитися від його чарівності, і перед вами вже не «доктор Життя», а «доктор Смерть», котрий з якоюсь демонічною, а насправді – непристойною насолодою повідомляє черговому пацієнтові: «Ви вмираєте».

Утім, типовий його пацієнт може скористатися можливістю отримати додаткову насолоду, заявивши щось на кшталт «мене ніхто ніколи не любив, я йду, хоч мене ніхто не зрозумів і не оцінив». Ця пара – непристойна насолода і «похмура» радість – має універсальний характер.

Нас часто запитують, як поводитися, зіткнувшись із нарцисом-начальником, родичем, потенційним партнером. Як бути, якщо ви мимоволі опинились у надрах нарцисичної організації? Звісно, універсальних порад тут бути не може, проте важливо пам’ятати про дві речі – вразливість нарцисів і їхню потребу в захопленні, і про їхню мстивість. Не сподівайтеся «виправити» нарциса. Не вступайте з ними у близькі стосунки. І всіма силами уникайте небезпеки стати об’єктом переслідування з боку нарцисичної організації або нарцисичного суб’єкта.

Значно складнішим є питання про витоки нарцисизму сучасної людини й усієї західної цивілізації. Перші ознаки нового, а нині типового для Заходу світовідчуття можна виявити ще у працях філософа-францисканця Вільяма Оккама (1285–1347), який рішуче розділив Бога і людину, душу і тіло, звеличував раціональність – що і привело його до конфлікту із церквою.

Розповзання нарцисичного світовідчуття Європою чітко зафіксував і бельгійський економіст Бернар Лієтар у своїй книжці «Душа грошей». На думку Лієтара, світовідчуття європейців радикально змінилося після жахливої епідемії чуми наприкінці XIV століття. Серед цих змін – новий тип поведінки європейських еліт і їхнє ставлення до підданих, фінансова система, архітектура, одяг і навіть сексуальна поведінка знаті. Ці зміни були пов’язані і з появою нових технологій – зокрема, із промисловим виготовленням міцних алкогольних напоїв, монополією на яке заволоділа держава. Намітився тренд на наркотизацію населення, що мав величезне значення для становлення Русі.

Але чи є вихід із нарцисичної матриці? Простого шляху не існує – занадто щільними є мережі гіперреальності. Прорив до істини – завжди результат напружених особистих зусиль. Але сьогодні ми маємо для цього набагато більше можливостей, а на нашій планеті все ще зберігаються острівці людських спільнот, що не надто зачеплені вестернізацією й колективним нарцисизмом.

* * *

Від цього моменту мені доведеться говорити від «я». За роки, що минули після виходу книжки «Непристойні насолоди», яка є ідейною попередницею «Влади і насолоди», світ змінився. Його покинув мій друг і співавтор – Олексій Костянтинович Шевченко, людина надзвичайного розуму і таланту. Йому належить ряд ключових ідей, на яких заснована і ця книжка. Однак я не міг не враховувати тієї обставини, що у світі сьогодні позначилася нова тенденція – disclosure (розкриття). Багато що з того, що раніше було таємним, вийшло на світ, тому наш спільний текст було істотно перероблено та доповнено.

«Книжка для всіх – і ні для кого» – так назвав свій головний твір Фрідріх Ніцше. А книжку, яку ви зараз тримаєте в руках, я б назвав книжкою для тих, хто бажає і прагне. Для тих, хто прагне вирватися з пастки гіперреальності й повернути собі найдорогоцінніший дар – свободу. Свободу думки, почуття та уяви… І нарешті – свободу осягнення того, хто ми є насправді, чого хочемо, і куди йдемо.

Андрій Маклаков

Київ, 2019 р.