Читать книгу Автомобіль із Пекарської - Андрій Кокотюха - Страница 6

Розділ четвертий
Час повертати борги

Оглавление

– Радий вітати вас, пане Кошовий, навіть за таких сумних обставин.

– А тут сьогодні людно.

Кошовий обвів рукою приміщення ресторанчику на Верхньому Личакові, котрий розчинився серед осінніх дерев, але не потонув. Заклад «Під вошею» вважався тут чимось на зразок штаб-квартири личаківських батярів [21]. Звісно, батярське товариство облюбувало собі не одну кнайпу, але ці стіни також частенько здригалися від їхніх вигуків та співів.

Всередині, як завжди, стояла густа суміш запахів пива, шкварок, ще чогось пересмаженого, кислої капусти й диму від дешевого тютюну. Не аж такий великий, але й не зовсім маленький, ресторан вміщав різношерсту публіку. Тут зазвичай можна було побачити статечних різночинних панів, котрі займали місця біля шинквасу, виглядаючи пташками на дротах. Ще – повій, котрі чатували на вдачу, кидаючи оком на цих відвідувачів та час від часу переходячи у м’який наступ, знайомлячись та просячи пригостити цигаркою або чаркою «бачерувки» [22]. Також – злодійчуків, котрі вирішували по кутках свої справи чи планували нові оборудки. Ну і, звісно, батярські компанії, котрі галасом привертали до себе загальну увагу – й у той самий час відволікали її від тих, хто волів лишитися непоміченим у цьому гармидері.

Збираючись сюди, Клим написав записку Басі, аби не чекала його скоро. Та вже кілька вечорів поспіль затримувалася в театрі, приходила втомленою й через те не підпускала коханця до себе. Проте Кошовий за недовгий час спільного мешкання мав сумний досвід, коли Бася, повернувшись та не заставши його вдома, потім влаштовувала істерики: мовляв, не вільно лишати її саму, вона не для того спробувала перебратися до Клима зі своєї невеличкої, але затишної комірчини на вулиці Королівській, де жила поруч із невгамовними студентами, після чого Личаківську вважала не лише ознакою зростання власного статусу, а й, без перебільшення, раєм у межах окремо взятого Львова. Тож краще було повідомити про запізнення, не вдаючись у подробиці.

Потім Кошовий перевдягнувся, вірніше – вдягнувся відповідним чином. Діловий костюм зайняв своє місце в шафі на вішаку. Замість нього Клим одягнув мішкуваті сині штани в ледь помітну смужку, картату сорочку, піджак з підплічниками, недбало пов’язав шию хустинкою, а туфлі, котрі нагадували дзьоб екзотичного птаха, замінив на важкуваті з вигляду, проте доволі зграбні черевики. Прилаштувавши на голову картуза з заломленим козирком, Кошовий не без утіхи переконався: на батяра не подібний, та за ремісника, дрібного службовця чи іншого постійного відвідувача закладів на кшталт «Під вошею» цілком зійде.

Хоча до кінця так і не зрозумів, від чиїх очей ховався. Тутешній череватий кельнер Цезар упізнав його й кивнув, вітаючись. Решта ж відвідувачів, завсідники вони чи завітали випадково, не звертали на Клима спеціальної уваги. Навпаки, пани біля шинквасу здригалися від дружного батярського ревіння, в якому, лише добре дослухавшись, можна було почути слова пісеньки:

Колись у Львові в гарнім місці

Кляштор Бригідок стояв,

Було черниць панянок з двісті,

Він молитви до неба слав.


Цезар, як завжди не говорячи зайвого, кивнув Кошовому на дальній столик у кутку. Якщо дивитися в той бік від вхідних дверей, місце було геть заслане сизим густим цигарковим димом. Та пройшовши ближче, Клим угледів Єжи Тиму й сів навпроти.

– Ви вчєсно.

– Не люблю запізнюватись. Навіть на такі зустрічі.

– Гм… – Тима потер підборіддя, прошепелявив: – Ми ще не почєли розмову, а вам наша здибанка вже не до вподоби.

Біля столика виринув Цезар, поставив миску тушкованої капусти, ще одну – зі смаженими жирними ковбасками, карафку темного скла, наповнену горілкою. Щойно відійшов, Тима спершу закурив, запропонувавши Кошовому. Коли ж той відмовився, витягнувши з кишені свою, завчасно прихоплену з дому сигарку й відкусивши кінчик, закурив та заходився наливати. Батяри ж у протилежному кутку тягнули свого:

Затихли співи, згасли молитви,

Цей дім тюрмою для злодіїв став.


– Чули? – кивнув Тима у їхній бік. – То дуже доречна зараз для нас пісня.

– Пана Сілезького заарештовано, – сказав Клим, беручи свою чарку. – Ми ж не за це питимемо, так?

– Ми будемо пили за його швидке звільнення, – серйозно мовив Тима, і Кошовий лиш тепер помітив – шепелявий злодій вже трохи почастувався.

Не чаркуючись, Тима випив, заковтнувши горілку й не скривившись при цьому, що підтвердило Климові припущення: звичка, сьогодні перехиляє не вперше. Сам пригубив, потім під пильним наглядом співбесідника таки доцідив майже все, поставив чарку, пригостився ковбаскою. Тима ж навіть не думав про їжу – закурив випите й майже відразу налив знову.

– Куди поспішаєте?

– Маємо клопіт, пане Кошовий. Нашого пана Густава заквасили [23] серйозно. Як не видряпаємо з Бригідок – склепають не одну справу. І світить йому айт туд [24], не інакше.

– Ми ж давно знайомі, пане Тимо. Не кажіть, що ваш пан Сілезький сидить задурно.

– Ви ж вчена людина, пане Кошовий. Вчилися на юриста. Тож напевне знаєте: судити треба лише за те, що людині довели. У кримінальної поліції є сила-силенна питань до Густава Сілезького. Але поставити їх йому поліціянти не можуть уже досить давно. Бо знають – доказів нема.

– Або не зібрали.

– Отож, або не набрали, – ствердно кивнув Тима. – Тут так само доказів нема. Проте його заквасили, не дуже-то й розбираючись, що до чого. Через козулю [25] зміг передати на волю ось це бялко [26].

Тима виклав на стіл перед Климом клаптик сірого паперу. Розгорнувши, Кошовий підніс ближче до очей, побачив – писалося швидко, той, хто писав, мав обмаль часу. Тож розібрати було важкувато, та все ж Клим прочитав:

21

Батяри – представники львівської міської субкультури, котра існувала з середини ХІХ до середини ХХ століття. Назва «батяр», імовірно, виникла від угорського «betyar», що означає особу, яка має дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюриста, гульвісу.

22

«Бачерувка» – розмовна назва алкогольної продукції фірми Бачевських, заснованої у 1782 році біля Львова. Вважається найдавнішою лікеро-горілчаною фабрикою Польщі.

23

Заквасити – заарештувати (жарг.).

24

Айт туд – пожиттєве ув’язнення (жарг.).

25

Козуля – тюремний наглядач (жарг.).

26

Бялко – папір, записка (жарг.).

Автомобіль із Пекарської

Подняться наверх