Читать книгу Мрії здійснюються! Як перетворити життя на казку - Барбара Шер - Страница 7

The 2000-Year-Old Man[7]

Ніхто не примушує вас іти слідом за мрією. Це не є обов’язковим, як виконання домашньої роботи чи внесення орендної плати. Ніхто не очікує, що ви реалізуєте всі ваші таланти. Ви сам на сам із собою. Реалізація власного потенціалу та хисту – єдина важлива справа в сучасному суспільстві, яка лежить винятково на ваших плечах. Навряд чи хтось допомагатиме вам шукати приховані таланти й надаватиме інструкції з їх розвитку на кшталт тих, що ви отримуєте, навчаючись читати, розв’язувати математичні задачі, грати у футбол або водити автівку. Саме тому так непросто коритися внутрішньому поклику, що спонукає нас до написання роману, вивчення іноземної мови чи до спроб опанувати фотомистецтво.

Утім більшість із нас уже намагалася розвинути свої таланти. Прагнення робити те, до чого ти маєш дар, ніколи не полишає людину остаточно. Багато хто на якийсь час захоплювався своїми мріями й відвідував одне-два заняття з улюбленої справи. Та нам майже не вдавалося знайти стимул, що змусив би пройти весь шлях до кінця та перетворити зацікавленість на справжню відданість – не кажучи вже про кар’єру. Деяким людям, здається, вистачає енергії, щоб долати перешкоди, серйозно ставитися до власних намірів і ніколи не здаватися. Ми всі їм заздримо. То як же долучитися до них?

Мене завжди вчили, що потрібно виховувати в собі сильний характер, не потурати собі та не поступатися лінощам і страху, якщо хочеш досягти мети. Та як я не намагалася бути непохитною та знайти силу волі для здійснення своєї мрії, я зазвичай занепадала духом і все кидала. Я помітила, що на деяких людей добре діє винагорода: скажімо, вони обіцяли собі обнову, якщо їм удасться схуднути на десять фунтів[8]. Інших стимулювали критика й обрáзи – вони сприймали їх як виклик. Варто було комусь сказати: «Ти нізащо не заберешся на ту скелю», – як вони, зціплюючи зуби, вже дерлися нагору.

І тут я зрозуміла: мотивація в кожного своя. Вас може «зачепити» одне, а вашого сусіда – зовсім інше. Це відкриття мене дуже підбадьорило. Воно означало, що всі ми мали надію, що десь є той стимул, який буде дієвим і для мене. Це, безумовно, мало сенс: оскільки кожен із нас є неповторним, кожному потрібна своя, унікальна рушійна сила.

Звісно, віднайти її доведеться нам самим. Кому ж іще це до снаги?

Урок перший. Що вас мотивує?

Раніше мені дуже подобалося давати собі обіцянки на Новий рік чи на свій день народження. Це завжди фантастично покращувало мені настрій. Початок нового життя надзвичайно надихає. Кожного разу я була цілком упевнена, що справді змушу себе поставитися до справи достатньо серйозно, аби домогтися успіху, і щодня робитиму руханку чи напишу роман, чи раз і назавжди стану організованою людиною. «Урешті-решт, – говорила я собі, – я впорядкую своє життя, реалізую свій творчий потенціал, сама все вирішуватиму». Я шукала приклади серед героїв сучасності, людей, які досягли шаленого успіху, знову давала обітницю стати схожою на них: дисциплінованою та цілеспрямованою, не дозволяти собі жодних сумнівів чи зрадливих думок.

Нікого вам це не нагадує?

І ви теж так само, як я, переконалися, що постійно порушуєте свої обіцянки? Що ваші тверді наміри тануть і ви знову перетворюєтеся на людину, якою ви були, перш ніж відчули, що вас переповнює той чудовий, підбадьорливий настрій?

Якщо ви впізнали себе, ласкаво прошу до клубу. Не важливо, що за дивовижна енергія чи риса характеру рухає найуспішнішими людьми, – цілком очевидно, що більшості з нас це не притаманно, бо всі мої знайомі схожі на мене: їхні власні рішення так і залишаються невиконаними, а таланти – нереалізованими.

Безперечно, що на споживчому ринку ми становимо чисельну потенційну клієнтуру. Виникла фактично ціла потужна індустрія, що опікується підтримкою нашого позитивного мислення, упевненості у своїх силах, учить нас вірити в себе та свою перемогу. І скільки б не друкували подібних книжок і програм, їх завжди не вистачає. Просто дивно, що так багато людей не здатні потрапити на шлях, що веде до успіху. У чому наша проблема?

Багато років тому я зрозуміла, що мені буде дуже складно побудувати омріяне життя, якщо нічого не зміниться. Якийсь час я навіть уважала, що більшість із нас може не заслуговувати на успіх або ж недостатньо його прагнути. Потім я припустилася думки, що наші пращури-пуритани мали рацію і люди справді нечестиві від народження: схильні до лінощів, слабкі, дозволяють собі гнітючі думки чи то й гірші речі.

Та я не бачила тут логіки. Навіщо біологічному виду породжувати стільки хибно запрограмованих особин? Навіщо би природа дозволила вижити створінням, які не в змозі користуватися своїми здібностями? Чому ми здебільшого виходимо з ладу достроково? Усе це здавалось абсурдним.

Саме тоді я щось запідозрила. Я звикла до думки, що то мені бракувало якостей, потрібних для досягнення успіху, та як сталося, що їх так само бракувало ледве не всім?

Коли б ми не досліджували життя тварин у дикій природі, ми незмінно припускаємо, що в основі їхніх вчинків – певні логічні причини. Нам ніколи не спадає на думку, що вони вередливі, нетямущі й намагаються самі собі створювати проблеми. Ми не докоряємо тваринам і не прагнемо їх змінити, натомість ми придивляємося до них, намагаючись визначити причину не зрозумілої нам поведінки. Я спробувала поглянути на себе так, як я подивилася б на будь-яку тварину, і припустити, що моїм безглуздим діям є логічне пояснення.

Моєму мозку довелося добряче попрацювати. Як мені взагалі вдавалося щось робити в минулому? Що змусило мене закінчити університет, якщо мені так важко дається навчання? Чому я працювала стільки годин на добу, щоб утримувати своїх дітей? Що мотивувало мене?

Ідеться не про те, як усе вдалося Дональдові Трампу[9] чи серу Едмундові Гілларі[10]. Як це вдалося мені?

Згодом я все зрозуміла. Я мала гарну мотивацію, проте половину методів я винайшла сама, решту – добирала дуже ретельно. Не усвідомлюючи цього, я інстинктивно знайшла комбінацію мотиваційних прийомів, на які не впливала моя нездатність до самодисципліни, позитивного мислення та зміни світосприйняття.

Річ у тому, що моя особа є надзвичайно цікавим випадком. Двадцять років по тому, без помітних досягнень у самовдосконаленні, я примудрилася здобути чудове життя! Як і раніше, я не здатна дотримуватися дієти чи розкладу тренувань, не здатна опанувати іноземну мову чи навчитися грати на музичному інструменті, та, незважаючи на велике бажання, я навіть не в змозі примусити себе чесно намагатися це робити.

Утім я таки побудувала життя, яке обожнюю.

Я виконую роботу, яку люблю, я живу в місці, яке мене тішить, і мене оточують прекрасні люди. Я трохи помандрувала світом. Я навіть стала успішною. Я працюю над своєю п’ятою книжкою, і люди говорять мені, що я їм вельми допомогла; мені вдається сплачувати свої рахунки. Це доволі важливі пункти у списку складників чудового життя.

То як я все це отримала, якщо дехто вважає, що досягти своєї мрії неможливо, не вдосконаливши свою особистість? Мені в житті часто щастило, та навряд чи доля мені всміхалася б, якби я так важко не працювала упродовж тривалого періоду. Не оминули мене й лихі часи, та якось я спромоглася знову стати на ноги. Що було моїм стимулом? Самодисципліна, яку всі вважають такою необхідною? Чи я працювала «до болю в м’язах»? А може, я, учепившись у свою мрію зубами, як пітбультер’єр, жодного разу не допустила й тіні сумнівів?

Зовсім ні.

Варто було чомусь піти не так, як я починала голосно скаржитися. Шкода, що я не отримувала долар за кожну негативну думку, яка знаходила притулок у моєму серці, – я б розбагатіла. Самодисципліну я ніколи не сприймала. Цей термін я асоціюю із протиріччям. Мені завжди здавалося, що то завдання когось іншого – батьків, учителів, департаменту автотранспорту – дбати про «-дисципліну», а моє «само-» дбало про щось приємніше. Я реагую, як належить, на «зовнішні» правила: я переходжу вулицю на зелене світло й дотримуюся більшості законів. Я вчасно приходжу на роботу.

Я не підкоряюся лише «внутрішнім» правилам. Я не можу випивати вісім склянок води чи писати по одній сторінці щодня, також я не можу змінити своє ставлення до життя. Щойно в мене з’являється можливість робити це безкарно, я уникаю речей, які лякають мене чи є для мене надто складними, бо мені значно більше до вподоби те, що дається легко і приносить задоволення. Звісно, я так само, як і мій сусід, переймаюся почуттям провини чи сорому, тому не завжди буваю на людях, аби розважитися.

Іноді я сиджу вдома, почуваюся винною та присоромленою, дивлюся телевізор – і таки обминаю важку працю.

Та коли йдеться про здійснення моїх мрій, мені відомо, як діяти.

Ви теж можете про це дізнатися. Озирніться в минуле й поставте собі запитання, яке ставила собі я: «Що мене мотивувало?» Ви також багато що зробили у своєму житті. Навіть немовлям ви досягали дивовижних успіхів. Ви навчилися ходити й розмовляти рідною мовою. Ви ходили до школи, займалися спортом чи мали якесь хобі, потім працювали чи виховували дітей. Погляньте на те, що вам удалося здійснити, – і ви, так само як і я, зрозумієте, що у вас є власне джерело енергії. Ви теж розробили способи, які спонукають вас діяти й завершувати справи.

Ви можете скористатися тими ж способами й побудувати життя своєї мрії.

Зауважте: я кажу про покращення вашого життя, а не вашої особистості. Удосконалювати власну сутність вам, можливо, зовсім не потрібно. Я досі є собою – такою, як була завжди, за винятком одного – мій настрій значно поліпшився. Не тому, що я намагаюся бути оптимісткою (мені це погано вдається), а тому що ніщо так не сприяє доброму гумору, як добре життя.

Я хочу, щоб ви забули все, що засвоїли про мотиви промислових магнатів, відомих спортсменів, знаменитостей із інших галузей. Натомість я хочу, щоб ви почали зі спроб побудувати життя, що пасуватиме вам справжнім – не тим, ким, на чиюсь думку, ви повинні бути. Повірте, із вами все гаразд.

Щось не гаразд із поглядами, які вам навіяли.

Більшість експертів із самовдосконалення щиро вірить, що вони знають відповідь. І тренер, який сповідує жорсткі методи й гаркає на вас, адже ви – «найнижча форма життя на планеті», і м’який, утішливий гуру, який закликає вас наповнити розум лише найцілющішими думками, щиро вірять у те, що їхні методи допоможуть усім. Справді, такі методи можуть на якийсь час декому стати в пригоді, та вони не допоможуть безлічі людей, бо їх розробили експерти, які не взяли до відома найголовніше – хто ми є.

Розумієте, єдиного, «правильного» методу, який би мотивував людей до змін, не існує.

Я пригадую сцену з кінофільму «Офіцер і джентльмен»[11], у якій Луїс Ґоссет-молодший[12] оголошує шерензі новобранців, що половина з них, за його розрахунками, не витримає випробувань. Насправді він має намір докласти всіх зусиль, аби змусити їх зламатися, бо лише ті, які залишаться, заслуговують стати пілотами морської авіації. Коли я дивилася фільм, я думала: «Єдиними новачками, яким удасться витримати цю систему тренувань, будуть ті, котрі мають талант не реагувати на образи». Можливо, так і має бути у збройних силах. Я не вдаватиму спеціаліста з військової підготовки. Та в цивільному світі я маю до такої методики великі претензії.

У нашій культурі здатність витримувати покарання почасти ототожнюють із досконалістю. Ми вважаємо, що той, хто не випробовує на міцність свою силу духу, не заслуговує бути переможцем. Для людей із непростим характером (на кшталт персонажа Річарда Ґіра[13]), які вже отримали від життя суворі уроки, ця філософія справді може стати рятівною. А як щодо решти? Чимало людей з іншими талантами не вартують нічого, якщо головним критерієм їхньої цінності є витривалість. Цікаво, скільки довкола обдарованих людей, які вважають, що їм не вистачає для успіху важливої складової, бо вони отримали гіркий досвід муштри в університеті, не витримали занять у спортзалі чи інших стандартних випробувань на стійкість, що мають на меті змінити людину?

У західному суспільстві такі стандарти є типовими для чоловіків, але зачіпають вони й жінок. Навіть жінка, яка виховала дітей на засадах підтримки та розуміння, застосовуватиме до себе «чоловічі військові стандарти» й почуватиметься невдахою, коли їй забракне твердості. Нас усіх учили, що справжні переможці здатні витримати жорстокість і образи.

У нашій культурі є багато таких критеріїв, і нас навчили вимірювати ними свою досконалість, незважаючи на те, що вони нам зовсім не годяться. Кумедна ситуація: черевики не підходять нам за розміром, а ми вважаємо, що все одно повинні їх носити.

Час відмовитися від такого способу мислення.

Коли надто багато людей нездатні засвоїти програму, то справа у програмі. Якщо в минулому ви намагалися здійснити свою мрію та зазнали поразки, існує висока ймовірність того, що сталося те не з вашої вини. Можливо, ви скористалися методикою, розробленою для когось іншого.

У якийсь період свого дитинства ми роздвоюємося й починаємо грати обидві ролі – сержанта й новобранця. Ми встановлюємо цілі, кидаємо собі виклик і намагаємося відповісти на нього. Ми самі контролюємо свою участь у програмі підготовки молодого бійця. Нікому не потрібно давати нам прочухана – ми робимо це самі.

Якщо поміркувати, то така спроба приміряти на себе обидві ролі може надати нам надзвичайно великі можливості. Замість того, щоб вимагати від себе залізної витримки та сталевого характеру, можна спробувати чогось навчитися на основі доброти та співчутливості. Замість того, щоб поганяти себе, ніби виснаженого коня, можна заманювати себе морквою. А можливо, ми дійдемо висновку, що найліпше працюємо в команді, де нас підбадьорюють і підтримують, де нас оточують друзі, до яких ми звертаємося по допомогу, долаючи труднощі.

Хіба це не чудово? Тож вибір за вами. Нарешті складається ситуація, коли ви можете влаштувати все на свою користь і здобути перемогу. Ви більше не мусите застосовувати стимули, які не працюють. Ви можете запропонувати собі блискучі альтернативи – способи мотивації, що будуть для вас найдієвішими.

Саме цього вчитиме вас урок перший – альтернатив: як знайти все необхідне, що зробить вас непохитними. Ваше життя згідно з готовими програмами закінчено. Як і готовий одяг, їх розробляють із розрахунку на «пересічну людину». Та коли це стосується ваших мрій, талантів, вашого потенціалу, ви – не «пересічна людина». Що спонукає вас продемонструвати найкращі результати? Дізнайтеся про це – і ви розкриєте таємницю свого майбутнього успіху.

Це надійний, єдиний спосіб подолати весь шлях до мрії.

Тож не гаймо часу. Витягайте записник і готуйте ручку.

Вправа 1: Три історії та запитання

Історія 1

У Джо завтра співбесіда. Хоча хлопець, безсумнівно, готовий, він боїться та почувається невпевнено. Якщо він не опанує себе, втратить свій шанс. Один із його друзів говорить йому, що все буде чудово. Інший – що не так важливо, отримає він цю роботу чи ні. Третій називає Джо мамієм, адже тому страшно. Що б ви сказали хлопцеві? Розгорніть записник і занотуйте відповідь, а потім порівняйте з тим, що написали інші.

Мері: «Моїм першим бажанням було обійняти його та нагадати йому, який він чудовий».

Річ: «Я порадив би йому пробігти десять миль і побіг би разом із ним. Завдяки фізичному навантаженню він добре б виспався вночі. Йому потрібна компанія, щоб відволіктися».

Нельсон: «Я подражнив би його та змусив би посміятись із себе. Це ж не кінець світу».

Історія 2

Понад усе на світі Анетті хочеться написати роман. Вона вже робила декілька спроб, але щоразу кидала: «Я знаю, що повинна писати щоранку, та не можу знайти часу. Коли ж пишу, мені здається, що виходить щось нудне. Боюсь, я просто посередність».

Що ви сказали б Анетті? Обов’язково запишіть це в нотатнику, перш ніж прочитати приклади відповідей інших, – важливо не пропустити свою першу думку. Потім подивіться, що сказали інші люди.

Мелані: «Треба записатися на письменницькі курси! Їй потрібен учитель! Той, хто допоможе зорієнтуватися».

Марті: «Організуй невеличкий літературний гурток, і хай кожен приносить і зачитує те, що написав за тиждень. З’явиться аудиторія, для якої ти писатимеш. І ти не зациклюватимешся на собі».

Ґейдж: «Я порадив би їй забути про це – їй, мабуть, бракує здібностей. Якщо це не розлютить її настільки, що вона почне писати, тоді їй нічого не допоможе».

Історія 3

Паула шукає роботу, де вона могла би працювати із тваринами, та ветеринаром вона не бажає бути. Дівчина не уявляє іншого способу заробляти на життя, пов’язаного із тваринами, тому майже зневірилася знайти щось путнє. Що б ви їй порадили?

Філ: «Я познайомив би її з одним із моїх знайомих кіннозаводчиків із Кентуккі, який має чималі прибутки».

Анетта: «Я спробувала б запропонувати їй чимало ідей: наприклад, вигулювати собак, працювати в зоопарку, у притулку для тварин – усе, що спало б мені на думку. Потім би порадила знайти докладну інформацію про кожну із професій: можна погортати журнали, сходити в бібліотеку чи відвідати потенційні місця роботи».

Перечитайте свої відповіді та відповіді інших людей. Про що вони свідчать? Очевидно, що ми мало знаємо про те, що може підштовхнути Джо, Анетту й Паулу до здійснення їхніх мрій, однак ми можемо зрозуміти, що рухає людьми, які відповідали на запитання: напевне, вони давали поради, які хотіли б отримати самі. А як щодо вас? Перегляньте свої відповіді. Чи не здається вам, що певною мірою ви прагнете такої ж поради та допомоги, яку спробували надати Джо, Анетті та Паулі? Якщо так, то ви вже починаєте розкривати деякі секрети власної мотивації.

Тепер погляньмо на це з іншої точки зору.

Вправа 2: Дві історії про вас

Історія 1

А: ВАС НІХТО НЕ ПІДТРИМАВ

Згадайте своє дитинство. Чи траплялися випадки, коли вам хотілося щось зробити, та ви не знали, як цього досягти? Чи ви просили когось допомогти, проте не отримали корисної поради? Чи навіть і не намагалися, бо знали наперед, що то марно? Напишіть про це у своєму нотатнику. Яким було ваше бажання та що сталося, коли ви звернулися по допомогу? Якщо не зверталися, напишіть чому.

Юджін: «Коли я вчився в сьомому чи восьмому класі, мені захотілося взяти участь у змаганнях із легкої атлетики, та я був гладким. Мабуть, ідея була-таки нісенітна. Я звернувся до тренера, і той подивився на мене, наче на слимака. Він сказав, що мені доведеться докласти надто багато зусиль і воно буде того не варте, – приблизно так. Я йому не подобався».

Лінн: «Я написала статтю для шкільної газети. Нашу вчительку математики, доволі сувору пані, здається, потішив мій допис, хоча й обмовилася вона про це лише кількома словами. Одного разу вона прочитала мою чергову шпальту – мабуть, уже п’яту чи шосту – та звеліла мені зайти до неї після уроку. Вона сказала, що дуже розчарована, бо моя остання публікація була значно гіршою, ніж вона очікувала. Мені хотілося померти. Я не розуміла, про що йдеться та як їй догодити, тому я більше не написала для газети жодного рядка».

Про що розповіли ви? Поміркуйте над своєю історією, над тим, що з вами сталося. Тепер візьміть ручку, бо я хочу, щоб ви написали ще одну річ.

Б: ВИ ВИРУШАЄТЕ НА ДОПОМОГУ

Уявіть, ніби ви вже в дорослому віці стали свідком подій, які щойно описали. Уявіть, ніби та дитина сиділа сама-самісінька, а ви проходили повз і вирішили допомогти. Що б ви сказали хлопчикові чи дівчинці?

Юджін: «Я б допоміг цій дитині. Я би сказав: “Буде важко, та ти в силах це зробити. Ось список продуктів, які треба їсти, щоби схуднути, а ось у цей час можеш бігати. Приходь, і я покажу тобі, як займатися”. Я допоміг би йому побороти труднощі, бо це чудово, коли дитина прагне здійснити щось подібне. Украй безглуздо позбавляти її надії стати кращою».

Лінн: «Я була б із нею дуже лагідною – якщо вона схожа на мене, удома її майже не підтримували. Я би звернулася до неї зі словами: “Твоя стаття справді добра. Хочеш, я познайомлю тебе з деякими письменницькими хитрощами?” Якби вона погодилась, я би продовжила. Та якщо вона дуже вразлива, знаєте, що я зробила б? Я би просто сказала їй, що вона чудово пише, що я буду її найбільшою прихильницею. Та я б ніколи не критикувала її. Я зробила б так, аби вона почувалася розумною та нічого не боялася, навіть якби її дописи були недосконалими. Потім, ставши впевненішою, вона сама побачила б свої недоліки. Думаю, учителька й не здогадувалася, якою я була неймовірно вразливою. Вона ніколи не намагалася пояснити мені, що мала на увазі, чи допомогти мені. Знадобилося двадцять років, аби я наважилася показати комусь те, що написала. Скільки часу було змарновано!»

Тепер погляньте на свою відповідь. Що ви відчуваєте, згадуючи ту історію? Відразу зрозуміло, яка допомога була потрібна вам у дитинстві, і сумно, що ви отримували її вкрай рідко. Не маючи підтримки, ви, як і більшість дітей, мабуть, вважали, що проблема була у вас або ж ваше бажання було нісенітницею. Ви тепер усвідомлюєте, наскільки безпідставними були ваші самозвинувачення?

Існують правильний і неправильний способи мотивації легкоатлетів і письменників – і вони не залежать від їхнього віку. Не хочу навіть і думати про те, скільки талантів було втрачено через таке ставлення дорослих. Звісно, помилок можна припуститися навіть із найкращих намірів. Ми не завжди достатньо чітко розуміємо, чого потребують від нас інші. Проте вам до снаги навчитися відкривати власні потреби та знаходити спосіб отримати бажане самотужки.

А зараз виконайте другу частину вправи 2.

Історія 2

Опишіть у своєму нотатнику ситуацію, коли ви отримали саме ту допомогу, яка вам була потрібна. Згадайте минуле. Якщо такий випадок був не єдиним, опишіть усі. Докладно поясніть, у чому полягала та підтримка. Які були результати?

Бетсі: «У нашому коледжі був жахливий предмет – музичний розвиток. Він був складнішим за математику, і я абсолютно нічого не розуміла. Я не могла читати ноти й не чула, на чому намагалася загострити увагу вчителька. Напередодні іспиту я гадала, що мене вже нічого не врятує. Беззаперечно, це буде “F”[14]. А потім наприкінці заняття до мене підійшла дівчина. Ми були ледве знайомі, та вона поставилася до мене дуже доброзичливо. Вона сказала, що разом із групою інших студентів готуватиметься до іспиту, та запропонувала приєднатися до них. Звісно, що я неабияк зраділа такій можливості. Ми не спали всю ніч, і наскільки я пам’ятаю, переважно ганяли мене, причому всі. Перевіряли, пояснювали, тобто готували мене. То був найдивовижніший досвід у моєму житті. Завдяки їхній допомозі на випускному іспиті я отримала “В”[15]. У мене на очі навертаються сльози, коли я все це згадую. Шкода, що я не можу знайти ту дівчину та ще раз їй подякувати».

Білл: «Я хотів грати на сцені, та вже перестав і думати про це. Здавалося, це забирає забагато часу, до того ж я був не надто впевнений у собі. У моїй родині ніколи не мріяли бачити мене актором – і я став бухгалтером. Отож, психотерапевт порадила мені читати Шекспіра, усього по декілька рядочків на ніч. Це кардинально змінило геть усе. Це змусило мене згадати про свою любов до театру, і я почав запрошувати додому інших акторів і ми читали п’єси. Тепер театр знову в моєму житті, він зробив мене по-справжньому щасливим. Психотерапевт знала, що саме було мені потрібно – почати з малого. Якби вона сказала мені повернутися до театральної школи чи ходити на прослуховування, я цього не зробив би. Мені б забракло впевненості».

А що сталося у вашому житті? Ви коли-небудь отримували допомогу, що стала вам у нагоді?

Тепер погляньте на останні дві вправи.

Чи знаходите ви у своїх відповідях підказки? Чи починаєте ви розуміти, що було б для вас найкращим стимулом?

Це означає, що ви готові до оцінювання.

Вправа 3: Напишіть звітну картку

Тепер ви можете почати розроблення мотиваційного пакета, що відповідатиме вашим індивідуальним потребам. Нижче на звітній картці ви знайдете перелік усіх відомих мені методів, які повинні допомогти вам дотримуватися своїх намірів. Я впевнена, що більшість із них вам знайома, можливо, ви навіть випробували деякі з них. Чи були вони вам корисні? Якщо ви вважаєте, що деякі методи пропущено, додайте їх до списку. Я хочу, аби ви проаналізували їх із погляду ефективності. Зараз ваша черга оцінити їх.

Та спочатку дозвольте мені пояснити, про що йдеться і що означають деякі пункти в списку.

«Сором» має місце, коли ви намагаєтеся підняти власний рівень мотивації, переконуючи себе в тому, що ви гірші за інших: скажімо, коли ви роздягнетесь і подивитеся на себе в дзеркало, це змусить вас дотримуватися дієти. Якщо на вас такий спосіб подіє, поставте йому оцінку «A». Якщо це змушує вас одразу шукати втіхи у холодильнику, тоді «сором» отримує «F». У разі, якщо він сприяє трохи повільнішому поглинанню шоколадних батончиків, поставте «С».

Тоді як «сором» передбачає, що ви нічого страшного не зробили, «прочухан» указує на цілковиту нікчемність, бо ви порушили власні обіцянки. Звучить це приблизно так: «Подивися, що ти накоїв. Як можна бути таким ідіотом? Ти – повний нікчема». У минулі часи на додачу до лайки вам би ще й лінійкою по руках надавали. Якщо у вашому разі цей метод спрацьовує, ставте йому найвищу оцінку. Якщо ні – «F».

«Нотація» – це трохи інше. По-перше, нотація зазвичай триває довго. По-друге, вона схожа на повчання: «То я маю говорити тобі, що ти нікуди не підеш, доки ти не виконаєш домашнє завдання? У твоєму віці я вставав о п’ятій ранку й десять миль ішов пішки в темряві. Подивися на сусідського хлопця, він так гарно вчиться…» тощо. Деякі люди можуть читати собі подібні нудні лекції досить довго. Коли цей метод здатен повернути вас у потрібне русло, він вартий «A». Коли з ним ви лише гаятимете час, його оцінка – «F».

Деякі люди наполегливо рекомендують «суперництво». Тобто ви дивитеся на інших людей і намагаєтеся їх перевершити. Цей метод часто використовують бігуни. Чимало спортсменів визнають, що вони біжать швидше, бачачи, що хтось їх випереджає чи ось-ось наздожене. А як щодо вас? Дух змагання допомагає вам чи, навпаки, розхолоджує?

Двоюрідним братом «суперництва» – і доволі цікавим – є «реванш». Моя приятелька описала його так: «Усе, що мені потрібно для досягнення успіху, – уявити, як потішила б моїх ворогів моя поразка. Я просто скаженію. Я не можу цього стерпіти. А потім я думаю, як їх розлютив би мій успіх. Я просто посміхаюся подумки та починаю діяти!»

«Бог із тобою, які в тебе вороги?» – запитала я здивовано.

«Усі, хто колись поставився до мене погано та хто мене не любить», – відповіла вона.

Судити вам. Цей метод так само заслуговує на повагу, як і будь-який інший. Моя подруга поставила б йому «A». А ви?

У моєму списку є пункт «страх». Він означає, що стороння особа погрожує вам відповідними діями: «Виконуй свої зобов’язання, інакше я подбаю, щоб ти за все заплатив: я звільню тебе, влаштую тобі аудиторську перевірку, відмовлю у відшкодуванні коштів, розповім твоїй мамі». До речі, не смійтесь із цього методу. У моєму випадку він чудово працює! Я ставлю йому «A»!

Деякі люди намагаються дотримуватися своїх намірів за допомогою «аутотренінгу», повторюючи словесні формули на кшталт «Я заслуговую бути здоровою» чи «Я добра». Такі твердження ніколи не діяли на мене довше декількох хвилин. Після цього я вже не вірю тому, що кажу. Проте їх завжди варто спробувати. Тож я ставлю словесним формулам «D», хоч інші дають самонавіюванню найвищий бал – «A+». Оцініть ефективність аутотренінгу у вашому випадку.

Нещодавно з’явився ще один цікавий метод. Мій приятель називає його «Допекло!» На одному тренінгу з досягнення успіху його переконували: без лютої ненависті до ситуації, що склалася, він нічого ніколи не змінить. Він витратив кілька місяців на те, аби зненавидіти своє життя та мотивувати себе до більших заробітків. Однак, якщо не брати до уваги нестачу грошей, мій приятель має чудове життя! У нього неймовірна дружина, робота, яку він обожнює. Цей метод змусив його почуватися кепсько і не спрацював. Урешті-решт, він виставив цьому методу «F» і почав шукати кращий спосіб мотивації.

Один із моїх клієнтів розповів, що неодноразово робив спроби піднятися над повсякденною метушнею, намагаючись черпати спокій і рівновагу у своїй душі, а енергію – у всесвіті. Він сподівався, що це допоможе йому зосередитися на своїй меті. Він назвав такий прийом «Духовність».

«Мені було приємно, я заспокоювався та добре почувався, однак мою мотивацію це суттєво не підвищило». Він оцінив таку методику як «недосконалу».

Одну з моїх знайомих мотивує віра в «реінкарнацію». Вона говорить: «Я маю намір упорядкувати своє життя зараз, аби мені не довелося повертатися до цього знову». І це діє! Проте інша людина зізналася мені, що з вірою в реінкарнацію вона би взагалі ніколи не відчула потреби робити бодай що-небудь.

Деякі люди намагаються підтримати себе вірою в можливість «створити власну реальність». Іншими словами, переконати себе в тому, що перешкоди існують лише в нашій уяві, тому не повинні нас зупиняти. Таким людям ця віра неабияк допомагає. Інші вважають, що така думка є непомірним тягарем і змушує думати, ніби провина за все погане в їхньому житті лежить на них. Це палиця із двома кінцями. З одного боку, віра в те, що ви створюєте реальність, може надати вам рішучості й допоможе подолати несприятливу ситуацію, з іншого – вона може змусити вас звинувачувати себе в дії непереборних сил. Остаточне слово за вами.

Сподіваюся, ви зрозуміли загальну картину. Інші прийоми у списку говорять самі за себе. Не забудьте додати те, що я, можливо, пропустила.

А тепер починайте оцінювати. Те, що вам допомагає, отримує «A». Це той мотив, який вам конче необхідний, якщо ви збираєтеся зробити своє життя гідним. Будь-який прийом зі списку, у якому ви не впевнені, треба обміркувати, перш ніж випробовувати на собі.

Найголовніше – без вагань відсіювати будь-який метод, що не дав вагомих результатів. Поставте «F» і викиньте його з голови. Можливо, він був чудодійним засобом для когось іншого, та вам не підходить. Використавши непридатні для вас мотиваційні техніки, ви можете собі зашкодити. Пам’ятайте про історії, які ви писали й читали на початку розділу. Уся справа – у помилковому ставленні.

Правильне ставлення теж здатне суттєво все змінити. Ви вже усвідомили це, чи не так?

Поставте свої оцінки просто в цій книжці, якщо бажаєте. Я також подала колонку для приміток – отже, ви можете стисло пояснити свій вибір. Коли в майбутньому ви повертатиметеся до цієї сторінки, вам буде легше пригадати хід своїх думок.

От і все. Я сподіваюся, ви починаєте розуміти причину більшості своїх минулих невдач. Проблема була зовсім не у вас. Ви просто користувалися не тими мотиваційними методами – немов намагалися виграти забіг із камінчиком у черевику. Хіба ви не згодні, що заслуговуєте на ще один шанс? Погляньмо, як легко побудувати життя своєї мрії, коли в руках – потрібні інструменти. Ось як насправді перемагають переможці: вони з’ясовують, що їм потрібно для досягнення найліпшого результату, – і домагаються цього.

Саме так зараз можете зробити й ви – у вас уже достатньо знань, аби створити власну мотиваційну програму. Якщо вам потрібна похвала, проінструктуйте своїх друзів, і хай вони частіше вас хвалять. Якщо потрібен прочухан, домовтеся зі своєю приятелькою про взаємну допомогу. Ваша приятелька може сварити вас (якщо це для вас є дієвим стимулом). А ви нагадуватимете їй, як потішаться її вороги, коли вона зазнає поразки (якщо такий метод спрацьовує в її випадку). Якщо раптом ви працюєте ефективніше за наявності чітких термінів, установіть їх собі та зробіть відмітку в календарі, чи дайте кому-небудь обіцянку здійснити свій намір до певної дати. Якщо вам краще працювати в команді, залучіть до свого проекту інших; якщо вас стимулює змагання, влаштуйте його собі. Більше ніколи не оцінюйте власні потреби й не намагайтеся досягти успіху, використовуючи чужі мотиваційні підходи. Забудьте про це. Ви краще за всіх знаєте, що вам потрібно, тому прислухайтеся до себе.

Думаю, цей урок був для вас певним одкровенням. Ви засвоїли його добре, якщо зрозуміли, що є безліч методів мотивації, та чітко усвідомили, що використовувати варто тільки ті, які підходять саме вам.

УВАГА! КОЛОДА ПАМ’ЯТІ: ЗВІТНА КАРТКА З МОТИВАЦІЇ

Тепер відкрийте упаковку чистих карток розміром 3 × 5 дюймів, про які я говорила раніше. Ви створюватимете Колоду пам’яті. Тут ви записуватимете найважливіші речі, які маєте запам’ятати. Упродовж дня, щойно у вас з’являтиметься вільна хвилинка, витягайте цю колоду, перетасовуйте картки і читайте свої записи. Старих способів мислення позбутися складно – вони чинять опір до останнього, а нові легко зникають. Отже, вам знадобиться цей нехитрий метод, аби закріпити вивчене.

Витягніть із Колоди пам’яті білу картку 3 × 5. На одному боці напишіть заголовок – слово «Так». Нижче запишіть лише ті методи, які отримали оцінку «А», такі як: «навчання», «обіцянка винагороди» чи «похвала». Під списком намалюйте стрілочку, спрямовану донизу, – вона нагадає вам, що треба перегорнути картку. На іншому боці напишіть «Ні» та вкажіть усі методи з оцінкою «F», як-от: «прочухан», «змагання» тощо.

Тепер знову покладіть картку до Колоди пам’яті, перетягніть її гумою та тримайте поряд, поки читатимете далі.

Вітаю! Ви щойно засвоїли Урок перший: ставтеся до себе як до переможця – і незабаром ви ним станете.