Читать книгу Мрії здійснюються! Як перетворити життя на казку - Барбара Шер - Страница 8

Коли воїни наших племен укладалися спати, вони оточували себе союзниками, які мали наглядати за ними, – адже коли вночі душа залишає тіло, аби мандрувати світом сновидінь, тіло не в змозі захистити себе.

Ден Джордж[16], член племені тлінгітів[17], Гейнс, Аляска, 1959

Тепер, зрозумівши, що мотивує вас до дій, ви зможете вирушити у свою велику подорож. Однак невідоме часто лякає нас. Вам знадобляться дві речі, без яких ви обходилися, коли жили рутинним життям: відважність і безпека. Наше суспільство не поспішає задовольняти такі потреби. Уважають, що ми якось віднайдемо їх у собі.

Америка – країна індивідуалістів і людей ініціативних, звиклих самостійно вирушати на пошуки свого щастя. У світі наших пращурів було більше формальностей. Розпочати щось нове було важче, бо діяло значно більше обмежень і правил. Родини та громади зазвичай значно суворіше контролювали всіх, хто входив до їхнього складу, та вважали це більш виправданим, ніж вважаємо ми. Традиції були сталими.

Сьогодні ми отримали свободу вибирати наші власні шляхи, і це великий дар. Проте ми позбавлені значної частини підтримки, властивої старому світу, тому більшість із нас не бажає або боїться на повну користуватися своєю свободою. Наша індивідуальність коштувала нам неабияких утрат, і глибоко в душі ми це знаємо. У компаніях, армії, школах також це знають. Коли в цих структурах хочуть домогтися серйозних результатів, там створюють групи підтримки, які й виконують поставлені завдання. І хай як завзято соціальні інституції проповідують індивідуальність, вони надто прагматичні, аби цілком на неї покладатися.

Засвоюючи подальші уроки, коли ваша мрія почне набувати форми й у вас з’явиться рішучий намір здійснити її, ви навчитеся створювати власну, особисту команду підтримки, як це роблять установи. Утім, навіть для того, щоб узятися за пошуки своєї мрії, ви потребуватимете відчуття безпеки. Якщо ви будете наодинці, ваш інстинкт самозбереження перебуватиме насторожі день і ніч – цей стрес вас виснажить. Вам необхідна відвага, яка народжується з усвідомлення, що ви не самотні. Вам необхідна команда, особлива команда, яка чатуватиме вас упродовж подорожі у світ вашої мрії, – уявна команда спільників.

Яка може бути користь від уявних спільників? Вони не триматимуть драбину, коли ви підніматиметеся на дах, проте вони заповнять порожнечу, що виникає в самотній душі та змушує вас почуватися непевно – а непевність завжди супроводжує мандри незвіданими світами. Не помиліться, адже ви стали саме на такий шлях пригод. Ви вирушаєте на пошуки життя, яке вам до вподоби, спираючись на таланти і здібності, на які ви, можливо, раніше не зважали. Хоч як ви налаштовані, така пригода завжди видається ризикованою.

Корінним американцям це відчуття відоме дуже добре. Вони знають, як заручитися підтримкою спільників в особі духів. Ви теж маєте духів-спільників, і урок другий допоможе вам їх знайти.

Урок другий. Знайдіть собі союзників

Більшість із нас пам’ятає, як хтось підтримував нас час від часу, коли ми потрапляли в біду. Поверніться на хвилину в минуле і пригадайте один такий випадок. Можливо, то була ваша мама, яка захистила вас від цькувань, або дідусь, який став на ваш бік, коли мама розлютилася на вас. Може, дружина захистила вас перед родичами чи за вас заступився товариш, коли вчитель був несправедливим. Навіть якщо спільники були у вас рідко, такі ситуації чудово запам’ятовуються. Власним нутром ми гостро відчуваємо відмінність між самотністю за хитких обставин і усвідомленням підтримки.

Історично склалося так, що корінним американцям ніколи не бракувало спільників. Вони беззастережно могли покластися на членів свого племені та на інші племена, з якими уклали союз. Водночас вони визнавали потребу в духах-спільниках, могутніх силах, до яких вони зверталися по допомогу в разі потреби. Переважно то були духи їхніх предків, духи тварин-тотемів[18]: вовка, ведмедя чи крука. Вірили, що ці духи-спільники були зобов’язані захищати своїх живих дітей, коли б ті до них не звернулися, – тобто на них можна було цілком покластися. Корінні американці вірили: щоразу, засинаючи, уві сні вони вирушають у подорож до далекої невідомої землі. Вони збирали навколо себе духів, аби ті були насторожі, доки вони не повернуться до свідомості.

Вірите ви в духів чи ні, та ви мусите визнати, що ця практика свідчить про глибоке розуміння людської натури. Якщо ви коли-небудь зважувалися самотужки здійснити сміливий крок – полишали домівку дитиною чи намагалися опанувати іноземну мову в дорослому віці – ви чудово розумієте це почуття самотності та невпевненості у своїх силах. Не тому, що ви слабкі, а тому, що це властиво вашій природі.

Усі зміни, навіть приємні, зумовлюють страх. Первісний інстинкт, що сидить глибоко в кожному, не дозволяє нам довіряти невідомому. Сумніваєтесь? Улаштуйте наступний експеримент. Увійдіть до фойє незнайомої офісної будівлі, підніміться найближчим ліфтом або сходинками на будь-який поверх і ступіть уперед. Від ліфта трохи пройдіть холом і зупиніться на хвилину. Уважно прислухайтеся до своїх почуттів. Мабуть, вам буде трохи незатишно, бо ви не знатимете, що відповісти, раптом хтось поцікавиться, чому ви туди прийшли. Це нормально. Та ви не просто розгубитеся, у вас виникне якесь невизначене відчуття. То буде певною мірою тваринна тривога.

Тепер спробуйте провести такий самий експеримент, але разом із приятелем, і ви помітите, що почуваєтеся зовсім по-іншому. Змінюється все. Хоч ви досі не знаєте, де перебуваєте, і вам трохи ніяково від запитання про причину свого перебування в офісі, проте поряд із вами є людина, яка переживає те саме, тож ваші побоювання зникають.

Компанія рятує вас не лише від тривоги, вона рятує вас і від болю.

Пошуки мрії можуть змусити вас почуватися сиротою. Якщо це здається вам перебільшенням, замисліться ненадовго. Щоразу, залишаючи знайому місцину й вирушаючи в незвіданому напрямку, ви стаєте аутсайдером. Ви не знаєте пароля до вашого пункту призначення, тамтешніх звичаїв, і, ймовірно, вас там ніхто не зустрічатиме з розкритими обіймами.

Навіщо життю, до якого ми прагнемо, вести нас до невідомих світів? Бо (хіба що за винятком одиниць щасливчиків, які вдало вписались у світ своїх батьків) ми всі маємо залишити домівку, аби піти за покликом власного серця. Ми знали, ким ми є вдома, знала це й наша родина. Та навряд чи їм була знайома та сторона нашої особистості, що плекає таємні мрії. Якщо вашій родині подобається обробляти землю і вона належить до невеликої громади, вони не зрозуміють дитину, яка воліє подорожувати світом і жити у великому місті. Вони можуть сприйняти це як відмову від їхніх устоїв. Їх можуть налякати чи розсердити ваші небезпечні амбіції. Вони можуть навіть побачити у вас чужинця та відштовхнути від себе. По суті, ви залишаєтеся на самоті. Ви вже не є одним цілим зі своєю родиною, водночас у жодному іншому місці ви ще не почуваєтеся як удома.

Як трапляється, що ми є такими несхожими на своїх родичів? Ми можемо розмовляти однією мовою, так само поводитися, та коли йдеться про наші заповітні мрії, на арену виступають таланти, обдарування, особливі стилі мислення. Наші здібності є успадкованими властивостями. Якщо ви швидко бігаєте чи відрізняєтесь особливою грацією в танцях, це означає, що ви отримали в спадок здатність відчувати власне тіло в просторі. Якщо ви обожнюєте малювати, – ви, можливо, успадкували дар своєрідно бачити навколишній світ. Такі таланти рідко трапляються у ваших братів, сестер або батьків.

Генетичні риси мають властивість ховатися впродовж багатьох поколінь, а потім раптом без попереджень з’являтися в родинах, де їх не розуміють. У бухгалтера чи зварника може народитися син або дочка, які несподівано стають ученими-садівниками. Проте для недосвідченого ока садівник-початківець несхожий на садівника – він схожий на пересічну людину, яка валяє дурня, копирсаючись із рослинами. Я знаю обдарованого математика з родини художників, які переконані, що їхній син невдаха, бо для них математика є буденним предметом, що не потребує творчого підходу.

Несхвальна реакція родичів глибоко проникає у вашу чутливу дитячу душу та розхолоджує вас. Саме тоді стає боляче. Саме тоді вам найбільше бракує підтримки. Саме тоді ви почуваєтеся сиротою.

А сироті дуже складно йти за своєю мрією. Найчастіше ми намагаємося переконати себе у власній сміливості, якої насправді не відчуваємо. Утім позитивне мислення й аутотренінг не створять відчуття безпеки, бо, вдаючись до подібної тактики, ми діємо самітно. А коли ми самітні, ми не можемо позбутися почуття, ніби ми – сироти. Коли ми самотні, ми не в змозі залатати ті вибоїни, що їх залишає в нашій самооцінці жорстокий світ.

Вам потрібні союзники, і негайно!

Вам потрібні люди, які вірять у вас і бачать ваш талант зараз, на початку, коли ви й самі ще в ньому не переконані. Де ви повинні за такий короткий термін знайти спільників? Одного дня ви будете готові вирушити на пошуки реальних людей, які могли би підтримати вас. Я поділюся з вами певними ідеями й допоможу їх віднайти (див. урок сьомий, «Банк ідей»).

Однак на вихідному етапі реалізації цієї програми вам потрібно створити команду прихильних до вас духів – так, як це роблять корінні народи Америки, – ви маєте оточити себе ними, щоб вони захищали вас від невпевненості та смутку під час вашої подорожі в пошуках мрії.

Навряд чи ми в змозі встановлювати зв’язок зі світом духів так легко, як це до снаги корінним американцям, але, використавши уяву та пам’ять, ми здатні впоратись із цим завданням досить непогано.

Можливо, вам захочеться залишити таких союзників біля себе назавжди, навіть коли у вас буде реальна команда підтримки, тому що уявні спільники мають великі переваги.

Уявні спільники так само потрібні, як і справжні

По-перше, ви можете обрати кого завгодно. Я ніколи не отримувала згоду від Альберта Ейнштейна, щоб розвісити його фотографії у всьому будинку, та я не думаю, що він був би проти скласти мені компанію – адже йому це майже нічого не коштує. У моєму гаманці є ізраїльський банкнот номіналом десять шекелів із побляклим портретом Ґолди Меїр[19]. Щоразу, коли я дивлюся на її вольове, доброзичливе обличчя, це надає мені трошечки мужності. Серед світлин, які я ношу із собою, є фото одного з моїх улюбленців із минулого – гарного, довгошерстого чорного собаки. Я переконана, що він – могутній і люблячий дух, завжди готовий уявно підтримати мене, коли б я до нього не звернулася.

Є ще одна чудова причина для створення уявних союзників: це нагода навчитися просити про допомогу й отримувати її. Нам потрібна така практика, бо більшості з нас бракує досвіду в плані пошуку спільників. Якщо ви не належите до тих, кому неабияк пощастило зростати в оточенні найкращих друзів, вам доведеться дізнаватися на самоті, чого чекати від справжньої дружби. Також потрібно вміти просити про допомогу. Мало хто володіє цим умінням із дитинства, решті доводиться цього вчитися. Якщо ви прагнете навчитися розпізнавати та впускати до свого щоденного життя справжніх, живих союзників, знаходити відданих друзів і самі теж бути такими, ви маєте набути нового досвіду. Вам необхідно зрозуміти, як це – мати однодумців, мати право звернутися по допомогу, бути сміливими, – усе це роблять ті, у кого в душі панують спокій і відчуття захищеності. Пошуки уявних прихильників дадуть вам це розуміння.

Спершу ви повинні з’ясувати, щó вам потрібно від союзників.

Вправа 1: Що вам потрібно від союзників?

Замисліться на хвилинку й уявіть те, що ви хотіли б отримати від своїх якнайкращих союзників. Вам доведеться докласти певних зусиль, бо, мабуть, ви не звикли мати багато прибічників і не знаєте, чого побажати. Подивіться на мої пропозиції: можливо, вони допоможуть вам зрушити з місця.

Мені потрібні спільники для того, щоб вони:

♦ любили мене таким (такою), яким (якою) я є, – тоді мені не доведеться перейматися тим, як їм догодити;

♦ давали мені добрі поради (здається, вони чимало знають);

♦ підбадьорювали мене й не дали полишити свою мрію, раптом мені захочеться це зробити;

♦ використовували свою силу на мою користь;

♦ у важливих речах були схожими на мене – між нами не повинно бути суттєвих відмінностей;

♦ мали що розповісти цікавого, щоб мені не було нудно;

♦ були впевнені, що мої мрії справжні та я маю талант, аби втілити їх у життя;

♦ завжди, коли потрібно, підтримували мене.

Звучить дивовижно, чи не так? Це лише перелік бажань, не більше, тож не вагайтеся й додайте від себе все, що вам заманеться.

Запишіть свої відповіді на окремому аркуші в нотатнику, потім уважно перегляньте написане. Ваш список буде не такий, як мій або чийсь інший. Виконайте наступну вправу, і ви зрозумієте, про що йдеться.

Вправа 2: Оцініть усі пункти в списку

Цілком імовірно, що вам сподобалися всі бажання з мого переліку, а також, звісно, ті, що ви додали до власного списку, проте не всі вони однаково важливі. Тепер я хочу, щоб ви пронумерували пункти в певному порядку – від найбільш до найменш значущих для вас. Біля найважливішого поставте «1», біля наступного за важливістю – «2» і таке подібне. Тепер уявіть, що у вашому списку – лише п’ять рядочків для тих ролей, які гратимуть ваші союзники (насправді їх не лише п’ять, та для цієї вправи припустімо на хвилинку, що більше місця немає). Якби вам довелося викреслити всі пункти за винятком п’яти, яким би ви надали пріоритет?

Ви можете цього ще не усвідомлювати, та ви зараз розробляєте особистий список, унікальний відбиток ваших власних, індивідуальних потреб. Жодна людина у світі не змогла би скласти цей список замість вас. Тільки ви розумієте, що вам потрібно, аби зробити все якнайліпше.

Утім, навіть занотувавши все необхідне, ви не завжди добре пам’ятатимете цей список. Ви не звикли думати про свої потреби в такій комбінації, тому їх перелік може легко забутися. Це означає, що час додати ще одну картку до вашої Колоди пам’яті, яка би постійно нагадувала вам про суттєві для вас речі.

УВАГА! КОЛОДА ПАМ’ЯТІ

Візьміть чисту картку розміром 3 × 5 дюймів і напишіть зверху: «Мені потрібні спільники для того, щоб вони…» Потім занесіть до картки всі свої бажання з вправи 1 – те, що ви хотіли б отримати від своїх союзників. Не зупиняйтеся на п’яти пунктах, запишіть усе, що тільки спадає вам на думку, з обох боків, – тільки пишіть розбірливо. Якщо можливо, залиште трохи місця: раптом найближчими днями чи тижнями у вас виникнуть інші ідеї.

Тепер щоразу, починаючи перебирати картки з Колоди, ви будете натрапляти на цю, і вона вам нагадуватиме, чого ви чекаєте від своїх спільників. Щойно ви засвоїте це, у вас буде два варіанти, причому обидва вкрай корисні для вас. Ви можете зрозуміти і простити собі, раптом забракне сил. Або ж зібрати навколо себе всіх своїх помічників і отримати те, що вам потрібно.

А зараз наступне запитання: кого б ви воліли бачити серед своїх союзників?

Вправа 3: Складіть список кандидатів у союзники

Кого б ви хотіли бачити на своєму боці? Спочатку проведіть великомасштабний пошук, залучивши до свого списку якомога більше кандидатів. Улаштуйтеся зі своїм записником і олівцем у тихому куточку, де ви матимете можливість трохи поміркувати, і занотуйте імена всіх потенційних прибічників, яких тільки згадаєте.

Аби ваша уява працювала краще, поглянете на наступні категорії та спробуйте згадати принаймні одне ім’я в кожній із них. Я робитиму це разом із вами, аби ви бачили мої варіанти.

Історичний діяч: Марко Поло, бо він захоплювався пригодами й мандрами. Абрагам Лінкольн, адже він такий добрий і втішний на вигляд. Ґолда Меїр – вона була земною, мудрою та вміла співчувати. Альберт Ейнштейн, тому що він обожнював думати.

Хто-небудь із дитинства: мій дідусь Макс – незважаючи на те, що він не розмовляв жодною відомою мені мовою, ми завжди чудово розуміли одне одного.

Літературний герой, кіно- чи телеперсонаж: Джо з «Маленьких жінок»[20] – вона була творчою, люблячою і веселою; Йентл (із однойменного фільму[21]), яка любила вчитися й наважилася піти за своєю мрією; Ширлі Валентайн (із однойменного фільму[22]) – відважна й кумедна, вона могла би стати чудовою подругою. Також Ґолді, головна героїня дитячої книжки «Goldie the Dollmaker»[23], та Бабетта з кінофільму «Бенкет Бабетти»[24], тому що вони обидві – справжні митці.

Живі та померлі герої вашого дорослого життя: Вінсент ван Гог – я в захваті від його листів братові Тео, у яких він писав про французьке село; жінка (не пам’ятаю її ім’я), яка рятувала дітей у роки Другої світової війни[25]. Дідусь у грецькому селищі, витривалий і терплячий. Мій гарний чорний собака.

Ось такий у мене список.

Тепер складіть свій. Розгорніть записник на чистій сторінці, позначте на ній дату й напишіть імена всіх своїх союзників, які тільки спадуть на думку. Занотовуючи імена, намагайтеся уявити перед собою обличчя. Не обмежуйтеся категоріями, що є в мене. Збирайте собі спільників звідусіль. У майбутньому ви будете поповнювати цей список. Помістіть усіх на одній сторінці. Між іменами залиште трохи вільного місця, аби до кожного додати пояснення й обґрунтувати свій вибір – як зробила я.

Закінчивши роботу, перечитайте свій список – погляньте, кого ви обрали та що написали. Чи не характеризує він вас певним чином? Мій, наприклад, може дещо про мене розповісти. Цілком очевидно, що мені дуже важливо, аби мене розуміли. Це дає мені відчуття безпеки та впевненості. Я також бачу власне прагнення оточити себе цікавими, незалежними людьми, які дотримуються незворушних принципів і мають багатий досвід. А що ви помітили? Візьміть олівець, підкресліть ключові для вас слова і поміркуйте, що вони можуть про вас розповісти.

Ще одне. Чи помітили ви, наскільки теплішим став ваш світ, коли ви думали про тих людей і писали їхні імена? Вам подобаються люди, про яких ви думали, і ви готові повірити, що й ви подобаєтеся їм також. У якомусь сенсі ваші роздуми й занотовування були не чим іншим, як медитацією. Ідеться про медитацію в її первинному значенні. Не спустошення розуму, а його наповнення, наближення вас до предмета ваших думок, проникнення всього, що ви написали, у ваш розум. Така мисленнєва діяльність зігріває вашу душу.

Погляньте знову на свій список імен і уявіть на хвилинку, що ви здатні зазирнути в очі декому із цих людей. Приготуйтесь до зворушливих вражень. За мить ви впустите своїх союзників до власного життя, до свого реального життєвого простору. Та наразі лише те, що ви думаєте про них, дивитесь у їхні обличчя, уже має на вас потужний вплив. У щоденній метушні легко забути всіх видатних особистостей – справжніх і вигаданих, які стали невід’ємною частиною вашого життя. Та якщо просто припустити, що вони на короткий час опинилися поряд, ви зрозумієте: кожен, хто зачепив ваше серце, залишиться з вами назавжди й терпляче чекатиме, щоб огорнути теплом і підтримати вас, коли б ви про нього не згадали.

Саме тому треба подбати, аби їхні імена були з вами повсюди.

УВАГА! КОЛОДА ПАМ’ЯТІ

Витягніть іще одну картку. Назвіть її «Союзники» та занесіть усіх до списку. Сподіваюся, імен набралося чимало і вам доводиться писати дрібним почерком, аби вмістити їх. Коли закінчите, поверніть картку до Колоди пам’яті. Сидячи в автобусі чи в приймальні або чекаючи, доки ваш співрозмовник візьме слухавку, навмання перегляньте свої картки – ви напевне натрапите на цю. Прочитайте список і зверніть увагу на ім’я, на якому зупиниться ваш погляд. Цей перший, випадковий вибір і є потрібним варіантом. Несподівано ви відчуєте, ніби до вас приєднався ваш віртуальний помічник – якраз той, який вам потрібен цієї миті.

Вправа 4: Зберіть своїх союзників навколо себе

Аби впродовж дня не забувати своїх спільників, подбайте про те, щоб вам було комфортно з ними під одним дахом – ніби вас приїхали провідати любі родичі. Найліпше – знайти місце, де вони могли би розміститися. Огляньте свою кімнату й поміркуйте, де їм було б найкраще. Деякі з моїх прибічників зайняли стільці за письмовим столом, тому що саме там вони потрібні мені найбільше. Ширлі Валентайн у моїй уяві сидить, схрестивши ноги, на ліжку в мене за спиною, на обличчі в неї усмішка, а в руці – плакат із краєвидом Греції. Бабетта примостилася праворуч від мене й витирає чоло кухонним рушником, відпочиваючи після приготування їжі. Де б ви розташували своїх союзників?

Дістаньте нотатник і запишіть, де б ви воліли бачити своїх уявних друзів, коли вони зберуться біля вас. Огляньте свій будинок і своє робоче місце та віднайдіть куток для кожного. Щоб не забути, де ви їх розмістили, занотуйте все. Без власного місця ваші союзники не будуть справжніми.

Найближчими тижнями спробуйте знайти світлини чи картини з їхнім зображенням, або ж самі намалюйте їх портрети. Потім розташуйте на відповідних місцях, аби побачити їх, ледве підвівши очі. У моїй кімнаті фотографія Ейнштейна стоїть на книжковій шафі, а Ґолді-лялькарка дивиться на мене зі сторінки книжки, улаштувавшись на столі біля комп’ютера. Ви можете прикріпити фото одного зі своїх союзників до лампи, аби згадувати про нього чи неї щоразу, коли вимикаєте світло, а іншого – до вхідних дверей, аби він супроводжував вас, коли ви виходите з дому в повсякденних справах.

Приблизно так. Тепер вони здаються реальнішими, чи не так?

Вправа 5: Хай ваші союзники заговорять

На цьому етапі ваші союзники можуть здатися такими реальними, що ви ледве не чуєте їхні голоси. Що, на вашу думку, вони сказали б вам зараз? Уявіть, ніби всі вони розмістилися на своїх місцях. Із якими словами вони звертаються до вас цієї миті? Я, скажімо, почула таке:

Бабетта: «Художник ніколи не буває бідним».

Ширлі Валентайн: «Оскільки ти дослухáєшся до власного серця, ти не припустишся надто серйозних помилок».

Ґолді: «Тут поблизу є щось прекрасне, чим можна помилуватися? Твоїй душі краса надзвичайно потрібна».

Марко Поло: «Кидай роботу й починай мандрувати! Тобі відкривати нові світи!»

Ейнштейн: «А я гадаю, Марко, що тут, у її роботі, теж багато чого незвіданого».

Тепер запишіть усе, що почули ви. Якщо однієї сторінки не вистачить, продовжте на наступній. Не поспішайте, прислухайтеся. Ви почуєте їх.

Гаразд. Отже, у кожного із ваших спільників є ім’я, свій куточок і голос. Для вас вони справжні, і ви можете будь-коли зібрати їх навколо себе.

Зачекайте хвилинку. Пропоную додати трохи реальності!

Хіба ваше раціональне «я» не протестує й не переконує вас, що, якими б славетними не були ваші союзники, у реальному житті ви таких ніколи не знайдете? Що ж, можливо, ви маєте рацію.

Назад до реальності

Чи зможете ви коли-небудь знайти реальних людей, здатних надати вам підтримку, яку ви описали у своєму списку побажань? Чи може реальність здійснити ваші фантазії? Звісно ні – хіба що вам дуже-дуже-дуже поталанить. Реальні люди мають свої власні потреби, проблеми і зазвичай якісь свої примхи – у них нечасто є час і бажання цілком присвятити себе вам. Однак реальний, у всіх відношеннях досконалий союзник, готовий віддатися вам повністю, зовсім не потрібен! Навіть уявних спільників ви обираєте заради однієї-двох притаманних їм рис, а їхня компанія вам знадобиться лише час від часу та й то ненадовго. Так само і з реальними помічниками. Насправді потреби в якійсь надзвичайній підтримці немає – лише в невеличких, справді потрібних вам дозах.

Та чи не віддалить вас від реального світу цей уявний рай із видатних союзників? Звісно ні. Ви знаєте різницю між дійсністю та фантазією. Ви просто збагачуєте своє справжнє життя, ви не підміняєте його. Ви лише намагаєтеся покращити свою реальність.

Кого б ви відтепер не зустрічали, ви будете насторожі, чатуючи на риси, які вам так дорогі у ваших спільників. Ви помічатимете, кому їх бракує, а в кого вони є. Коли ви порівняєте реальних людей із ідеалом, у вас ніби відкриються очі. Ви збагнете, що деякі з ваших приятелів поводяться не надто добре – ви можете навіть сказати їм про це. Можливо, ви з’ясуєте, що люди, які ніколи не опинялися в центрі вашої уваги, весь цей час непомітно були вашими відданими друзями, і почнете цінувати їх, як вони того заслуговують. Отже, хоча ніхто з людей (і уявних союзників також) ніколи не відповідатиме всім вашим вимогам, нові знання підвищать ваші шанси залучити до свого життя гідну компанію. Підтримка уявних дружніх стосунків із союзниками стане для вас чудовим досвідом.

А ваша уява – набагато потужніший навчальний інструмент, ніж ви гадали. Я читала про професійного лижника – із ним трапився нещасний випадок, і він провів декілька місяців прикутий до ліжка. Щодня він лежав годинами із заплющеними очима, уявляючи, як він катається вкритими снігом схилами гір. Коли він нарешті одужав і став на ноги, лікарі були здивовані – його м’язи майже не зазнали атрофії після тривалої нерухомості. А щойно він отримав можливість знову повернутися на гірськолижну трасу, його час перевершив усі очікування.

Коли кликати союзників?

Вам ні до чого проводити по кілька годин на день, управляючись у спілкуванні із союзниками, та в критичні моменти їхня компанія не завадить: ви просто нагадаєте собі, що не самотні, й отримаєте корисну пораду. Є три випадки, коли звернутися до союзників найважливіше: уранці, щойно ви прокинулися, перед тим, як ви розплющите очі; потім серед дня – вони допоможуть вам зібратися з думками та згадати, ким ви є; і нарешті пізно ввечері, коли вимикатимете світло. Поринаючи в сон, спробуйте уявити, ніби ваші спільники ведуть дружню дискусію, що надзвичайно вас тішить. Якщо ви засинаєте з такими почуттями, ваше тіло розслабляється й у вас здоровий сон. Незабаром я дам вам більше рекомендацій щодо корисних розмов, які можна намалювати у своїй уяві, лягаючи в ліжко. Та насамперед хочу попередити вас про ситуації, коли звертатися до союзників конче необхідно, і такі ситуації виникають спонтанно.

Ви завжди повинні скликати своїх спільників, коли почуваєтеся сиротливо.

Як тільки обставини змусять вас відчути самотність і невпевненість, як тільки вам почне здаватися, що ваші мрії недолугі і прагнути їх безглуздо, – це сигнал: негайно звертайтеся до союзників. Спочатку мрії дуже тендітні. Вони тримаються лише на сподіваннях і уяві. Доки вони не набрали силу, їх легко зруйнувати й перетворити на попіл. Відчуття самотності робить їх ще хисткішими.

Ви можете цього навіть і не усвідомлювати, та саме тоді вас огортає біль.

У таких випадках можна спробувати позбутися цього відчуття за допомогою самовмовляння. Проте внутрішнього діалогу недостатньо, щоб утамувати сердечний біль, спричинений самотністю. Ресурси, здатні відновити ваш баланс, є глибоко всередині вас, але до них важко дістатися, лише переконуючи себе почуватися краще. Це лише підсилює самітність і підтверджує той факт, що вам ні з ким поговорити, крім як із собою. Коли ми видумуємо собі спільників, ми зазвичай заповнюємо цю порожнечу, згадуючи, як хтось піклувався про нас у дитинстві.

Ви можете заперечити, що вигадування спільників – це черговий спосіб вести розмову із самим собою, та ви побачите, наскільки ця практика яскравіша і змістовніша. Наш розум за своєю природою є допитливим і невгамовним, легко потрапляє в полон до нових вражень, людей і пригод, – отже, ваша голова охочіше допомагатиме вам, коли ви розгорнете перед нею справжню виставу з діалогом.

Тож замість вихваляти себе самим дозвольте це робити своїм союзникам, а замість того, аби вести внутрішній діалог, зверніться по пораду до своїх спільників. Це захопливіше й цікавіше, до того ж на якийсь час ви відчуєте, ніби ви – улюблена дитина, а не сирота.

Вправа 6: Опишіть свої перші зустрічі із союзниками

Упродовж наступних трьох-чотирьох днів не забувайте спілкуватися з деякими зі своїх спільників щоранку, перед тим як устати, бодай раз удень, а також щовечора, перед сном. Якщо вони щось вам казатимуть, занотовуйте їхні слова на картки – потім додасте їх до своєї Колоди пам’яті. Скріпіть картки канцелярською скріпкою, аби наприкінці дня не забути переглянути їх.

Ця програма дається вам важко? Тоді ви робите щось не так

Більшість із нас, немов слухняні дітки, сумлінно намагається виконати всі завдання – так само як виконували б важке домашнє завдання. Проте я хочу, щоб ви зробили все можливе, аби зустрічі з однодумцями з вашого списку не перетворилися на обтяжливу принуку на кшталт присідань. Зустрічі із союзниками мають залишати враження в тій частині вашого мозку, де зберігаються спогади про щасливі часи та безхмарні фантазії. Завдяки цьому ви завжди будете гостинно на них чекати. Незабаром вам не треба буде нагадувати, що у вас є спільники. Це як вітаміни для вашої душі.

Коли ви схибите і пропустите якесь із трьох щоденних побачень, ні про що не хвилюйтеся. Потрібно лише кілька приємних зустрічей, аби ви звикли до думки, що ви не самотні, і та думка міцно закарбувалася у вашій пам’яті. Згодом усе відбуватиметься автоматично. Це не потребує важкої, постійної праці, тож не варто бути до себе надто суворим, навчаючись спілкування із союзниками.

Щодо впорядкованості такого спілкування, тут я, по правді, маю кілька ідей, які можуть стати для вас несподіванкою.

Майже всіх нас привчають до думки, що завершити будь-яку справу можна тільки завдяки наполегливості й непохитності. В окремих випадках так і є, та це трапляється значно рідше, ніж ми можемо собі уявити. Читаючи цю книжку, ви помітите, що в ній більшість вправ забирає зовсім небагато часу – їх можна виконати у вільну хвилину. Я дуже обережно ставлюся до прагнень бути послідовним і робити все щодня, мов заводний. Передусім неухильно дотримуватися встановленого режиму й ніколи не відхилятися від нього – надто складно: в іншому разі всі б так і робили. Та основне, що такі намагання налаштовують вас на поразку.

Програми, які вимагають від вас кожного дня щось писати – чи робити щось інше, – створені з добрими намірами, та, як на мене, очікувати від них реальних результатів не варто. Не важливо, як довго ви дотримуєтеся певного розкладу, урешті-решт, ви його порушуєте. Більшості з нас послідовність не притаманна. Мій приятель щоранку медитував упродовж трьох тижнів, і воно йшло йому на користь. Тепер він ледве не соромиться того, що не витримав такого графіка.

«Невже ти серйозно сподівався, що медитуватимеш кожного Божого ранку решту свого життя?» – запитала я. «Тебе послухати – то, схоже, я впадаю в крайнощі, – відповів він, – проте я все одно почуваюся невдахою».

Знайте: завжди, коли надто багато людей не відповідають вимогам, справа не в людях, а у вимогах.

Я хочу тут створити програму, яка відповідатиме звичайному ритму життя реальних людей. Усі спроби запровадити жорсткі зміни у власний розпорядок дня є дещо необачними: річ у тому, що ми ніколи нічого не знаємо напевно. На моїй пам’яті було зруйноване не одне непохитне переконання, і наші погляди змінилися на протилежні. Цікаво, скільки людей страждають тепер від проблем зі спиною через те, що їх учили сідати з положення лежачи та піднімати ноги, не згинаючи коліна? Цікаво, скільки людей мають підвищений рівень холестерину, бо десятиліттями нас переконували їсти якомога більше м’яса та якомога менше вуглеводів? У 30-ті роки ХХ ст. багато американців грудне вигодовування вважали негігієнічним і антинауковим! Хто знає, яку з беззаперечних істин буде спростовано наступною?

Такі перетворення мають насторожити всіх нас – ми не повинні брати близько до серця кожне нове судження, яке змушує нас удаватися до радикальних змін. Часом деяка «непослідовність» стає рятівною та не дозволяє вам по-справжньому нашкодити собі. Стара порада «міра понад усе» стосується самовдосконалення не менше, ніж потурання своїм бажанням. Іноді мені здається, що більшість наших переконань відносно того, щó є для людини корисним, швидше тримається на релігійних пережитках із нашого пуританського минулого, ніж на реальній оцінці тієї чи іншої дії. За настановами робити щось кожного дня криється думка, що ми маємо докладати неабияких зусиль, аби бути доброчесними, – інакше ми непомітно перетворимося на аморальних осіб. Наче забувши щодня помолитися, ви забули би про існування Бога.

Так само я раджу вам ставитися скептично до програм із самовдосконалення, які беруть за взірець успішності відомих мультимільйонерів із нашого минулого: уважають, що вони викликають захоплення, бо немилосердно змітали зі свого шляху все, що ставало їм на заваді. Якщо ж придивитися до цих промисловців пильніше, можна помітити не лише їхню одержимість, а й відсутність моральних принципів. Невже ми повинні почуватися невдахами, якщо ми на них не схожі?

Час прийняти за істину те, що розум людини та енергійність її зусиль не є результатом щоденних занять. Мозок не накачаєш, як біцепс. Ми не вивчаємо складні поняття, приділяючи їм по годині щодня, – ми студіюємо їх, доки не зрозуміємо, а потім робимо перерву в заняттях, аби знання засвоїлися.

Фермери не керуються вказівками з підручника, коли засівають поля чи заготовляють сіно, – вони стежать за погодою. Привчаючи тварину вам довіряти, ви не прагнете ставитися до неї добре щоранку о десятій годині. Ви просто поводитеся з нею добре, коли б ви її не побачили. Щоб рослина росла, ви не поливаєте її щодня – ви поливаєте її тоді, коли висихає земля. Творчі ідеї теж не виникають примусово, вони живуть власним життям. Дослідження свідчать, що значна кількість найгеніальніших ідей виникала тоді, коли їх автор займався справою, ніяк не пов’язаною із предметом відкриття. Тому шануйте власні природні ритми.

Як казав Ральф Волдо Емерсон[26], «безглузда послідовність – це демон, що живе в обмежених умах». Отже, дозвольте собі бути непослідовними у виконанні вправ із наступних розділів.

Деякі розділи – як-от цей – запропонують вам лише кілька разів на чомусь зосередитися. Інші вимагатимуть, аби ви безупинно списували десятки аркушів, виконуючи шалену вправу, мета якої – переворушити сотні спогадів.

Та що б я не просила вас зробити в цій програмі, моя мета – дотриматися тверезих вимог і дозволити вам відчути задоволення від успішно виконаної роботи. Це не розніження. Це звичайний здоровий глузд.

Не забувайте датувати записи

Оскільки ця програма не має жорсткої структури та можна спокійно час від часу влаштовувати собі перепочинок на кілька днів, важливо знайти інший спосіб упорядкувати свою роботу – так само, як фоновий ритм пісні підтримує та впорядковує її мелодію.

Для вас такою структурною основою буде час. Тому кожного разу, записуючи щось у нотатник або на картку, не забувайте вказувати дату й час. Я рекомендую мати в записнику календар на рік – у разі потреби він завжди буде напохваті.

Якщо ви датуватимете кожну сторінку своїх нотаток, незабаром ви помітите ознаки певної системи. Така система відображатиме потреби вашого життя та ваших власних природних ритмів. Ця інформація безцінна. Чергування пауз із періодами активізації дій, зумовлене конкретними подіями у вашому житті, що спостерігається упродовж тривалого періоду, наче сейсмограф, допоможе зрозуміти модель вашого способу життя та коливання ваших енергетичних рівнів. Якщо ви збираєтеся будувати життя, що підходитиме вам, необхідно знати, як ви функціонуєте від природи.

До того ж ви засвоїте кілька важливих уроків про сам час – як він безупинно рухається вперед, а разом із ним рухається світ – незалежно від ваших почуттів. І це не обмеження, це перевага. Це чергове підтвердження того, що ви є частиною нерозривного цілого, яке існує в природі. Згодом ви дізнаєтеся, що й сам час – захищаючи вас від аморфності, змушуючи обирати власний темп, нагадуючи вам про необхідність неухильно рухатися вперед – цілком міг би стати одним із ваших основних союзників.

Цей союзник відкриє вам одну з найцінніших істин: ви не маєте у своєму розпорядженні вічність. За одне це ви маєте бути йому вдячні. Та лише в тому разі, коли це переконає вас рухатися далі, а не панікувати.

Працюючи безсистемно, ви спочатку почуватиметеся незвично, та, придивившись до ситуації пильніше, усвідомите: насправді ви так само працювали й раніше, просто це радикально відрізняється від вашого уявлення про те, як слід працювати.

Ми вважаємо, що стаємо доброчесними, вже лише тому, що встановлюємо собі недосяжні стандарти, проте почуваємося кепсько, коли не в змозі їх дотримуватися! Якщо мої інструкції здаються вам недостатньо суворими й залегкими, це тільки тому, що вони не створюють ілюзію доброчесності.

Доведеться багато від чого відмовитися. Настане час, коли ваші почуття підказуватимуть вам, щó вам краще робити, – мить за миттю. І не слухайте нікого, хто казатиме вам про надмірну увагу до власної особистості. Не знаю, чи зможете ви за такого підходу стати на чолі країни чи армії, та ви зможете й повинні прямувати до своєї мрії, мов прапор, піднісши догори свою індивідуальність. Інакше, урешті-решт, ви житимете чужим життям. Це буде жахливою втратою для вас. І для всього світу.

Повернімося до союзників

Способів, які дадуть змогу вам скористатися допомогою союзників, є багато, і мені хотілося б навчити вас користуватися деякими з них якомога швидше. Першого вечора, як я і пропонувала, спробуйте уявити своїх союзників, захоплених приємною та цікавою бесідою, – тема може бути будь-якою. Просто уявіть, як вони розмовляють між собою, коли ви засинаєте. Так ви призвичаїтеся до їхньої присутності.

Наступного вечора уявіть, що вони розмовляють про вас, вихваляючи ваші окремі риси. Ваші спільники не повинні говорити: «Вона надзвичайна!» Це надто розпливчасто. Хай вони висловлюються конкретно: «Вона надзвичайно кмітлива!» чи «Вона неймовірно артистична!», «Вона добра», «У неї чудово розвинута інтуїція» тощо. Це може вас настільки підбадьорити, що ви й не заснете. Та це може так само й засмутити, бо надто відрізнятиметься від реальності. Більшість людей у щоденному житті рідко чує похвалу на свою адресу, хоча всім нам вона конче потрібна. Я вважаю, що похвала робить нас сміливими. Глибоко в душі ми знаємо собі справжню ціну, та усвідомити це одразу нелегко. Необхідно, щоб нас хвалили інші люди, інакше ми забудемо, що заслуговуємо на високу оцінку.

Є ще одна роль, із якою союзники можуть упоратися блискуче: вони дають слушні поради. Тож я хочу, щоб наступного вечора ви спробували виконати таке завдання: поставте своїй групі підтримки складне запитання. Якщо вам довго не вдається розв’язати певну проблему, уявіть, ніби вони обговорюють її, та прислухайтеся до розмови, доки не заснете. Уранці, перш ніж устати з ліжка, трохи зачекайте, зосередьтеся – можливо, ви вже маєте відповідь!

УВАГА! КОЛОДА ПАМ’ЯТІ

Прокинувшись, не пропустіть свою першу думку, запишіть її на картці. Назвіть картку «Перші думки» та покладіть її до Колоди пам’яті, аби вони завжди були з вами впродовж дня. Ви неодноразово помічатимете, що та перша ранкова думка містить у собі цінну для вас інформацію.

Отже, ви отримали неймовірне поповнення у вашій Колоді пам’яті. До необхідних вам найкращих способів мотивації ви додали список дуже особливих союзників, які стануть вашими супутниками під час усієї подорожі до мрії.

Ця стежка до життя, яке вам до вподоби, стає привабливішою, ніж ви очікували, правда ж?