Читать книгу Казка про поросятка Робінзона - Беатрикс Хелен Поттер - Страница 2

Ви ж пам’ятаєте пісеньку про Пугача і Кицьку та їхній гарний зелений човен? Як «взяли вони мед і кілька монет, загорнутих в крупну банкноту»?

Так ось, я розкажу вам історію того поросяти і чому воно стало жити в країні, де дерево Бонґі росте.

Коли ця свинка була маленькою, вона жила в Девонширі зі своїми тітоньками міс Рохою і міс Брьохою на фермі, що звалася «Там-де-Кнур». Щоб дістатися до їхньої затишної, вкритої соломою хатки, що стояла посеред саду, треба було піднятися вгору крутим червонястим Девонширським шляхом.

Ґрунт там був червоним, трава зеленою, а далеко внизу виднілися руді скелі і шматочок яскраво-синього моря. Кораблі під білими вітрилами запливали з моря у гавань Стімута.

Я часто зауважувала, що девонширські ферми мають чудернацькі назви. Якби ви колись побачили «Там-де-Кнур», ви б, мабуть, подумали, що мешканці там теж дивакуваті! Тітонька Роха була вгодованою плямистою свинею, яка тримала курей. Міс Брьоха була дебелою усміхненою чорною свинею, яка займалася пранням. У цій історії про них ми не почуємо багато. Вони вели сите життя, в якому не відбувалося ніяких подій, а в кінці мали стати беконом. А от їхньому небожеві Робінзону судилося пережити найнеймовірніші з пригод, які будь-коли траплялися зі свинею.

Поросятко Робінзон був дуже симпатичним маленьким хлопчиком, рожево-білого кольору з невеличкими блакитними очицями, товстими щоками й подвійним підборіддям, і з задраним угору п’ятачком, в якому було продіте справжнє срібне кільце. Робінзон міг бачити це кільце, якщо заплющував одне око, а друге скошував убік.

Він був завжди задоволений і щасливий. Цілісінький день гасав усюди по фермі, наспівуючи сам собі коротенькі пісеньки, й підкувікуючи «Куві, куві, куві!» Його тітоньки так сумували за цими пісеньками, коли Робінзон покинув їхній дім.

– Куві? Куві? Куві? – відповідав він, як до нього хтось звертався. – Куві? Куві? Куві? – вислуховував він співрозмовника, схиливши голову вбік і примруживши одне око.

Тітоньки годували, виховували Робінзона й піклувалися про нього безперестанку.

– Робінзоне! Робінзоне! – гукала тітонька Роха. – Хутчій сюди! Я чую, курочка кудкудаче. Принеси мені яєчко, та гляди ж не розбий!

– Куві, куві, куві! – відзивався Робінзон, немов маленьке французеня.

– Робінзоне! Робінзоне! У мене впала защіпка, біжи сюди, підніми її для мене! – кликала тітонька Брьоха з галявинки, де сушила білизну (сама вона була такою товстою, що вже не могла нахилитися і що-небудь підняти).

– Куві, куві, куві! – відповідав Робінзон.

Обидві тітоньки були дуже-дуже огрядними. А перелази в околицях Стімута вузькі. Доріжка, що вела з «Там-де-Кнур» до міста, перетинала багато полів – червона протоптана стежка в невисокій зеленій траві, в якій рясніли ромашки. А коли стежка переходила з одного поля на друге поле, там обов’язково був перелаз у вигляді сходів, по яких треба було перебиратися через живопліт.

– Це не я занадто товста, це перелази занадто вузькі, – сказала тітонька Роха тітоньці Брьосі. – Ти б змогла через них протиснутися, якщо я залишуся вдома?

– Я точно не зможу! Я вже два роки, як не можу, – відказала тітонька Брьоха. – Жахливо, це так жахливо з боку візника, що він перевернув свою ослячу упряжку якраз напередодні базарного дня. І що тепер робити з яйцями по два двадцять за дюжину? І що ти скажеш, скільки ж це треба чимчикувати в обхід по шляху, замість того, щоб пройти навпрошки через поля!

– Чотири милі, це якщо в один кінець, – зітхнула тітонька Брьоха. – А я тепер перу останнім шматком мила. І все-таки, як же нам скупитися? Віслюк каже, що візок відремонтують тільки за тиждень.

– А як ти гадаєш, ти не протиснешся через перелази, якщо підеш до обіду?

– Ні, не протиснуся, я міцно застрягну, і ти також застрягнеш, – промовила тітонька Брьоха.

– А що ти думаєш, чи могли б ми ризикнути… – почала тітонька Роха.

– Ризикнути відправити Робінзона по стежці до Стімута? – закінчила тітонька Брьоха.

– Куві, куві, куві! – відгукнувся Робінзон.

– Мені б не дуже хотілося посилати його одного, хоча за розмірами він якраз підходить.

– Куві, куві, куві! – відгукнувся Робінзон.

– А тут нічого іншого й не поробиш, – підсумувала тітонька Роха.

Отож Робінзона посадили у ванну й помили останнім шматком мила. Його пошкребли, витерли й причепурили, так що він виблискував, як нове пенні. Потім на нього одягли блакитну блузу та панталони й наказали йти на базар у Стімуті із великим кошиком для покупок.

У кошика поклали дві дюжини яєць, букет нарцисів, дві головки цвітної капусти весняного урожаю, також там був і обід для Робінзона з кількох бутербродів із повидлом. Яйця, і квіти, і городину він мав продати на базарі, а додому принести різні товари з магазинів.

– І дивися ж будь обережним у Стімуті, небоже Робінзоне. Остерігайся рушничного пороху, і корабельних коків, і фургонів для перевезення меблів, і ковбас, і взуття, і кораблів, і сургучу. Пам’ятай, що треба купити синьку, мило, шерстяних ниток для штопання – і що там ми ще хотіли? – сказала тітонька Роха.

– Шерстяні нитки, мило, синька, дріжджі – що ми ще хотіли? – сказала тітонька Брьоха.

– Куві, куві, куві! – відповів Робінзон.

– Синька, мило, дріжджі, шерстяні нитки для штопання, насіння капусти – це п’ять, а ще мало бути щось шосте. Було ж покупок на дві більше, ніж чотири, бо на кутках його носовичка якраз забракло місця для двох вузлів на пам’ять. Шість покупок мало б бути…

– Я згадала! – вигукнула тітонька Роха. – Це був чай! Чай, синька, мило, нитки для штопання, дріжджі, насіння капусти. Більшість з цього ти зможеш купити в крамниці містера Мамбі. Поясни йому про візок, Робінзоне, скажи йому, що ми привеземо випрану білизну і побільше городини наступного тижня.

– Куві, куві, куві! – відповів Робінзон, вирушаючи в путь із великим кошиком.

Тітонька Роха і тітонька Брьоха стояли на порозі. Вони дивилися, аж поки він не пропав із виду, пройшовши униз по полю й благополучно перебравшись через перший із численних перелазів. Коли вони повернулися до своєї роботи по господарству, то розмовляли одна з одною грубо й роздратовано, бо на душі в них було неспокійно за Робінзона.

– Краще б ми його нікуди не відпускали. Це все ти зі своєю дурною синькою! – проказала тітонька Роха.

– Ну так, справді! Синька! Це все твої шерстяні нитки і яйця! – рохнула у відповідь тітонька Брьоха. – Ти краще піди спитай візника і його ослячу упряжку, чому він не міг перекинутися в канаву вже після базарного дня?