Читать книгу Казка про поросятка Робінзона - Беатрикс Хелен Поттер - Страница 3

Дорога до Стімута була неблизькою, навіть якщо йти через поля. Але стежка весь час збігала вниз, тож Робінзон не сумував. Він виспівував свою коротеньку пісеньку, радіючи погожому ранкові і повискуючи: – «Куві, куві, куві!» Жайворонки теж співали високо над головою.

А ще вище на тлі блакитного неба великі білі чайки ширяли широкими кругами. Їхні хриплі крики долинали з вишини до землі вже добре пом’якшеними. Поважні граки й жваві галки походжали по леваді поміж ромашок і жовтцю. Ягнята вистрибували й мекали, а вівця озирнулася на Робінзона.

– Обережніше там у Стімуті, маленька свинко, – застерегла вона по-материнськи.

Робінзон крокував, аж поки геть не захекався, і йому було дуже жарко. Він уже перетнув п’ять широких полів і подолав стільки ж перелазів: перелазів-сходів, перелазів-драбин, перелазів із дерев’яних стовпчиків. Деякі з них були вельми незручними, якщо йти з великим кошиком. Ферми «Там-де-Кнур» уже не було видно, коли він обернувся. А вдалині перед ним, за фермерськими полями й прибережними скелями, – аж нітрохи не наблизившись, підіймалося, немов стіна, темно-синє море.

Робінзон сів відпочити під живоплотом, вибравши місце, захищене від сонця. Жовті котики верби цвіли в нього над головою, сотні квіток первоцвіту рясніли на насипові, скрізь ширився теплий запах моху й трави і парувала волога червона земля.

– Якщо я з’їм свій обід тепер, то не муситиму нести його далі! Куві, куві, куві! – сказав Робінзон.

Від прогулянки він так зголоднів, що залюбки з’їв би і одне яєчко, а не тільки бутерброди з повидлом, але він був занадто добре вихований.

– Тоді їх уже не буде дві дюжини, – зауважив Робінзон.

Він назбирав букетик первоцвіту й перев’язав його шерстяною ниточкою для штопання, яку тітонька Роха дала йому як зразок.

– Я продам його на базарі, а гроші будуть тільки моїми, за свої пенні я куплю цукерок. А скільки в мене пенні? – запитався Робінзон, риючись у себе в кишені. – Одне від тітоньки Рохи, одне від тітоньки Брьохи, і одне моє власне буде за первоцвіти – о, куві, куві, куві! Он хтось скаче по дорозі! Я запізнюся на базар!

Робінзон підскочив і перетягнув свого кошика через дуже тісний перелаз. Саме в цьому місці стежка перетинала велику основну дорогу. Він побачив чоловіка верхи на коні. Старий містер Пепперіл під’їхав, сидячи на гнідому коні з білими ногами. Його два високі хорти бігли поперед нього, заглядаючи через перекладини усіх воріт усіх полів, які вони минали. Хорти підстрибом підбігли до Робінзона, вони були дуже великі й дружелюбні, вони облизали його обличчя і поцікавилися, що він несе у кошикові? Містер Пепперіл гукнув їх: – До мене, Пірате! До мене, Листоношо! Підійдіть-но сюди, шановні! – Він зовсім не хотів нести відповідальність за яйця.

Дорогу нещодавно встелили гострою новою щебінкою з кременю. Містер Пепперіл спрямував гнідого коня до порослого травою узбіччя і звернувся до Робінзона. Це був життєрадісний літній джентльмен, вельми привітний, з червоним лицем і сивими бакенбардами. Усі зелені поля і червоні орні землі між Стімутом і «Там-де-Кнуром» належали йому.

– Здоров, здоров! І куди це ти вирядився, маленька свинко Робінзоне?

– Вітаю, місере Пепперіле, сер. Іду я на базар. Куві, куві, куві! – сказав Робінзон.

– Як, сам-один? А де ж міс Роха і міс Брьоха? Не захворіли, сподіваюся?

Робінзон пояснив усе про вузькі перелази.

– Цікаво, цікаво! Занадто гладкі, занадто гладкі? Отож ти пішов зовсім сам? А чому твої тітоньки не заведуть собі пса, щоб бігав у справах?

Робінзон відповідав на всі запитання містера Пепперіла дуже старанно й увічливо, продемонструвавши неабиякий розум і глибоке знання овочів як на такого молодого хлопчину. Він біг підтюпцем майже під конем, дивлячись знизу на його блискучу гніду шерсть і широку білу попругу, а також на білі гамаші й коричневі шкіряні чоботи містера Пепперіла. Містерові Пепперілу Робінзон вельми сподобався, і він дав йому ще одне пенні. Коли крем’яне покриття закінчилося, він натягнув віжки й торкнувся коня підборами.

– Ну що ж, гарного тобі дня, мала свинко. Передавай вітання своїм тітонькам. І будь обачним у Стімуті. – Містер Пепперіл свиснув своїм собакам і помчав уперед.

Робінзон також пішов далі по дорозі. Він проминув садок, де сім худих і брудних свиней рилися в землі. І в їхніх носах не було срібних колець! Він пройшов по Стайфордському мосту, навіть не зупинившись, щоб подивитися через парапет, як маленькі рибки, пливучи проти течії, балансують у повільному потоці, або як білі качки плещуться поміж заростями водяного жовтцю. Він звернув до Стайфордського млина, щоб переказати Мельникові прохання тітоньки Рохи щодо борошна, а Мельникова жінка пригостила його яблуком.