Читать книгу Автобіографія - Бенджамин Франклин - Страница 6

[▪]

З дитинства я був закоханий у читання, і всі ті невеликі гроші, що потрапляли мені до рук, я завжди витрачав на книжки. Захоплений «Мандрівкою Пілігрима», я зібрав свою першу колекцію з окремих маленьких томів Джона Баньяна. (Йдеться про книгу The Pilgrim’s Progress from This World to That Which Is to Come («Мандрівка Пілігрима з цього світу в прийдешній» – Прим. перекладача). Потім я продав їх, щоб мати змогу придбати історичні колекції Р. Бертона. Це були невеликі та дешеві книги мандрівних торговців[20], я заплатив лише 40 або 50 монет за всі. Маленька бібліотека мого батька складалася головним чином із богословських книг, більшість з яких я прочитав, а потім часто відтоді жалів, що тоді, коли я відчував таку жагу до знань, мені не потрапили до рук більш підхожі книги, адже тепер було вирішено, що мені не обов’язково ставати священником. Одною з таких книг, які я багато разів читав, було Життя Плутарха. Я й дотепер думаю, що цей час був використаний із великою користю. Там також була книга Дефо, під назвою «Досвід про проєкти», й інша – др. Матера «Спроби творити добро», які певно дали мені поштовх, який вплинув на деякі важливі події мого майбутнього життя.

Ця схильність до книг підказала моєму батькові ідею зробити з мене друкаря, хоча він уже мав одного сина (Джеймса) у цій професії. 1717 року мій брат Джейс повернувся з Англії з пресом та літерами, маючи на меті розпочати свій бізнес у Бостоні. Ця справа подобалась мені набагато більше ніж батькова, та все-таки моя тяга до моря була сильнішою. Щоб запобігти передбачуваному наслідку від цієї тяги, моєму батьку не терпілося прив’язати мене до брата. Якийсь час я противився, але врешті мене переконали, і я підписав угоду, коли мені було лише дванадцять років. Тепер я мав служити учнем доки мені не виповниться двадцять один рік. Мені мали дати заробітну плату підмайстра лише на останній рік служби. За короткий час я став дуже здібним у цій справі та став правою рукою мого брата. Тепер у мене був доступ до найкращих книжок. Знайомство з учнями книжкових торговців дало мені можливість інколи позичати невеликі книги, які я повертав неодмінно вчасно і в доброму стані. Часто, коли позичав книжку ввечері напередодні і мав повернути її вранці наступного дня, я проводив більшу частину ночі у своїй кімнаті за читанням, щоб встигнути її прочитати.

А через деякий час геніальний торговець містер Метью Адамс, який мав велику колекцію книжок і часто заходив до нашої друкарні, запримітив мене й запросив до своєї бібліотеки, щоб люб’язно запропонувати мені для читання книжки, які я виберу. Тепер я захопився поезією й написав кілька невеличких творів; мій брат, думаючи, що з цього може бути вигода, заохочував мене та садив час від часу за написання балад. Одна з них називалась «Трагедія Маяка». То була розповідь про утоплення капітана Вартілака разом із двома його дочками. Інша була моряцькою піснею про взяття пірата Тича (або Чорної Бороди). Вони були убогими творами, написаними в стилі Граб-стрит-балад[21]. І коли вони були надруковані, брат відправив мене до міста продавати їх. Перша, зважаючи на подію, продавалась дуже добре й наробила при тому багато шуму. Це роздуло моє марнославство. Проте батько відохотив мене, висміявши мої твори та сказавши, що всі віршомази зазвичай жебраки. Отже, я припинив віршування. Імовірніше, я був поганим поетом. Проте, зважаючи на те, що написання прози було завше в моєму житті корисною навичкою, ставши головним засобом мого прогресу, я розповім вам, як у такій ситуації я надбав свій невеликий талант.

У місті був ще один книжковий хлопець на ім’я Джон Коллінз, з яким я був добре знайомий. Інколи ми дискутували й дуже полюбляли посперечатися, прагнули переконати один одного. Така схильність до суперечок, між іншим, здатна перетворюватись на погану звичку, часто роблячи людей абсолютно нестерпними в компанії інших через обставини, в яких її застосовують в життєвих ситуаціях. Тобто, крім того, що вона підкислює та псує розмову, вона розпалює протистояння та ворожість там, де могла би виникнути дружба. Я посягнув це, читаючи дискусійні книги про релігію мого батька. Відтоді я спостерігав, що люди зі здоровим глуздом рідко мають цю звичку, окрім юристів, працівників університетів і різноманітних людей, які виросли в Единбурзі.