Читать книгу Вибрані вірші - Ципріан Норвід - Страница 1

Незрушна тишина – лиш поколише сіть

Павук, і за вікном прошелестять тополі.

І легко дихати в цім домі, як на полі,

Де гамір не зліта думкам навперестріть.

Немов стражденний раб, що вирвався з неволі,

Знов чує до життя в погаслім серці хіть,

Так я почав красу мовчання розуміть,

Увільнений з тортур докучливої долі.

Допоки серце нас не може поєднать, —

Ні спільних дум, ані ясних понять,

І слово мовиться нікчемне і студене.

Даремно щедро так тече нектар питва:

Все муки – пісня, сміх, розмова нежива;

Я лиш тоді живу, як думка вільна в мене.