Читать книгу 100 ключових подій української історії - Д. В. Журавльов - Страница 22

Дата і місце

1552 (або 1553) – 1556 рр., острів Мала Хортиця (нині острів Байда поблизу острова Хортиця на Дніпрі, територія міста Запоріжжя).

Дійові особи

Князь Дмитро Іванович Вишневецький (1517–1563; з Гедиміновичів, людина з бурхливою біографією, у 1550-х рр. староста канівський і черкаський, організатор козацьких загонів, у 1558–1561 рр. васал Івана Грозного, невтомний борець проти османів у Причорномор’ї, згодом знову литовський урядовець, претендент на молдавський княжий стіл, легендарний козак Байда у козацьких думах).

Передумови події

Ідею заснувати на одному з островів Дніпра замок із постійним гарнізоном для ведення далекої розвідки щодо кримських і ногайських татар з метою раннього оповіщення про їхні походи по ясир і зриву переправ на зручному Кічкаському перелазі через Дніпро висловлювали декілька видатних річпосполитських прикордонних воєначальників XVI ст., серед них Предслав Лянцкоронський і Євстафій Дашкевич. Проте небажання литовської влади псувати і без того непрості відносини з Кримом і сюзереном хана – султаном Османської імперії, а також небажання магнатів іти на додаткові фінансові витрати задля утримання гарнізону не давали змоги здійснити ці плани. Князь Дмитро Вишневецький, молодий, авантюрний, небагатий аристократ із Волині, довів-таки цю ідею до реального втілення, діючи напівофіційно.

Хід події

На початку 1553 р. Дмитро Вишневецький на власні кошти розпочав будівництво фортеці та верфі на острові Мала Хортиця, мобілізувавши канівських і черкаських міщан і козаків. Князь діяв на свій страх і ризик – великий князь литовський Сигізмунд II Август не хотів псувати відносини з кримським ханом Девлет-Гіреєм і султаном Сулейманом I Кануні. Проте влітку 1553 р. Вишневецький зробив дивний учинок – перейшов на півроку на турецьку службу, ймовірно, побувавши в Стамбулі «з усією своєю ротою» (тобто невеликим приватним військом). Ця «турецька служба» князя дуже стурбувала Сигізмунда Августа, і вона ж згодом призвела Байду до трагічної загибелі як «зрадника» османів. Повернувшись восени того ж року на Малу Хортицю, князь продовжив будівництво замку, проти чого різко протестував у своїх листах до великого литовського князя кримський хан. Хортицький замок будувався з відома офіційної литовської влади – щоправда, Сигізмунд Август, виправдовуючись перед кримським ханом Девлет-Гіреєм, стверджував, що Вишневецький «перевищив службові повноваження», адже його було послано на нижню течію Дніпра для організації тут степової сторожі, а не для створення бази для походів на ханство. Реальної допомоги (грошима, людьми) Байда, щоправда, не отримав. Але історики не схильні довіряти королю – він просто не хотів, аби справа Хортицького замку була використана татарами як привід для серії великих набігів на його землі (дрібна прикордонна війна тут ніколи не припинялась і стала майже нормою). Тому Сигізмунд намагався переконати свого кримського «колегу», що замок на Хортиці вигідний і самому Кримському ханству – він заважатиме запорозьким козакам грабувати татарські міста і купців. Але Девлет-Гірей розумів, у чому тут справа, і в січні 1557 р. прийшов з великим військом вибивати Вишневецького з Хортиці (річка Дніпро замерзла, і татари дісталися Хортиці по кризі). За особистим зізнанням князя, його скромний дерев’яно-земляний замок витримав 24-денну облогу, причому сам Дмитро керував обороною і брав участь у боях, стріляючи в татар, що лізли на приступ, із лука (недаремно на відомому портреті Дмитро Вишневецький зображений саме з тугим турецьким луком і стрілами, а в пісні про Байду головний герой теж із лука застрелив султана, його дружину і доньку – легенда, яка може мати підґрунтям усім відому стрілецьку майстерність князя Вишневецького). Відбитися допомогли Вишневецькому і трофейні турецькі гармати: за три місяці до облоги, у жовтні 1556 р., він несподівано напав на татарську фортецю Іслам-Кермен у пониззі Дніпра, взяв її і вивіз звідти гармати для укріплення свого замку (мабуть, саме цей напад і став останньою краплиною, яка переповнила чашу терпіння Девлет-Гірея). Князь Вишневецький розумів, що хан, осоромлений поразкою, ще повернеться, і тому просив у короля гармати й підкріплення. Але обережний Сигізмунд Август не хотів, аби «через Вишневецького» розпочалася війна з Кримом (дякуючи на словах за героїзм, король не надав реальної допомоги і цього разу), і князь Дмитро залишився наодинці з грізним ворогом, з котрим можливості компромісу були вичерпані. За таких умов середньовічний васал мав право пошукати собі такого сюзерена, який захищав би його. Саме це і зробив Вишневецький – звернувся до володаря Московської держави Івана Грозного.

Через царських посланців Вишневецький передав Івану Грозному лист, де йшлося про його бажання служити цареві. Швидше за все, Вишневецький «застрахувався» на випадок чергового погіршення відносин із Сигізмундом-Августом. Як виявилося, він зробив це недаремно. Адже наприкінці літа 1557 р. хан Девлет-Гірей знову з’явився під стінами фортеці князя Дмитра на Хортиці. Гірше того – цього разу султан надав йому допомогу у вигляді турецької флотилії та допоміжного волоського війська. Але й така потужна сила не змогла взяти замок Вишневецького приступом. Князь розпачливо відбивався, поки був провіант і боєприпаси. Потім козаки Вишневецького почали залишати свого командувача, тікаючи Дніпром на човнах. Сам Вишневецький, не бажаючи здаватися на сумнівну ласку переможця, вислизнув із фортеці з рештками гарнізону і почав готувати до оборони Черкаси. Але турки і татари, зруйнувавши замок на Хортиці, повернулися на пониззя Дніпра, і князь отримав бажаний перепочинок. Можливо, Дмитро Вишневецький не найкращими словами згадував короля, що покинув свого васала напризволяще. Справа тут була не стільки в особистих стосунках Ягеллона і Корибутовича, скільки в геополітиці – Польсько-Литовська держава готувалася до можливого збройного протистояння з Московським царством через володіння Лівонського ордену, і Сигізмунду-Августу був конче потрібен не просто спокій на південному кордоні, а навіть союз із Кримом. Вишневецький же виявився такою собі «кісткою в горлі» як для короля, так і для хана з султаном. Тому князь Дмитро цілком міг розглядати події пізнього літа 1557 р. як спробу його «підставити». Інша річ, що особливих «комплексів» з приводу зміни сюзерена він не відчував, як і личить справжньому козакові-кондотьєру, «джентльмену фортуни».

У вересні 1557 р. князь Дмитро залишив Черкаси і поїхав до Москви – супротивника Криму та Польсько-Литовської держави і фактично єдиного потенційного союзника князя. Цар щедро обдарував Вишневецького «великим жалуванням»: дав йому Бельовське князівство (територія сучасної Тульської області Російської федерації), 10 тис. карбованців тощо. Проте насправді це був лише початок тернистого політичного і бойового шляху козака Байди.

Наслідки події

Хортицький замок навряд чи можна вважати справжньою першою Запорозькою Січчю, зважаючи на його короткий термін і непрості обставини існування. Радянські дослідники, намагаючись змалювати діяльність «феодала» Вишневецького переважно чорними фарбами, наполягали на абсурдній тезі, що замок на Малій Хортиці взагалі був створений для того, аби перешкоджати втечам козаків за пороги, а отже, виконував майже ті самі функції, що й фортеця Кодак у 30-х рр. XVII ст. Проте загалом важко заперечити, що укріплення Вишневецького могло стати таким собі «магнітом» для дрібних козацьких загонів – тут можна було поторгувати, поділитися інформацією, у випадку потреби посиливши гарнізон замку, який складався із надвірних козаків князя. Схоже, що саме в цей період Дмитро Вишневецький став таким собі неофіційним «гетьманом» запорозького козацтва. А мученицька й героїчна смерть князя в Стамбулі 1563 р. взагалі увічнила його ім’я перш за все серед його колишніх бойових побратимів – дніпровських козаків.

Історична пам’ять

Ненависний для турків (котрі знали його як «кондотьєра Думитрашку»), уславлений козацькими літописами як «запорозький гетьман» і малопопулярний за радянських часів Дмитро Вишневецький здобув заслужений реванш у сучасній Україні – саме в дещо гіпертрофованій іпостасі «засновника Запорозької Січі». Саме як козацький гетьман і засновник Січі він зображений на ювілейних монетах і марках, на пам’ятному знаку, встановленому на честь заснування Хортицького замку на острові Хортиця. На честь князя названі вулиці в Черкасах, Тернополі, Коломиї та Бучі, його ім’ям мав називатися корабель ВМФ України, розібраний на метал 1995 р. У 2000-х рр. було проведено розкопки замку на Хортиці. Проте справді безсмертним пам’ятником князю-козаку стала автентична українська народна «Пісня про Байду».