Читать книгу 100 ключових подій української історії - Д. В. Журавльов - Страница 23

Дата і місце

1 липня 1569 р., кафедральний собор міста Люблін (центр воєводства, Південна Польща). Затверджена королем 3 липня.

Дійові особи

Король Польщі і великий князь Литви Сигізмунд II Август (1520–1572; останній Ягеллон на польському і литовському престолах, уклав Віленську унію з Ліфляндією 1561 р., розпочав війну з Московською державою, уклав перший реєстр українських козаків, покровитель мистецтв і прихильник релігійної толерантності); польські діячі Станіслав Чарнковський (1526–1602; великий коронний референдар, маршалок польського сейму 1569 р., дипломат); Філіп Паднєвський (1510–1572; підканцлер коронний у 1559–1562 рр., єпископ краківський у 1562–1572 рр., секретар великий коронний з 1557 р., видатний польський політик, церковний діяч, меценат, редактор акта про Люблінську унію).

Литовські магнати Ян Гієронім Ходкевич (1537–1579; у 1566–1578 рр. гетьман Ліфляндії, воював проти Московії та Швеції, кальвініст, згодом католик); Миколай Кішка (1524–1587; підчаший великий литовський, староста бельський, з 1569 р. воєвода підляський, прихильник польсько-литовського зближення); Домінік Пац (бл. 1525–1579; 1569 р. вітебський каштелян, у 1571–1579 рр. смоленський каштелян); князь Микола Радзивілл Рудий (1512–1584; у 1566–1579 рр. воєвода віленський, у 1553–1566 та 1577–1584 рр. великий гетьман литовський, у 1566–1579 рр. великий канцлер литовський, супротивник унії, кальвініст); його син, вже уславлений молодий воїн Криштоф Микола Радзивілл Перун (1547–1603; крайчий литовський у 1567–1569 рр., підчаший литовський у 1569–1579 рр., польний гетьман литовський у 1572–1589 рр., каштелян трокський у 1579–1584 рр., підканцлер литовський у 1579–1585 рр., воєвода віленський з 1584 р., великий гетьман литовський з 1589 р.); Остафій Волович (бл. 1520–1587; з православного роду, видатний литовський діяч, дипломат, у 1579–1587 рр. великий канцлер литовський, прихильник протестантизму і супротивник унії з Польщею).

Руські князі Василь-Костянтин Острозький (1526–1608; найбагатший і найвпливовіший руський магнат, з 1550 р. маршалок земський волинський, з 1559 р. воєвода київський, покровитель православ’я і української культури, спочатку прихильник, а згодом супротивник Брестської церковної унії); Роман Сангушко (1537–1571; уславлений перемогами над татарами і московським військом полководець, з 1566 р. воєвода брацлавський, один із небагатьох князів Великого князівства Литовського, що одразу підписав акт про унію в Любліні); Стефан Збаразький (1518–1585; воевода вітебський у 1555–1564 рр., каштелян трокський у 1564–1566 рр., воєвода трокський у 1566–1585 рр., успішно воював проти Московії, спочатку супротивник, згодом прихильник унії з Польщею).

Передумови події

Із часів Кревської унії Польща і Литва часто бували поєднані особою одного правителя, котрий був водночас королем Польщі і великим князем Литви (це підтверджувала ціла низка уній XV ст.). Проте подальше зближення держав, продиктоване певними геополітичними інтересами, зустрічало запеклий опір литовської знаті, котра небезпідставно побоювалася втратити литовську державність. Литовські володіння в Україні та Білорусі були дуже привабливими для польських магнатів, які не мали права купувати землі на теренах Великого князівства Литовського. Водночас литовська і руська шляхта прагнула домогтися прав польської шляхти, аби урівнятися з литовськими і руськими магнатами (князями і панами). Остаточним поштовхом до унії став вступ Литви 1561 р. до Лівонської війни з Московською державою (Литва взяла під свою протекцію Лівонський орден, розбитий царем Іваном IV Грозним). Попри певні початкові успіхи Литва стояла перед перспективою військової катастрофи, і її лідери вирішили порушити питання про державне об’єднання з Польщею на засадах рівності й дотримання всіх прав Великого князівства Литовського. 10 січня 1569 р. у Любліні було скликано об’єднавчий сейм. Литовська делегація, очолювана Миколою «Рудим» Радзивіллом, наполягала на великих правах для Литви, польська сторона відстоювала проект Паднєвського, який передбачав символічне і реальне домінування Польщі. У ході обговорення на знак протесту 1 березня більшість литовських магнатів залишили Люблін, сподіваючись на зрив сейму. Проте король Сигізмунд II Август і польські магнати звернулися до литовської і руської шляхти й кількох руських магнатів, що погодилися на унію за умов надання шляхті Великого князівства Литовського прав польської шляхти, а магнатам – можливості обіймати й надалі посади в руських землях без особливих змін їх внутрішнього устрою. Король своїм універсалом у березні 1569 р. приєднав до Польського королівства Підляське і Волинське воєводства. Литовці (яких тепер очолив Я. Ходкевич) повернулися на сейм, проте вже було пізно – у них за спиною Сигізмунд домовився із руськими магнатами та шляхтою і в травні приєднав до Польщі ще й Поділля (Брацлавщину) та Київщину. Литві з її «руських» володінь залишилися лише білоруські землі та Берестейщина. У такій ситуації литовська знать була змушена рятувати рештки литовських володінь.

Хід події

Унія була попередньо підписана 28 червня, схвалена депутатами польського і литовського сеймів 1 липня 1569 р. Обидві держави об’єднувалися в єдину Річ Посполиту (переклад латинського терміна «Республіка») Обох Народів. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався «королем польським і великим князем литовським». Коронувався він у Кракові. Унія передбачала спільний двопалатний «вальний» сейм, а договори з іноземними державами мали укладатись від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, у державі уніфікувалася монетна система (проте основна монета – срібний гріш – і надалі був основою двох різних грошових одиниць – польського злотого і копи литовських грошей). За Литвою зберігалася автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбниці й державної мови (руської до 1697 р.). Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, закони – 1588 р. для узгодження з польським правом було ухвалено новий 3-й Литовський статут). Українські землі, що входили до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське, Белзьке, Руське, Волинське та Київське воєводства (1618 р. до них додасться ще Чернігівське). Воєводства поділялися на повіти (староства). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств було збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.

Наслідки події

Наслідки події неоднозначні для всіх трьох компонентів нової держави (Польщі, Литви, Русі). Для Польщі це був безсумнівний зовнішньополітичний успіх, котрий зробив її лідером у новій, найбільшій у Європі державі. Проте закріплення величезних прав шляхти коштом прав інших станів і короля зрештою призвели до занепаду держави. Для Литви це був початок кінця литовської могутності, тепер литовці мали постійно відстоювати свою державність у складі Речі Посполитої. Для Русі-України (яка виявилася «третьою зайвою» в Речі Посполитій Обох Народів) спочатку зміни були незначні (що було чітко зафіксовано в акті про унію), проте в міру вимирання старих княжих родів, переходу вцілілих представників вищого прошарку еліти в католицтво чи унію культурний розрив між ними та їхніми підданими ставав дедалі відчутнішим, польська експансія на українські землі ставала все реальнішою, що зрештою спричинило козацько-польське, католицько-православне, згодом русько-польське протистояння в межах єдиної Речі Посполитої, а в далекому наслідку і загибель цієї держави.

Історична пам’ять

У Любліні в XIX ст. було встановлено пам’ятник унії, 1869 р. у Львові на Високому замку було споруджено курган на честь події, їй присвячено відому картину Я. Матейка (1869 р.). В Україні, Білорусі, Литві домінує значно стриманіша оцінка здобутків унії і навіть вельми критичне ставлення до неї.