Читать книгу Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри - Данило Яневський - Страница 34

«Як неприємно дорослій людині бути запідозреній у дитинячих слабостях до кукол, так неприємно мені бути запідозреному в славолюбстві і бажанні «влади». Я переріс інстинкт влади політично, бо за найвище в світі вважаю владу моральну. Такої влади я мав по горло при організації повстання, коли люде без нічого рискували своїм життям по одному моєму заклику. Винниченко і я мали дійсну владу до момента вибору Директорії (підкреслення Шаповала. – Д. Я.). Це визнавали всі, навіть вороги. Ну і що ж мені всяка влада, “портфель”?».

«Я ввесь 1918 рік, – продовжує автор цитованих споминів, – ходив з важкою образою в житті, з думкою, що міщанство, міряючи мене своєю міркою, не допускає навіть думки, що людина має вищі насолоди в громадській творчости, ніж переживання влади. І хотілось дати доказ, що я не міщанин. Я відмовився від вступу в Директорію, вірючи до останнього моменту в перемогу, успіх нашого діла. Хай собі Швець чи А. Макаренко покуштують влади і Петлюра разом з ними! Можливо, що в їхньому житті нема инших вищих переживань і радостей… Приймати участь у великому ділі, багато робити, з нічого зробити щось – в цьому є насолода і справедлива гордість самим собою: я пережив це в повній мірі під час небезпечної роботи по організації повстання. А тепер можна і назад стати, від близької справи не одходючиї Це була головна причина моєї відмови вступити в члени Директорії. Другою причиною була та, яку я заявив голосно. Третьою – та, про яку я нишком сказав Янкові», – такими словами завершив цю частину своїх споминів один з лідерів українських есерів Микита Шаповал.