Читать книгу Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри - Данило Яневський - Страница 21

II
Мемуаристи та дослідники про роль і місце «трансформатора» та його «машиністів» в історії

Оглавление

Оцінки змінювалися – в залежності від персони, яка їх давала, обставин часу та місця, в яких такі оцінки формулювалися. Критерій простий: чим більш «національно свідомим» був оцінювач, тим більш пихато він висловлювався. Наведімо характерні приклади.

Перший. «Український Національний Союз як авторитетне представництво організованої української демократії і як єдиний речник політичної волі України мав повне конституційне право й обов'язок рішати справи, що були необхідні для рятування суверенности Української Держави в часі, коли не можна було скликати Конституанти України».[67]

Приклад другий. «Український Національний Союз шукав компромісу й угоди з режимом, сальвуючи тільки суверенність Української Держави та суверенність народу в ній». Такий підхід фактично визнавав і вузьконаціональний характер УНС, і те, що Союз не був представником волі всього «українства», а лише «виразником волі політично-організованого українського громадянства»[68], та й то не всього, а лише його націонал-соціалістичного крила. «Серед Національного Союзу були справжні більшовики-українці, і від них першим був український письменник, талановитий та запального темпераменту агітатор В. К. Винниченко. С. В. Петлюра, хоча і не був більшовиком, але робота його агентів по підготовці повстання проти германської влади була рівносильна віддачі України во владу більшовиків, що і підтвердили блискуче події найближчих місяців».[69]

На відверто сегрегаційний характер діяльності Союзу звертали увагу й інші дослідники. В конкретних обставинах місця і часу, вказував один із них, гасло чергової «соціяльної революції», яке висувалося лідерами УНС, практично «означало повну українізацію», як охарактеризував це Шаповал у такій дефініції: «Українізація це значить: українська держава, українська в ній влада, українська земля належить українцям, український хліб, сало, залізо, нафта, вугілля, цукор, ріки й моря – все, що є на українській землі, належить українцям і їх владі».[70]

Принагідно нагадаймо: за декілька місяців після оголошення Винниченкових вимог, а саме 5 січня 1919 р. було засновано Німецьку робітничу партію. 24 лютого 1920 р. Її перейменували у Німецьку націонал-соціалістичну робітничу партію. Того ж дня її лідер оголосив програму партії, перші два пункти якої були сформульовані так:

– «ми вимагаємо об'єднання всіх німців на підставі права самовизначення народів у Велику Німеччину»,

– «ми вимагаємо рівноправності для німецького народу, нарівні з іншими націями…».

Наголошуємо: майбутній керівник Німеччини, якого вважають одним із найбільших злочинців свого часу, політик, який поставив догори ногами весь світ, вимагав лише рівних прав для свого народу. Володимир Винниченко, натомість, вимагав вищих прав для найбільш злиденної частини неіснуючого ще «українського» народу – за рахунок більш заможних співгромадян, насамперед – інших національностей.

Отже, попри всі високі національні, патріотичні почуття, доводиться погодитися з такими висновками:

– «лідери УНС готовили Україні не сильну державну владу, а соціялістичну руїну, яка почалася з моментом захитання гетьманської влади»,[71]

– УНС не був ані «загальнонаціональним об'єднанням», ані цілком «українським»,

– роль УНС в організації антигетьманського повстання була «чисто декоративною».[72]

Події наступних днів, тижнів, місяців не залишають сумнівів у справедливості цих висновків.

67

Костів К. Конституційні акти відновленої української держави 1917—1919 років і їхня політично-державна якість. – Торонто, 1964. – 186 с – С. 140.

68

Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 1. – С. 21, 22.

69

Могипянский Н. Трагедия Украины. Архив Русской Революции. – Т. 11. – С. 131.

70

Мандрика М. Дещо за роки 1917—1918 // Український історик. – 1977. – 1—2 (53—54). – С 86. В 1917—1918 pp. автор – повітовий комісар Радомисльського повіту, член УЦР від Київського губернського з'їзду, член Всеросійських Установчих Зборів.

71

Шляхтиченко М. До історії Директорії Української Народної Республіки. – С 58.

72

Бойко О. Український Національний Союз і організація протигетьманського повстання // Проблеми вивчення історії Української революції 1917—1921 pp. – Київ, 2002. – 295 с – С. 157, 161,182, 186.

Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри

Подняться наверх