Читать книгу Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри - Данило Яневський - Страница 12

Шаповал виписав для нащадків і третю версію. На відміну від попередніх, у ній фігурують лише два персонажі – він і Винниченко. «Довгими ночами перед повстанням ми з Винниченком обговорювали політичну програму нової влади на випадок успіху і стояли на юридичній позиції, що влада (має належати. – Д. Я.) Установчим Зборам… Виписувалась і нова концепція – Трудового Конгресу. З Вінниці Директорія і представники с. – рів та с. – деків схилились до думки про Трудовий Конгрес. Але нікого не було за ЦРаду», – писав він. І додавав, що «не зручно було висувати ЦРаду ще йз політичних мотивів, оскільки ЦРада закликала німців…, не винесла протесту проти німецько-гетьманського перевороту…».[36]

Весною 1918 р., читаємо далі, «соціялісти-самостійники затіяли об'єднання – Український Національно-Державний Союз, до якого увійшло чимало груп опріч с.-д. і с. – рів. Пригадую, що Олександр Макаренко, лісничий, лідер колишньої УНП, що перетворилась в самостійників-соціалістів, доволі енергічно і різко вів цей Союз, рішуче виступав проти гетьманщини». За свідченням Шаповала, Національно-Державний Союз склали 4 партії: УПСФ, УПСС, УПХД, УТП. «Провід, – згадував він, – давали головно» Олександр Макаренко, доктор Луценко; УПСФ представляли Кушнір і Корчинський; трудовиків – О. Грушевський, Скрипник, Міхновський; хліборобів – брати Шемети[37]. «Одначе нам, соціялістам-революціонерам, – вказував автор споминів, – було ніяк не по шляху з цим Союзом, ми в його не вступили, і він трохи згодом розпався». Щодо УПСР та УСДРП, писав він, «то обидві партії в Національно-Державний Союз не входили, бо його соціяльна ідеологія нам чужа і ворожа».[38]