Читать книгу Дякую тобі. Любовний роман 18+ - Дар'я Андріївна Мороз - Страница 3

Я просинаюсь від того, що болить нове тату. Солнце світить з вікна так, що я нічого не бачу. Прижмурююсь, потираю бочину. Ах, як болить. Дивлюсь на татушку, квітка на все бедро. Середина чорнобіла, листки у квітки зелені, а сама серединка має білі точки, на яких нібито пильця. Класно вийшло, на сонці вона ніби оживає. Взагалі у мене шість тату. Поки. Я впевнена що на цьому я не зупинюсь. ПЕРША-Зірка. На лівій руці на середньому пальці. Вона означає успіх. Умовила своїх двух подруг, Кетрін і Лілі, теж набити, як клятва дружби. Вони довго ломались, але у мене левина хватка. І ще, я вперта, як віслюк. А ще я люблю себе і батька і люблю тату. Ну звісно і своїх подруг. За них глотку перегризу. Любому. ДРУГА-надпис на серці, під лівою грудью… написано… Dad (тато).ТРЕТЯ-надпис на правому боці… A woman’s heart is like an ocean, such as deep and full of secrets! (Сердце женщины как океан, такое же глубокое и полное тайн!) ЧЕТВЕРТА-надпис на запясті на лівій руці, магічні Руни. Для захисту, від зглазу. П'ЯТА-квітка. ШОСТА-хрест між грудьми. Простий, чорний в знак того, що Віра завжди зі мною. -Мія… Міяяяя!!!! -лунає крик з низу. Це батько.-Доню… давай їсти і в школу. Швидко!!!! – кричить він. -Біжу, біжу!!! -я швидко відкриваю шкаф, одягаю чорні лосіни, рубашку чорну в червону розу і босоножки на квадратних високих каблуках, теж чорні. Люблю гарно одягатись. Хоч і живемо ми з татом бідно, це не заважає мені ходити по дешевим магазинам, по секендам і купляти собі класнючі речі. І похуй хто, що думає. Я, як крот-як зариюсь у глубинку магазина то знайду навіть ті речі про які самі продавці забули. Тато завжди мене вчив, що жінка повинна бути гарною, чистою, а ще вона повинна мати гарні духи та каблуки. Ось це і стало моїми фішками. Можливо речі мої були дешевими але, вони були чисті, вигладжені, я завжди на каблуках і з бомбезними духами, що залишали за собою шлейф. Страстю стали тату, дліні уходжені волоси, спорт. Дивлюсь у дзеркало. Дівчина 175 смс росту.65 кг вага. Волосся нижче плеч, з верху золотий блонд а кінчики я залишила білі. Форми у мене теж нічого, груди 3 розмір, талія середня, любов до спорту виточила мою фігурку як нада. От і добре. Жалко, що мені ніхто неподобається з нашої школи. Одні козли. Не люблю людей, які думають, що вони супер красотки чи секс терористи. Аж бісять сука мене.

В любій ситуації, при любому сімейному достатку чи статусі, потрібно залишатись людиною. Сніданок у татиному розуміні- це горяче кофе з молоком та бутерброд, чи якісь солодощі. Всі мої ровесниці сидять на білкових диєтах, підщитують калорії, а мені похер.

Офіційна об'ява: Я солодкоїшка!!!!! Забігаю на кухню пахне сигаретою і кофе. Біля столу стоїть тато, лише 7:30 ранку а він ще не прохмелів. Татусь останім часом випиває щоденно, але мене це не тривожить, доки я в нього на першому місці, все гуд. Він мене любить а я його. Чому я живу з ним? І де моя так звана матуся??? Хто блять знає де ця нещасна, коли вона кинула та розвелась з татом мені було 13 років, а через пів року, я знайшла її номер телефону і напросилась на вихідні. Це були найгірші вихідні в моєму короткому житі. цілий день я просиділа одна у квартирі. Вона була на роботі. А в вечері ми майже нерозмовляли.

Ми були ніби чужі, ненавиджу її. Останіми її словами було:

– Знаєш чому я тебе ніколи не любила? Ти схожа на них!!!!!Вибач, але я не могла залишитись з вами, колись ти мене може зрозумієш. І прошу більше мене нерозшукуй. Пройде час я сама тебе знайду.

Пішла вона. Сука.

– Ау!!!!! – тато махає рукою перед обличчям. -Що завтикала????

Я посміхаюсь. Він завжди казав, що він у мене продвинутий. Відпускав мене на дискотеку, пригощав пивом. Навіть коли подруги приходили він з ними спілкувався на одному рівні. Дивлюсь на нього.

– Ага, завтикала. Милуюсь тобою! Може досить бухати? Я тебе звісно люблю. Але, якщо я ще хоч раз знайду тебе готовим на підлозі, я витягну тебе на двір, на газон і залишу там! – :-) :-) :-) :-) :-) :-)

-Ти мене ніколи не залишиш! -один нуль

-Знайду свого коханого, прекрасного принца і звалю з цього нещасного містечка! – удар у відповідь.

– Незалишеш, ти знаєш, що я без тебе здохну з голоду або зіпьюсь!!! – два нуль, він виграв. От старий гавнюк, знає на що надавити. Коли мати мене вигнала, ну… після останього нашого побачення, він навіть не задумався за те, щоб мене не брати до себе. Він був ображений що я знайшла її але, я ж його кохана донька. Тому я в долгу. Я навіть в коледж не йду. Хоча понад усе хочу поїхати з цього скучного містечка.

– Пока Андрюшка!!! – ніжно кажу я татові, сідаю на свій транспорт-велосипед, і їду до школи. Велик у мене розового кольору. Я сама його красила. З переду корзинка. В ній сумка з підручниками, ну скоріше в ньому один зошит, ручка, і книга з літератури. Сьогодня в школі перший день, останього року. Блін я в 11 класі. Аж невіриться. Випускний клас. Їду. Бачу свою банду. Ми вшколі, не те, що самі популярні але десь біля пятистолу. На нього ми ніколи непритендували. Нас всі любили, ніхто нетрогав і ми були самі по собі. От і круто. Всі довольні. Я спригую з свого харлея, хватаю сумку і лечу до подруг, що вже мене чекають. Вони як промені сонця що прориваються скрізь сірі хмари. Випригую їм на руки. Ми валемось на землю. Всі на нас дивляться… Обіймаю. Цілую їх. Ми хохочемо у все горло. Не знаю скільки хвилин ми лежали і дуркували.

– Допомогти???? -тихо промовляє чоловічий голос. Солодкий, сексуальний, грубий голос. Я підіймаю голову, сонце так світить, що я бачу лише чорний силует.

– Ну… якщо у тебе є можливість то допоможи мені… звози мене на море:-) я там ще небула!!!!Зустрінь зі мною всхід сонця!!!!!:-) :-) :-) :-) -я продовжую сміятись незвиртаючи уваги на незнайомця. Поки ми встали, обтрусились, незнайомець пропав. Дивлюсь на подруг, вони загорілі. Класно напевно валятись на пляжі. дивитись на море чи океан. Любуюсь. Я рада що їх предки нормальні, не такі як мої, мати-шлюха і тато-починаючий алкоголик.

– Діти!!!!Знайомтесь, зазвичай на останій рік випускного класу до нас ніхто не приходить, але, це ваш новий однокласник Алекс. Як я могла проморгати коли він зайшов? Інколи я сильно полинаю в свої думки. Ніби відірвана від світу. Приглядаюсь. Ох… а він милий. Десь біля двух метрів росту, світловолосий, широкі плечі, тонкі губи, голубі очі, супер-скули… Боже, як з картинки. На ньому темні джинси та біла майка. Не розумію чому мене кинуло в піт? Він двигається до мене… я застигла, я що відключилась… блять Мія, прийду в себе. Який він сексуальний… Через декілька хвилин я розумію, що я безстидно витріщилась та щей рот привідкрила. Швидко відводжу погляд. Кліпаю очима по класу. Дивлюсь на право, Кетрін махає руками. Я концентруюсь на ній… вона показує щоб я образно слину повитирала біля рота. От стерво. Пробігаюсь глазами, всі мої однокласниці аж помокріли-сучки. Всі дивляться на нього. Ну і добре, а я не буду. Не дивлячисьна те, що він сидить в пів метра від мене. Можна сказати, що урок було зірвано. Марія Петрівна щось там тарахкотіла про сінуси, косінуси… її звісно ніхто не слухав. Всі були зайняті містером бездоганна фівгура, одяг і мордаха. Якийсь богатий пежон, сидить, навіть не посміхається. Напевно важає, що він краще всіх. Козел.

– Ей… ей… пс! – Що за звук? Він штовхає мене у руку.

– Що ти хочеш? – різко та грубо відповідаю йому.

– Ти не забилась????

– Що, що… ти це про що?!? – що він городить, чого він взагалі зі мною розмовляє.

– Ну …з ранку, з подругами, ти упала! :-) -посміхаючись каже він- Чи то щоденні ранкові процедури, не знав потрібна вам допомога чи ні? – оу… він хоче поязвити мені, не раджу грати зі мною у цю гру. Перемога за мною.

– Якщо ти завтра одягнеш знову цю майку і джинси то допомога потрібна буде тобі.-оглядаюсь на однокласниць – акули роздеруть тебе на частини.

– Вони мене не цікавлять!

– Хм, хочеш сказати, що ти граєш за іншу команду? Зрозуміло тоді чому ти такий гарненький.– я аж ніби приостила, тіло розслабилось.

– Ти що??????Я не гей. Вибач принцеса, якщо моя вихованість та стриманість, порівнянно з тобою, сприймається за гейство. Доречі..ти вважаєш мене гарненьким? Дякую! Не дивлячись на те, що ми знайомі лише декілька хвилин, комплимент прийнятий. Як тебе звати?

– Не кажи на мене принцеса, придурок пихатий. Не тобі мене навчати вихованості!! – козел, я встаю, збираю сумку, відвигаю з грохотом стілець. В цей час лунає дзвінок на перерву. Я вилітаю, зла, як пуля. Як він міг, він мене взагалі не знає. Кучка золотого гамна. Багатенький придурок. Бачу рік буде цікавий. Коли я злюсь, я стаю нестримана, агресивна і тому за порадою,,google «» я займаюсь бігом. Увімкаю у наушниках музику, на всю гучність і виходжу на дорожку шкільного стадиона. Це виснажує моє тіло, але приносить спокій в мою душу!

Цей раз я роблю так само,2 хвилини і я готова, біжу… у голові звучить пісня Skillet – feel invincible..Це хоч і рок, але він під стать моїм емоціям. Я ніби розтворююсь у звуках пісні, відчуваю, як бьється сердце. Теплий вітер обдуває моє уже спітніле лице. Коло за колом мій гнів улітучується.

Сижу на лавочці на стадионі… тиша… зелена трава… спокій. День пролетів бистро, попрощавшись із своїми курочками, їду додому. Я голодна невстигла поїсти в обід, була в бібліотеці, брала новий роман. Ще одне моє хоббі. Люблю читати, у книгах завжди все закінчується гарно. Добро, любов. Всі разом. Жаль, що в справжньому світі все не так. Блять краще я б залишилась після школи на стадионі. Тато пьяний, меле незрозуміло що. Раніше він випивав і лягав спати. Зараз, останім часом, йому цього мало. Він сперечається, кричить. Я заскочила у свою кімнату, заперлась, переодяглась. Зібрала коси у кінський хвостик. Одягла кремовий сарафанчик у розовий мілкий цвіточок та взула білі чешки. Добре, що моє вікно виходить на задній двір. Я взяла кошти з копілочки, вилізла через вікно мов супер герой, що летів спасати безневиних. Вскочила на свій Audi A8,розового кольору. І вирушила на нову місію. Правда була лише в тому, що спасати потрібно було мене, а місія моя-це поїздка до супермаркету за круасанами та молоком. Ось і супер -маркет,,Великий кошик,,. Заходжу, беру корзинку. Людей небагато, тому можна погуляти. Не люблю товпитись. Так відділ спиртного, крупи. Ооооо… пластівці, обожнюю їх, візьму на ранок+ пачка молочка+ круасанчики зі згущеним молоком. Скоро будуть ці дні, беру прокладки. Іду до каси. Розглядаю по сторонам, може ще щось куплю. Ні все є.О, журнальчик… мммм… ні я ж сьогодні книгу взяла, не буду брати журнал, коштів зайвих немає. І от я на касі.

– Доброго вечора! Вас Вітає маркет,,Великий кошик,,!Пакет? – запитує касир.

– Ага, маленький будь ласка.– Відповівши одразу полиннаю у свої печалі. Так не хочеться додому! Останнім часом я себе відчуваю так самотньо. Ну нічого, я сильна, пройду через все. Звертаю на повороті і їду на шкільний стадіон. Беру пакет, ложу велик і підіймаюсь на ступеньки. Ох, як хочеться їсти. Достаю круасани…:-) …відкриваю молочко… мммм… райська насолода. Чому у моєму житті немає людей які мене б любили, хвилювались за мене. Я седжу тут одна і всім байдуже. Дивлюсь на телефон:23.13,увімкаю плеєр, суну наушник у в ліве вухо і пульсом починає бити звук. Боже… хто там? Просидячи хвилин 20 я розумію, що я не одна. На стадіоні повна темрява, на тій стороні хтось є, тінь двигається до мене. Я поспішно складаю все в пакет, сердце колотиться… блін-блін, я вскакую і бистро йду до велика. Чому він так далеко????!!! Здається, що ноги не торкаються землі. Я так розхвилювалась, здається що душа покине тіло.

– Стій… Мія… стій! – почувши чоловічий голос, який знає моє ім'я я призупиняюсь, істинкт самооборони змушує поставити мене пакет біля волосопеду, якщо він посміє мене трогнути, хто б там небув, я йому вріжу по яйцям. Битись мені доводилось, тому, постояти за себе я зможу. Я стою твердо у стійці. Вийшовши на газон де падають промені місяця я розумію, що це Алекс.

– Ти що маньяк??Ти чого сидиш у темноті? -з криком запитую.-Ти налякав мене! – він що дурний, він починає хохотати. Сміється аж заходиться. -Алекс, перестань!!!! – кричу я.

– Глянь на себе! Ти думала, що я маньяк і що, ти зможеш мене вирубити білим своїм тапочком?????Ну хіба не смішно? – оглядуюсь на себе, і починаю теж сміятись, я стою в одному тапочку, інший у руці. Коли я його зняла? Не пам'ятаю. Ахахахаха… ми хохочему.

– Ти уже ідеш додому? – запитує він мене доки я приводжу себе впорядок.

– Так, напевно, досить нічних прогулянок. А ти?

– А я напевно проведу тебе спочатку, а потім теж додому. Звісно, якщо ти непроти?

– Ммммм, ні. Ходім! – він підіймає мій велик, кладе пакет в корзинку. Тиша. Чути лише вітер, свірчків. Ми та луна. Круто ніби з кіна. От нелюблю ці гавнясті моменти, через них люди забувають про реальність.

– Можна питаннячко?

– Так! -з тривогою в голосі шепчу я.

– Чому ти тут одна сиділа, в темноті?

– Я була не одна, там був і ти! А ти чому?

– Не міг заснути дома, вирішив прогулятись. Прийшов на стадион. Хотів уже піти, побачив тебе. І залишився. І не зря!) – він посміхається

-Чому ти знову смієшся????

– Не бачив, щоб хтось, так як ти, поїдав круасани. Ти їх їла з такою страстю, кусочки випадали. Над губою молочні вуса. :-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) Щей при цьому намугикувала пісню.

– Ахаха, у мене наушник був у вусі, я люблю музику. І я не їла так як ти кажеш. Я просто люблю солодке. Звідки ти приїхав? Чому?

– Я не відповім, ти ж не відповіла! Чому ти прийшла сюди так пізно?

– Не твоє діло!!! -знову грубувато відповідаю я, потрібно дати йому зрозуміти, що це не його діло. І досить про це.

– Ти ще та злючка! Я хочу подружитись. Ми могли б поладити.

– Я злючка? Ти з чого це вирішив???

– Навів справки.-трохи подумавши відповів він.

– Ти в нашій школі лише один день і вже навів справки. Оу, що ж про мене кажуть???? Поділись!

– Взагалі то я тут з початку літа. Бачив тебе разів 15. Ти працювала в дитячому кафе, і з дітьми ти мила. Бачив тебе у дешевому магазині одягу, що дає мені повід думати, що живеш ти не зажиточно. А ще бачив як ти на машині забирала свого п'яного тата з місцевої забігаловки, мати з вами не живе. Знайомі сказали, що ти розумна, учишся на 5 але в коледж не ідеш. Тому, що боїшся за нього. А ще, ти неймовірно красива. Я знаю, що ти любиш екстрим. Ти мрієш пригнути з парашутом, любиш швидкість, а ще, ти ніколи не була на морі. І я впевнений, що ніжності у тобі більше ніж злоби. Ти просто не вмієш або не хочеш її показувати.

– Заткнись! -в грудях горить, дихання участилось, як він може… -Заткнись! Ти мене не знаєш. Я хватаю велик у нього з рук.-Можливо, все тобою сказане є правдою, але це не твоє діло козел.

– А мені здається знаю. Ти застигла в моїх думках з того моменту коли я тебе вперше побачив.-Він такий спокійний.– Мені все одно хто твій тато, де твоя мама я просто хочу бути ближче з тобою.

– Пішов ти, мені ніхто не потрібен. Я сама по собі!!! – очі повні сліз. Я повертаюсь і у паніці розумію, що ми біля мого дому. Я всхлипую. Сьози льються ручайком. Я кидаю на газонові велик… зла як чорт. Стоп. Повертаюсь.

– Алекс!!! – кричу я, він повертається і я тичу його середній палець.

– І тобі солодких снів!

Він посміхається, от гавнюк. Як він мене бісить. Я закидую через вікно пакет і заладжу сама. Скидую сарафан за секунду і зариваюсь під одіяло. Гнів переливається у спокій, пізній вечір у глибоку ніч. Весь наступний місяць я морозилась від Алекса. Він настирний, то говорив до мене, то штовхав, то записки писав але я демонстративно рвала їх не читаючи. Сьогодня п'ятниця, це значить попереду цілі вихідні. Це добре. Так кумарить дивитись, як кожна дівка з нашої школи старається заговорити чи задіти Алекса. Звісно він вступив до групи футболістів, а це ще додає йому плюсик. :-) Дівчата рахують плюсики: гарний + фігуристий + мила посмішка + тачка класна +спортсмен =5 балів. На тусовках його видно небуло. Напевно він їх нелюбить. Я теж нелюблю, але, якщо вибирати дім з п'яним татом чи туса, я піду на тусу. Тато зайшов у запій, приводить всіх шалав міста, почерзі. П'ють дома, трахаються. Дойшло до того, що дома немає що поїсти. Він став інший, постарів, лице стало синіти, руки почали брякнути, здається навіть сидини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже як би він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з обузою-дитиною (зі мною).А останій раз, декілька днів назад я побилась з його новою курвою. Дома пропали гроші, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво на мене. Накрутила тата. А саме головне це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все гавно. Я була так зла, що тато мене ледве зупинив. Я одним ударом повалила її на пол, а потім сіла зверху і гуцала по не прохмилівшій морді. Звісно потім він вигнав мене. І я пішла, точніше поїхала в самий ближчий магазин взяла бутилку вина, стакан і погналась на край міста. Там красиво, лісопосадка, поле зелене і струмок. Джерело. Я їду, зла, обіжана, здається, що весь світ проти мене. Як так? Він же мій тато! Чому він повірив їй, а не мені? Чому мати мене залишала, потім вигнала, як можна так не любити свою дитину? Тисячі думок у голові ріжуть мов гострючі ночі. Не хочу жити. Це не життя, це страждання в одинокості. Ніхто і не зверне увагги, якщо мене не стане. Я лечу, мимо мене проїджають машини, пролітають вулиця за вулицею

Ось я і на місці. Спригую з велика, кидаю при дорозі. З розмаху бью горлишком бутилки об край бардюру, воно відлітає. Я спускаюсь між деревами, добре що я в кросівках і спортивних лосінах, наливаю не зупиняючись вино в стаках. Повен, аж по краї. І з розмахом швиряю бутилку між деревами, представляючи що це ще один удар по пиці тої тупої алкашки.

Випивши все залпом я миттєво п'янію. Посидівши на природі, послухавши музику, я остиваю. Хера їм. Я житиму. Піду до коледжа і всього добьюсь сама. МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН… МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН …МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН. Декілька разів я промовила це про себе, а потім викричала в весь голос.

Повернувшись додому я знайшла записку :

От лайно, ніби нічого не трапилось. Ото ім'я… Клара… срала я на вашу Клару. Підіймаюсь у кімнату і прямо йду до ванної, роздягаюсь. Потрібно змити бруд що осів на моє сердце.

– Привіт принцеса! – відриває від спогадів чоловічий голос. Почувши слово принцеса, розумію-це Алекс.

– Привіт, чого тобі, містер всезнайка?

– Може зустрінемось сьогодня? Погуляємо. Хочеш в кафе сходимо?

– Ну не знаю!!! -якщо чесно, то я не проти. Я постійно за нього думала. Не знаю чому, але коли ми не ругаємось мені з ним добре, ммммммм, як це правельно сказати, поруч з ним я начебто дома. Проблема в тому, що мені подобається це відчуття, але я не можу дозволити собі підпустити його близько. З ним одні проблеми. А болю мені хватає. Але є і інша проблема я не хочу йти в дім -пустоти, не хочу бути одна.

– Ну, не ламайся, я не хотів тебе тоді образити. Ходімо.

– Окей. Заїдиш за мною о 18:00. Але не заходь. Запиши мій номер, пустиш гудок, я вийду.

– Як скажеш. -погоджується він.

– До шостої принцеса.

Дома, як завжди, бардак, тато п'є, повна хата незрозумілих людей, стоїть густий дим від дишевих сигарет, запах спиртного. Як мені набридло все це. Я голодна, живіт зводить. Не хочу йти на кухню, мені здається, що тато навіть не зрозумів, що я прийшла зі школи. Важко дивитись, як людина яку ти любиш скочується до чорної ями, в місце де немає світла. Його життя -це водка, друзі, водка. Раніше було там і мені місце. Але це було раніше. Хм, я пам'ятаю коли наша сім'я жила вся разом. Як ми бігали з татом, мамою по вулиці, погазону і поливали одне одного водою з бутилки. Ми робили дирочки у кришечках і стриляли з бутилок мов з космічної зброї. Пам'ятаю сміх матері, красиві складочки на щоках у тата, що робили риси його обличчя щасливими. По вечорам, ми виключали світло у домі і грали у схованки. Пам'ятаю наші свята. Я обожнюю новий рік. І цю любов мені привили батьки. За місяць до нового року ми ставили живу ялинку. Увімкали на всю гучність різдвяні пісні, співали, наряджали яскравими іграшками ялинку, дім. У моїй кімнаті вішали святкові гирлянди і їли мандарини. Шкурки з мандарин ми клали під ялинку і запах тримався весь місяць. Це була казка. Казка, що залишилась лише у моїй пам'яті. Казка, якої ніби і небуло. Я переодяглась. Одягла плятя в обтяжку, бежового кольору, босоножки на каблуках+ сумочка. Коси я розпустила, через гульку, що була скручена у мене на голові, вони попадали локонами на плечі. Підвела чорні стрілки, ніжно розова помада, улюблені духи. От і готова. Виходжу з кімнати, і опля, стоїть готовий папаня.

– Ти куди? – грізно запитує він.

– Гуляти. Іди на кухню, ато твої друзі все висосуть з бутилки і вижруть з холодильника.– махнувши рукою кажу я і двигаюсь до виходу. Алекс уже пустив декілька гудків пару хвилин тому назад. Він хватає мене за руку і сильно смикає повертаючи мене до себе.

– Ти чого ведеш себе як шлюха?????Дома сиди! Хватить швендять. Хто тебе візьме в дружини???? Кому ти потаскана потрібна будеш?? – починає кричати він.-Ти хотіла її знайти? Я тобі тисячу разів казав, що ти окрім мене нікому непотрібна!!!! Я просто в шоці. У мене відняло мову. Я не очікувала.

– Ти на своє життя дивився??? Чому ти можеш мене навчити???

– Я тебе прийняв, коли твоя маманя тебе вигнала. Ти пам'ятаєш???? -кричить він.

– Не хвилюйся ти не даєш мені забути. Відвали від мене! – кричу я у відповідь. Вириваю руку і швидко двигаюсь до дверей. Відчиняю а тут Алекс. Стоїть як стовп. Тато біжить за мною і коли угледів Алекса який був нарівні з одвірками одразу притих. Мої щоки налились румянцем, повні очі сліз.

– Все добре? – тихо запитує він

-Я ж сказала чекати в машині!

– Вибач я почув крик, я хвилювався!!!!

– Ходімо! -оглядаючись назад у дім який став мені ненависним, я бачу людину яка стає мені чужою. З грохотом закриваю двері.

– Куди ми їдемо? – запитую я. Вулкан зла так і горить в мені, бурлить.– Везеш мене в кафе чи ресторан де сидять такі ж як ти, багатенькі придурки? – з моїх губ зривається стільки злоби, жовчі, що аж самій тошно.

– Не потрібно так зі мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи і я відвезу тебе.– його спокій такий дивний, за секунду я утихомирююсь і мені соромно.

– Мммм,…вибач …я не хотіла. Я немала на увазі те, що ляпнула! -сльози підходят, щас заплачу. Мія тримай себе. Йому все одно на твої проблеми. – Поїхали до піцерії. Я голодна.

– До речі, ти дуже красива.

– Дякую! – тихо шепчу я.

З виду піцерія просторна, з темного дерева та темно червоних тирас, ринки в яких розсаджені величезні вазони, вікна та двері теж червоні. Мило. В середині теж такий інтерьєр. Стула, столи все з темного дерева. На стінах наклеєні фото різноманітних піц, поварів та фото гостей у процесі поїдання піц всього світу. В піцерії нетак багато людей. Коли ми зайшли більшість оглянулось. Пішли вони. Я просто хочу їсти, ми з ним непара. Знайомі. Ми просто знайомі. Я заказала молочний коктель, Алекс чай і велику просту мікс-піцу.залу.Ру :-) :-) Я така голодна, що здається сама її з'їм. Тиша затяглась, ну, я почну перша.

– Розкажи мені про себе! Про моє нещасне життя ти все знаєш… чекаю твою цікаву історію.

– З чого почати, ну так, про те, що моя сім'я багата ти знаєш. Але не все так красиво, як ти думаєш. Ми переїхали сюди, щоб дати шанс моїм батькам врятувати їх шлюб. Мама високо ставить нашу сім'ю. Себе в першу чергу. Тато завів коханку сикритаршу. От ми і переїхали сюди, з великого міста. А моя думка нікого не цікавить. Для мене вибрали коледж, роботу, все. Моє життя розписане погодинно. Чим мені займатись, з ким спілкуватись.

– Ти сам все це вирішуєш! – кажу я.– Ніхто не зробить за тебе цей вибір, вказую соломкою на Алекса, відпиваю ще глоток коктелю.

– Розкажи… щоб ти хотіла зробити, які твої мрії, плани??? – мене здивувало це питання, я думала він розпочне випитувати мене про моїх предків, кавалерів чи якусь чипуху.

– Навіщо? Навіщо це тобі? Я проста дівчина, з безперспективного городочку, з бідної, неповної сім'ї. Я навіть в коледж не іду. Чому ти так хочеш зі мною спілкуватись? Я сама звичайна. На тебе вішаються десятки дівчат з нашої школи. Я не твого поля ягода, мої ягоди навіть приблизно не розстуть із твоїми ягодам… поясни… я нероз… – він вскакує і підтягує мене до себе, цілує, запускає свій язик в мій рот. Я не перечусь. Його губи такі солодкі. Він тримає моє обличчя так ніжно і так сильно, ніби вона залишиться в його долонях, а тіло буде окремо.

– Ти сподобалась мені з першого погляду. Я не знав, як підійти, що сказати. Це вперше. Ну тобто дівчата у мене були, але ти… ти мене бісиш, злиш і в той же час мене тягне до тебе. Я ХОЧУ БУТИ З ТОБОЮ.

Мене хватає паніка. Сердце колотиться. Ні, ні. Він бреше, він не хоче. Я очима бігаю по :-) ки вспотіли. Я хватаю сумку і вибігаю. На порозі знімаю каблуки і йду, швидко. Сльози льються горохом. Груди вспихують, від болю, від прохолоди. Надворі пасмурно, вереснева погода вказує на те, що буде дощ.

– Мія, мія!!!!Не тікай, почекай.– він наздоганяє мене.

– Ти не хочеш бути зі мною, ти мене не знаєш. Можливо я психічно хвора, ти мені не потрібен, я звикла бути одна. Ти лише все ускладниш.

– Ні! Я хочу бути біля тебе, я хочу захищати тебе, твої сни, твоє життя. Наше життя.-він хватає мене за руки притягує до себе. – Прошу, давай хоча б спробуємо, дай мені шанс.

Я плачу. Ніхто, ніколи мені не казав таких слів. Ніжно він витирає, мої сльози.

– Я не знаю, як робити людей щасливими! -тихо шепчу я.– Я не пам'ятаю. Я звикла бути одна.

– Ти тепер не одна. Ми все згадаємо, разом.-Він мене цілує, гладить. Маленькі краплини дощу змусили мене прийти до тями і повернутись до його машини.

Через 15 хвилин ми вже біля мого дому. Мда, вечір пройшов неймовірно, подумала я, увімкнула герлянду, що звесала у мене над ліжком. Я люблю дивитись на ці вогники. Вогники схожі мені на зірочки. Накинувши на себе ковдру та полинувши у безодню сну, мрій, спокою.