Читать книгу Антирак. Новий спосіб життя - Давид Серван-Шрейбер - Страница 27

Джуда Фолкман жодного разу не дозволив критикам загнати себе на слизьке. Він ніколи не втрачав упевненості в тому, що колеги зможуть визнати очевидність його теорії, якщо їм надати достатньо доказів. Фолкман, очевидно, завжди пам’ятав про вислів Шопенгауера: «Усі великі істини проходять через три фази. Спочатку над ними сміються, потім різко критикують, а вже тоді визнають як самоочевидні», – наполегливо намагаючись довести наявність речовин, що могли запобігти зростанню нових кровоносних судин.

Однак, як їх віднайти серед тисячі різних протеїнів, вироблених раковими пухлинами? Це все одно, що шукати голку в копиці сіна. Після багатьох років невдалих пошуків Фолкман уже хотів був відмовитися від свого задуму. Аж тут йому пощастило.

Майкл О’Рейлі, молодий хірург і дослідник, прийшов на роботу у Фолкманову лабораторію. Він надумав шукати ангіостатин у сечі мишей, несприйнятливих до метастазів. Наполегливість О’Рейлі була така сама, як у його керівника. За два роки він процідив сотні літрів мишачої сечі (пізніше О’Рейлі розповідав про її огидний сморід) і, нарешті, знайшов протеїн, що блокував створення кровоносних судин, коли його перевіряли на курячому ембріоні, у якому судини переважно розвиваються швидко. Мить істини настала. Тепер вони могли перевірити цей потенційний «ангіостатин» на тваринах у лабораторії й побачити, чи запобігатиме він розвитку раку в живому організмі.

О’Рейлі взяв 20 мишей і пересадив на їхню спину небезпечний рак, чиї метастази агресивно поширювалися та швидко росли в легенях, щойно було прооперовано головну пухлину. Одразу після видалення пухлини одній половині мишей він ввів ангіостатин, а в організмах другої половини мишей дозволив хворобі розвиватися своїм звичаєм. Кілька днів по тому в деяких мишей виникли ознаки хвороби. Настав час перевірити теорію.

Фолкман знав, що навіть якщо результати будуть позитивні, ніхто йому не повірить, тому запросив усіх науковців на поверсі у свою лабораторію, щоб ті засвідчили результати досліду. На очах у численних свідків О’Рейлі відкрив грудну клітку першої миші, яка не отримувала лікування. Її легені виявилися чорні й подірявлені метастазами. Потім він відкрив мишу, яка отримувала ангіостатин. Її легені цілком здорового рожевого кольору не мали ознак раку. О’Рейлі не вірив своїм очам. Одна за одною мишей, яким не вводили ангіостатину, з’їв рак. А всі ті, хто отримував лікування, повністю одужали. У 1994 році після 20 років зневаги результати досліджень побачили світ у журналі «Cell». Уже наступного дня ангіогенез став одним з найголовніших напрямків у дослідженні раку.