Читать книгу Покоління Z на роботі - Дэвид Стиллман - Страница 4

– Здоров був, хлопче! Ну як?

– Класно. Я зробив дабл, отримав страйк-аут, а потім заробив вок.

– Не погано.

– Ось, глянь.

– Що це?

– Ми отримали трофей.

– То ви перемогли?

– Ні. Тренер сказав, що це нагорода за участь.

– Йоно, розставимо крапки над «і». Якщо хтось і заслужив трофей, то це я, бо останні десять тижнів привозив тебе на гру вчасно.

На становлення покоління впливають чисельні й різноманітні події та умови. Виникаючи в житті кожного з поколінь, вони формують ставлення, цінності та стиль праці, які представники цих поколінь приносять у трудовий колектив. Багато роботодавців і робітників не помічають відмінностей, припускаючи, що, оскільки всі люди проходять однакові етапи розвитку, то й повинні сприймати їх однаково. Ми ж усі народжуємося, навчаємося, знаходимо роботу, партнерів, створюємо родину, старіємо, виходимо на пенсію та, зрештою, помираємо, чи не так? То хіба ці етапи не відбуваються подібно?

І так і ні. Так, ми всі проживаємо приблизно однакові етапи розвитку, але ні, різні покоління не ставляться до них однаково.

Розуміючи, що саме впливає на формування, ви зможете краще осягнути, через які окуляри те чи інше покоління дивиться на світ і як його представники ставляться до різних етапів життя, особливо до роботи та кар’єри.

Більшість подій та умов, що впливають на становлення, ми розглянемо в наступному розділі. Утім, нам би хотілося почати з притаманного всім поколінням і, безсумнівно, найвагомішого фактора… з батьків. Усі покоління формуються під впливом тих, хто їх виховав. Якщо вас цікавить, чи дійсно представники покоління Z відрізняються від міленіалів, просто подивіться, як відрізняються їхні батьки! Здебільшого міленіалів виховували бумери, а покоління Z – представники покоління X.

Роками різниця між бебі-бумерами та поколінням X не лише інтригувала, а й з багатьох причин лякала робочі колективи. Усі без виключення погодяться, що, починаючи зі стилю спілкування й закінчуючи кар’єрними прагненнями, ці два покоління відрізняються, як небо і земля. Зважаючи на це, можна лише уявити, як різнитимуться їхні нащадки.

Батьківський маятник

Спостерігаючи за тим, як покоління виховують своїх дітей, можна помітити певні закономірності. Представники будь-якого з них реагують на те, як виховували їх самих чи їхніх попередників. Вони переймають певні «здобутки», але, безперечно, переконані, що можна й краще.

Почнемо з бумерів… Запитайте цих людей про їхній стиль виховання, і виявиться, що в більшості випадків він разюче відрізняється від того, чого вчили їх самих. Батьки бумерів – це нація іммігрантів, які прагнули інтегруватися в суспільство й адаптуватися до нього. Якщо сьогодні вимову з акцентом уважають прикольною чи навіть екзотичною, то за часів батьків бумерів ситуація суттєво відрізнялася: ці люди всіляко намагалися виглядати й говорити як справжні американці. Бумери зростали в сім’ях строгих правил. Їхні батьки відрізнялися твердими переконаннями стосовно того, що добре, а що – погано, і часто цитували засновників країни, котрі вчили, як бути хорошими громадянами й вести американський спосіб життя.

Ролі були розподілені чітко й зрозуміло. Чоловіки здобували їжу, а жінки її готували. Загалом, родинне життя характеризувалося структурою чітких правил і незначною (а іноді й жодною) можливістю свободи дій. На думку батьків бебі-бумерів, дотримуючись правил життя в цивілізованому суспільстві, можна досягти чималого успіху. Необхідно працювати, слухатися та виявляти повагу. Правила – це правила. Батьки переконували бумерів, що ті здатні досягти вершин, і робили все можливе, аби для їхніх дітей втілилась у життя американська мрія. Бумери стали свідками розвитку американського середнього класу. А закон про права військовослужбовців надав їм можливість вступати до коледжів. На власному досвіді вони переконалися, що перед ними відкрито більше можливостей, ніж просто фізична праця.

Розправляючи крила, розширяючи світогляд, бумери бачили все більше речей, які вони хотіли б змінити у світі. Заковика полягала в тому, що вони не могли поділитися цими ідеями з батьками. Для дітей існували чіткі правила, що ґрунтувалися на приказці XV століття: «Дітей – видно, але не чутно».

З дітьми-бумерами поводилися без жодної сентиментальності. Це радше нагадувало армію чи стройову підготовку. Існував цілий ряд заборонених тем. Бумери не могли відверто поговорити з батьками про гроші, секс, політику чи релігію. Увесь світ був чорно-білим.

Бумери почали шукати напівтони. Безліч відтінків сірого. А це зовсім не просто, коли ти живеш в атмосфері диктатури. Бумери відчували, що батьки навряд зрозуміють їхні думки чи почуття.

Вони слухали нову музику. І раптом виявилося, що цитувати варто не Томаса Джефферсона, а The Beatles, Greatful Dead чи Боба Ділана.

Бумери розширили межі свого сприйняття реальності завдяки розвитку культури вживання наркотиків, яка похитнула їхнє вузьке бачення світу.

Бумери зазнали впливу одного з найбільших винаходів усіх часів – телебачення. У 1952 році в американських будинках працювало чотири мільйони телевізорів, а в 1960 – уже п’ятдесят мільйонів! Бумери мали цілу когорту кумирів, як-от Мартін Лютер Кінг, Еббі Гоффман, Джон Ф. Кеннеді, Роза Паркс і Глорія Стайнем, які демонстрували нові можливості й способи функціонування світу. Раптом прірва між поколіннями збільшилась, оскільки бумери, котрі виросли в епоху телебачення, отримали абсолютно новий набір орієнтирів. І налаштовуючи телевізори, бумери водночас відточували особистісні характеристики свого покоління. Хоча вони й прагнули підтримати створені попередніми поколіннями інституції, їхнє життя сколихнули випробування, що змусили цих людей поставити під сумнів уявлення про повагу до статус-кво. Бумерів назавжди змінили такі глибокі й суперечливі проблеми, як-от війна у В’єтнамі, Вотергейтський скандал, протести й рух за права людини, вільна любов, рух хіпі «Влада квітів» і рух темношкірих «Влада чорних», боротьба за права жінок, нафтове ембарго 1973 року, стагфляція та рецесія.