Читать книгу Богослов'є. Мій молитовник - Диана Ляшук - Страница 7

В новому Заповіті ми отримуємо нові знання від Бога: те, що не являється храмовим ритуальним божеством. Той є поруч з нами повсякденно, наприклад на весіллі в Кані Галілейскій. Така думка є тяжкою. Набагато легше відійти від Бога, коли ідеш в храм а потім живеш як дійде на розум.

А от св. Писання не дає основи для цього. Ми чесно сприймаємо Бога як храмове божество, а богоспілкування-як храм благочестя. Богоспілкування є скромне, ненавязливе, щоденне двухстороннє у відносинах між людиною і Богом, подібно до того як всяка людина пізнає в спілкувані з любимим народом. Головним є взаїмне стремління один до одного! Людина звертається до Бога в своїй душі: «Господи, я є тут». І у відповідь на наші почуття Бог нас навідує і говорить: «І я є тут»…

Перший і найважливіший критерій пізнання істиннного Бога, коли людина перестане осуджувати інших. Коли ми зрозуміємо цілою своєю сутністю, що людина немічна в своєму падіння від народження, того Бог любитиме і поважатиме. З цього виходить, що Бог буде відноситися до нас так, як ми відносимося до ближніх. Тоді як ти можеш осуджувати інших за те, що колись було? Щодо самосудження в очах храмового божества, то ми відчуваємо постійну провину: що не читаєм, не ходимо, не відчуваємо; внаслідок чого мучимо себе за це, вивчаємо почуття провини під мікроскопом. Це є область психології і немає відношення до Бога.

Коли людина є істинно з Богом, то має твердий принцип менше думати за себе. Він знає, що сорішивши ми позбавляємося благодаті двустороннього богоспілкування віднині у житті. Людина є доволі слабка, тому і не живе з вдячністю за Божу турботу. Тоді починаєш усвідомлювати наскільки слабкий кожну секунду і це причина для самобичування й жалості до себе.