Читать книгу Чому зебри смугасті? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди - Джемма Элвин Харрис - Страница 9

запитує Азаан, 7 років

Лі Діксон, колишній футболіст «Арсеналу» та збірної Англії, а нині телевізійний футбольний аналітик, відповідає:

У дитинстві, коли мені було лише сім чи вісім років і я жив у Манчестері, я тільки й робив, що грав у футбол. Грав і в школі, і на майданчику, і просто на вулиці. Тоді вулиці ще були не такими велелюдними й мама могла за мною наглянути. Якщо пускався дощ, ми грали навіть удома повітряною кулькою замість м’яча.

Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяв стати футболістом. Мій тато ще в 1950-х роках був професійним гравцем моєї улюбленої команди «Манчестер Сіті». А ще в моєму дитинстві випустили найкращий у світі фільм під назвою «Віллі Вонка й шоколадна фабрика». Я дивився його щоразу, коли його показували, і був просто зачарований золотими квитками із шоколадних плиток. Вони настільки припали мені до душі, що я вигадав собі інший золотий квиток. Не такий, що дозволяє потрапити на шоколадну фабрику Віллі Вонки, а такий, що допомагає укласти професійний контракт із командою «Манчестер Сіті». Хіба не круто?

Звісно, це була лише вигадка й ніякого золотого квитка насправді не існує. Однак мої мрії стали поштовхом до моєї наполегливої і старанної роботи над собою, і вже в липні 1983 року мені пощастило підписати контракт із футбольним клубом «Бернлі».

Протягом усієї моєї футбольної кар’єри, щоразу, коли мені доводилося зустрічати труднощі, я згадував про свою мрію. Я знав, що, якщо зосереджено та наполегливо працюватиму, мені випаде ще один шанс. Ще один золотий квиток. Ось що надавало мені сил.