Читать книгу До зустрічі з тобою - Джоджо Мойес, Джоджо Мойєс, Jojo Moyes - Страница 9

Весна прийшла несподівано, а зима, немов якась небажана гостя, хутко накинула своє пальто й здиміла, не попрощавшись. Усе позеленіло, дороги купалися в блідому промінні сонця, повітря враз наповнилося пахощами. У нім витало щось квіткове та привітне, а пташиний спів був ніжним доповненням того дня.

Та я всього цього не помічала. Напередодні ввечері я залишилася вдома в Патрика. Через посилений графік тренувань ми бачилися вперше за останній тиждень, проте, пролежавши сорок хвилин у ванні з морською сіллю, Патрик був настільки виснажений, що ледве здужав говорити зі мною. Я почала погладжувати його по спині, злегка намагаючись спокусити його, але він пробурмотів, буцім дуже втомився, й махнув рукою, ніби хотів виставити мене геть. Минуло чотири години, а я все не могла заснути й невдоволено дивилась у стелю.

Ми з Патриком зустрілись, коли я була стажеркою в універсальній перукарні «Авангард» у Гейлсбері. Він увійшов, коли Саманта, власниця салону, була при ділі, й замовив стрижку номер чотири. Я зробила все так, як він і просив, проте пізніше він сказав, що то була не тільки найгірша стрижка, яку йому будь-коли робили, а й найгірша стрижка в історії людства. Три місяці по тому, усвідомивши, що любити бавитись із власним волоссям і годитися для роботи з волоссям інших людей – аж ніяк не те саме, я звільнилась і пішла працювати в кав’ярню до Френка.

Коли ми почали зустрічатися, Патрик працював у торгівлі, його захопленнями були пиво, шоколад ручної роботи, балачки про спорт і секс (щодо останнього, то більше процес, а не розмови), саме в такому порядку. Добре проведений вечір для нас обох поєднував, мабуть, усі чотири пункти. Він був радше звичайної зовнішності, ніж гарненький, і його зад був товстіший за мій, але це мені подобалось. Мені подобалася його міць, те, як він почувався, коли я обіймала його. Його батько помер, і мені подобалось, як він захищав свою матір та піклувався про неї. Його четверо братів і сестер були схожі на Волтонів.[15] Здавалося, вони справді любили одне одного. Коли ми вперше пішли на побачення, маленький голос у моїй голові сказав: «Цей чоловік ніколи не скривдить тебе», і ніщо за ці сім років від нашої першої зустрічі не змусило мене засумніватись.

А потім він перетворився на Марафонця.

Живіт Патриків більш не прогинався, коли я мостилася на ньому, він став жорстким і міцним, як дошка; для Патрика стало звичним задирати свою сорочку й бити по животу різними предметами, щоб показати, який він твердий. Патрикове обличчя було гостре й обвітрене, бо він постійно проводив час надворі. Його стегна стали мускулястими. Це було б досить сексуально, коли б він насправді хотів любощів. Одначе схотінки його заявляли про себе лише двічі на місяць, а я не набивалася.

Усе гляділося приблизно так: що спортивнішим він ставав, то більше потрапляв у залежність від своєї форми й менше цікавився мною. Я кілька разів запитувала його, чи ще подобаюсь йому, і він відповідав досить ясно: «Ти розкішна, просто я виснажений. Хоч би там що, я не хотів би, щоб ти схудла. У жодної з-поміж дівчат у клубі не вийметься більш або менш пристойна пара цицьок».

Я поривалась запитати, як саме він вивів це комплексне рівняння, проте загалом воно скидалося на комплімент, тож я пропустила це повз вуха.

Насправді я хотіла цікавитися всім, що цікавило його. Ходила в клуб на заходи для любителів тріатлону, намагалась невимушено теревенити з іншими дівчатами. Але згодом збагнула, що я – виняток із правила, більше таких дівчат там не було. Клубні дівки були або самотні, або зустрічалися з кимось таким самим фізично чарівним. Пари боксували на тренуваннях, планували вихідні в шортах зі спандексу[16] й носили в гаманцях світлини одне одного, де вони пліч-о-пліч вправляються в тріатлоні чи самовдоволено порівнюють командні медалі. У мене не було слів.

– Не розумію, на що ти скаржишся, – упала в річ моя сестра, коли я їй про це розповіла. – Відтоді як з’явився Томас, у мене були любощі лиш один раз.

– Що? З ким?

– Та так, один тип прийшов по букет, – сказала вона. – Я тільки хтіла переконатися, чи ще можу. – І, коли я завмерла з роззявленим від подиву ротом, вона додала: – Не треба, не дивись на мене так. Це було не в робочий час. І це був букет на похорон. Якби це були квіти для дружини, я б не торкалася його гладіолуса.

Не те щоб я була сексуальним маніяком… Та якщо вже на те пішло, ми були разом вже довгий час. Просто якась зіпсована частина мене почала сумніватися у власній привабливості.

Патрик ніколи не звертав уваги на те, що я одягаюсь «винахідливо», так він це називав. Ану ж як він був не до краю відвертий? Патрикова робота, його суспільне життя були так чи так пов’язані з контролем тіла – приборканням плоті, схудненням, доведенням до досконалості. Ану ж як супроти крихітних тугих гузничок в тренувальних штанях моя власна залишала бажати кращого? Що, як мої форми, які я завжди вважала розкішними, тепер здавалися надто пухкими в його вимогливих очах?

Отакі думки товклися в моїй голові, коли увійшла місіс Трейнор і майже наказала нам із Віллом вийти.

– Я викликала прибиральниць зробити спеціальне весняне прибирання, тому подумала, що, поки вони будуть тут, ви прогуляєтесь садом у таку гарну погоду.

Коли Вілл поглянув на мене, я побачила, як ледве помітно піднялися його брови.

– Це ж не просто прохання, правда, мамо?

– Я лише подумала, що було б добре, якби ви подихали свіжим повітрям, – відповіла вона. – Пандус готовий. І чому б вам, Луїзо, не взяти із собою чаю?