Читать книгу Декамерон - Джованни Боккаччо - Страница 10

Усі вподобали маркізу, що така була цнотлива і так ловко дала одкоша французькому королеві. Тоді Емілія, що сиділа коло Ф'ямметти, по зволінню королеви почала жвавенько казати:

– Розповім же і я, як один статечний мирянин уколов жаднючого ченця гострим і дотепним слівцем.

Не з-так давно, любі мої подруги, жив у нашому городі один чернець-мінорит,[55] інквізитор нечестивої єресі. Хоч і прикидався він, як усі вони роблять, святим чоловіком і загарливим християнином, проте за грошовитими недоумками полював не менше, ніж за грішними недовірками. Отак промишляючи, напав він раз на одного чоловічка, що багатший був на гроші, ніж на розум, та й бовкнув якось у компанії – не по недовірству свому, а веселим бувши, чи просто сказати поп'яну, буцімто в нього таке добре вино, що хоч би й самому Христові частуватися. Як донесено про се інквізиторові та як прочув він, що в того чоловіка маєтки великі і калитка непорожня, то уївся він на нього бий-забий і спішно учинив йому суворий позов, не про те дбаючи, щоб винуватця од недовірства одвернути, а щоб собі золотих круглячків залучити. Викликавши того чоловіка, він спитав, чи правда тому, що на нього кажуть. Той признався, що правда, і розповів, як було діло. На се превелебний інквізитор, великий приклонник святих отців-червінчиків, сказав:

– То ти, виходить, пошив Христа у п'яниці, ніби він такий голінний до вина, як твої братчики, пияки та корчемники? Тепер ти нітишся і хочеш доказати, що то марниця. Е, ні, не так воно, небоже, бути тобі на вогнищі, як захочемо вчинити з тобою по закону.

Такими ото словами угрущав його грізний інквізитор, ніби перед ним стояв сам Епікур,[56] що не визнавав безсмертя душі. І так він його настрахав, що мусив сердега ткнути йому через якихось посередників чималу куку в руку (а сі ліки дуже помагають од пошесної зажерливості кліриків, особливо братів-міноритів, яким заборонено торкатись до грошей), щоб він був до нього милостивішим. Так добре подіяли сі ліки, хоч про них ніде не говорить Гален у своїх медицинських трактатах, і стільки він їх надавав, що огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста,[57] а для більшої краси нашили йому жовтого хреста на чорному полі, так ніби виряджали його за море в хрестовий похід. Крім того, одержавши гроші, інквізитор затримав його на кілька день при собі, накинувши на нього покуту – вистоювати щодня обідні в храмі Чесного Хреста[58] і з'являтися до нього в час трапезування, а тоді вже до вечора робити що хотя. Пильно все те виконуючи, почув той чоловік одного ранку, як на службі Божій співали з Євангелія: «Воздається вам сторицею, і унаслідуєте ви жизнь вічну». Добре затямивши ті слова, пішов він слушного часу до інквізитора і застав його за столом. Інквізитор спитав у нього, чи був він рано на службі.

– Був, панотче! – похопився той з одповіддю. Тоді інквізитор сказав:

– Може, ти почув там щось таке, в чому ти сумнишся чи про що хотів би спитати?

– Ні, – одказав покутник, – що я там чув, у тім не сумнюся, у все твердо вірю. Почув я, правда, одну таку річ, од якої жаль мене живий узяв за вас і за всіх ваших братчиків-ченців, що така гірка доля буде вам на тому світі.

Рече тоді інквізитор:

– Що ж то за річ така, що жалю тобі завдала?

А той йому:

– Панотче, оті євангельські слова, що воздається вам сторицею.

– Воістину так, – сказав інквізитор, – а чого ж тут побиватися?

– Скажу, панотче, – одповів той чоловік. – От уже скільки ходжу я сюди, то все бачу, як щодня виносять відціля бідним людям величезний казан юшки, а то й цілих два, одриваючи од ротів монастирської братії; якщо на тому світі за кожний казан оддадуть вам усотеро, то ви всі позахлинаєтеся в тій юшці!

Ті, що трапезували з інквізитором, усі засміялись, а сам святий отець збентежився непомалу, що так шпигонули їх за юшечне лицемірство, і якби не сором за вчинений чоловікові позов, то він завів би на нього і другий, за те, що той зачепив своєю присмішкою його та інших дармоїдів. З тої досади одпустив він чоловіка на волю і не велів більше приходити до себе.