Читать книгу Шлях до серця виборця - Еліна Слободянюк - Страница 5

З якою кількістю тексту (письмового чи усного) доводиться стикатися сучасній людині протягом дня? Що з цього залишається у нашій, хоча б короткостроковій, пам’яті?

Інформаційна революція, яка відбулася на зламі тисячоліть, різко збільшила кількість тексту в світі сучасної людини.

Доктор Мартін Гілберт з Університету Південної Каліфорнії, з 1986 до 2007 року проводив дослідження, що було опубліковане у журналі Science. За цим дослідженням, на той час людство накопичило біля 295 ексабайт інформації. Наскільки це багато? Ексабайт дорівнює 1000 петабайт, петабайт – 1000 терабайт, а терабайт – 1000 гігабайт. Ми все ще не зрозуміли, наскільки це величезні обсяги? Що ж: з одного боку – це сота частина кількості інформації в ДНК людини, з іншого – ця цифра в 315  разів перевищує число піщинок на Землі.

«Сто років тому більшості людей доводилося прочитати лише 50 книг за все своє життя. Зараз це здається смішним. Але людський мозок дуже пластичний і він добре засвоює та обробляє інформацію, навіть якщо її дуже багато, – роз’яснює доктор Гілберт. – У 1986 році ми щодня отримували стільки інформації, скільки б її помістилося в 40 газетах, а тепер людина кожен день отримує такий обсяг даних, що вмістився б у 174 друкованих виданнях».

Це дані лише за 2007 рік, і вже сьогодні вони безнадійно застаріли.

У 2010 році голова ради директорів Google Ерік Шмідт заявив: «Кожні два дні ми створюємо більше інформації, ніж її було всього в часи появи нашої цивілізації».

До 2025 року обсяг всіх даних в усьому світі становитиме 163 зетабайт. Це в 10 разів більше, ніж загальний обсяг даних станом на 2016 рік. Цей прогноз опублікований у доповіді аналітичної фірми IDC «Ера даних 2025» (Data Age 2025).

З одного боку, організм сучасної людини пристосувався до збільшення інформації, а з іншого – є межа, вище якої людина неспроможна її засвоїти, як би не намагалася. Людська психіка еластична, але має свої обмеження. Експерименти довели, що мозок середньостатистичного Homo Sapiens здатен якісно опрацювати не більше 25 біт в секунду. Скільки це? У одному слові середньої довжини міститься саме 25 біт!

Дякую, що терпляче продивилися цю інформацію, адже не люблю голослівних тверджень, тому наводжу детальні наукові підтвердження.

Тепер ви, як і я, розумієте, наскільки перевантажений мозок пересічного виборця, навіть якщо він не буває в інтернеті.

Стосовно друкованих текстів слід пам’ятати, що на їхнє прочитання читач витрачає зусилля, і ці зусилля мають бути винагороджені буквально з перших речень. Інакше наш небагатий на зайвий час сучасник просто кине недочитаний текст на тому місці, де йому стане нудно.

Люди читають лише два типи текстів: ті, які сприймаються ними як корисні, й ті, що захоплюють. Намагаєтесь зрозуміти, про що йдеться? Тоді спробуйте відповісти на запитання: чому ви читаєте цю книгу? вам цікаво? корисно?

Найвпливовіші тексти – ті, що об’єднують «красиве і корисне».

І тут виникає запитання: що таке «красивий» – гарний, або (я б сказала точніше) сильний текст?

Короткого визначення не існує. Та по ходу книги допоможу вам це збагнути та відчути.

А почнемо від зворотного. Поставимо собі запитання: що вбиває текст? Тобто, що робить текст таким, який не хочеться читати?

Розглянемо основні помилки, які масово допускаються в текстах. Більше того, постійно стикаюся з тим, що ці недоліки визнаються якимось еталоном. Вже друге десятиліття намагаюся з цим боротися, та поки програю цю битву.

Хочу наголосити: помилки, описані у цьому розділі, однакові для всіх типів письмових та усних текстів (і не тільки політичних). Але саме політики за такі помилки платять найдорожче.

Досить передмов, розбираймося по суті.

Перша проблема: задовгі речення

Я пишу, як дитина.

Я не зловживаю довгими реченнями.

Я не користуюся крапкою з комою.

Курт Воннегут,

американський письменник

Якби найтиповішій проблемі текстів необхідно було присвоїти чиєсь ім’я, то я б її назвала «#баг імені Віктора Ющенка». Пам’ятаєте, як говорив третій президент України? Він починав речення, а потім так його закручував, що коли закінчував, то і сам вже не пам’ятав, з чого починав.

Це показовий приклад базової проблеми слабких (як усних, так і друкованих) текстів – занадто довгі речення.

А зараз я намагаюся проникнути у ваш мозок та зрозуміти, з чим саме ви не згодні? З тим, що занадто розлогі речення – велика проблема, чи з тим, що вона притаманна саме вам?

Вважаєте довжину речень несуттєвою? Тоді прочитайте речення Віктора Пєлєвіна: «Причина помилки живих істот у тому, що вони вважають, ніби помилкове можна відкинути, а істину можна осягнути, але, коли осягаєш себе самого, помилкове стає справжнім, і немає ніякої іншої істини, яку треба осягати після цього».

Скільки вам знадобилося повторних перечитувань, щоб зрозуміти сенс цієї цитати зі «Священної книги перевертня»? Або ви не стали перечитувати, тому що не захотіли напружуватися. Навіть такий талант, як Пєлєвін, не здатен подолати прокляття занадто довгих речень. Інша справа, що письменник не намагається стати зрозумілим усім. Тоді як політичні тексти мають бути прості та дохідливі (не плутайте з примітивними).

На занадто довгі речення інколи страждають навіть ті, хто знає про проблему та намагається її уникнути. Та більшість навіть не знають, що страждають на цю проблему.

У нас зі шкільних років привчають до того, що складнопідрядні та складносурядні речення – прояв глибоких знань. Ця псевдорозумність посилюється в університетах, де в курсових та дипломах закріплюється стиль, в якому багатослівність маскує відсутність сенсів.

Такий стиль «пустопорожнього лиття води» був притаманний радянській епосі. Але він повністю неспроможний в умовах вільної конкуренції.

Проведемо простий і приємний експеримент. Прочитайте ці вислови одного з найвидатніших політиків минулого тисячоліття Уїнстона Черчілля та порахуйте, скільки з цих сентенцій ви чули або читали раніше:

● «Мої смаки прості. Я легко задовольняюсь найкращим».

● «Кращий аргумент проти демократії – п’ятихвилинна розмова із пересічним виборцем».

● «Успіх – це здатність крокувати від однієї невдачі до іншої, не втрачаючи ентузіазму».

● «Хочете, щоб у суперечці ваше слово було останнім? Скажіть опонентові: “Мабуть, Ви маєте рацію”».

● «Песиміст бачить труднощі у кожній можливості; оптиміст бачить можливість в кожній трудності».

● «Я – оптиміст. Не бачу особливої користі бути кимось ще».

● «У вас був вибір між війною і безчестям. Ви вибрали безчестя і тепер отримаєте війну».

Багато разів проводила цей експеримент у різних аудиторіях. Здебільшого впізнаваність становила від 5 до 7 висловлювань. До речі, люди часто не знали, що автором цих висловів був Черчілль, але пригадували їхній зміст.

Вважаєте, що секрет популярності цих висловів у таланті Черчілля, лауреата Нобелівської премії з літератури, а довжина речення тут ні до чого? Тоді прочитайте наступний уривок:

«Одна журналістка запитала Уїнстона Черчілля:

– Невже Вам не приємно усвідомлювати, що кожного разу, коли Ви виступаєте з промовою, зал забитий натовпом?

На що мудрий політик відповів:

– Приємно, і навіть дуже. Але кожен раз, коли я бачу повний зал, я не можу не думати про те, що, якщо б я не виголошував промову, а піднімався на ешафот, глядачів зібралося б удвічі більше».

Б’юся об заклад, ви не пам’ятаєте цього діалогу. Принаймні більшість з тих, хто згадав короткі вислови Черчілля, не знали цього епізоду. Хоча за влучністю та емоційністю слова про ешафот не поступаються його крилатим фразам.

Також я поекспериментувала: жодна людина з першого разу не змогла повторити блискучу відповідь Черчілля журналістці. Адже речення з шістьма комами сприйняти важко, а повторити неможливо. (Не вірте мені на слово: спробуйте!)

Оптимальна довжина речення для найкращого сприйняття людським мозком – 8−10 слів. Це не означає, що весь текст має складатися із речень такої довжини. В гармонійних текстах зазвичай трапляються й значно коротші, і значно довші. Але їхня кількість незначна.

Подивіться свіжим оком на тексти вашої кампанії. Визнайте, що текстам необхідна редактура. Якщо складносурядні речення можна легко переформатувати, то без складнопідрядних майже неможливо обійтися. Але їх має залишатися у тексті мінімум.

Про оптимальну довжину речення я дізналася багато років тому від письменника Густава Водічки. Він пропонує глибоко вдихнути і, повільно видихаючи, рахувати: «Один, два, три…» Середньостатистична людина закінчує повний видих на рахунок 8−10. Тобто оптимальне речення – те, яке людина проговорює на одному диханні. Простий секрет врахування нашої фізіології допомагає зробити текст легшим для сприйняття.

Якщо ви належите до тих, хто невиразно пригадує, що таке складносурядне чи складнопідрядне, не засмучуйтесь. Навіть без цього знання ви легко впораєтесь з наступним завданням: спробуйте розбити «простирадло» тексту на речення.

«На тлі появи нових/старих планів здачі Криму і зняття санкцій з Росії, що останнім часом ще активніше намагаються просунути у Вашингтоні російські агенти різних мастей, в тому числі, на жаль, й їх колаборанти з України, заявляю: по-перше, ніякі підступні “компроміси” з агресором не пройдуть, як не пройшли плани умиротворення диктаторського режиму три роки тому, коли Герої Небесної Сотні та Український народ стали на заваді здачі України; по-друге, досягнутий рівень взаємодії з новою адміністрацією США та Конгресом дозволяє доводити правдиву інформацію нашим партнерам для виважених оцінок і рішень; по-третє: доки працює злагоджено під керівництвом президента, завдяки підтримці Уряду та МЗС України і багатьох наших друзів по всій Америці команда Посольства України в США у взаємодї з генконсульствами, почесними консулами, ППУ при ООН, українською діаспорою – всі атаки будуть відбиватися рішуче та ефективно».

Ви переглянули реальний пост Посла України в США Валерія Чалого у Faсebook.

Зізнайтеся чесно, на якому рядку ви кинули читати цей текст? Сподіваюся, тепер ви зрозуміли, чому у людини з такою важливою місією «лайків» під постами менше, ніж у мене?

Якщо ви думаєте, що такі приклади поодинокі, ось вам уривок з посту на Facebook телеведучого каналу «Прямий» Тараса Березовця:

«Независимо от того, как завершатся эти выборы президента, они войдут в историю как вершина политического популизма. Обещания снизить газ в 2 или 4 раза при одновременном продолжении сотрудничества с МВФ, обещание дать учителям зарплату в 4000 долларов, при том что это будет стоить 24 миллиарда долларов, обещание вернуть Будапештский меморандум, при том что это не сработало в 2014 году и не сработает в 2019-м, обещание прекратить войну с Россией и все “порешать” по-быстрому, когда возьмём хотелки Путина и возьмём наши и встретимся посередине и все будет тип топ и конечно вот это “не зупинимося, поки не досягнемо мети”».

Бачите, наскільки легко зробити текст сильнішим за рахунок мінімальної коректури? Не потрібно специфічних знань, достатньо здорового глузду. Спробуйте відредагуйте цей текст, а потім гляньте критичним оком на свої власні.

Після тривалого спостереження, я усвідомила: розумним людям легше вихлюпувати свої думки довжелезними реченнями. І у цьому немає нічого страшного, якщо йдеться про першу чернетку. Фіксування потоку свідомості – перший етап написання тексту. Далі йде безжальна трансформація первинного матеріалу в цікаву для читача форму.

Друга проблема: зловживання штампами

Я не боюсь кліше – адже все життя з них і складається.

Чарлі Чаплін,

американський актор і режисер

Чи помічали ви, що інколи пробігаєте очима текст і ніби все правильно, і тема цікавить (інакше навіщо ви б його читали?), а після прочитання не залишається жодного сліду. І ви не могли зрозуміти, що не так? Адже з точки зору вашої внутрішньої вчительки мови – там все вірно.

Чому більшість текстів не залишає жодного сліду в мозку та емоціях? Зокрема, тому, що вони написані наче штампованими фразами, шаблонними виразами. Ці фрази (словосполучення) називаються мовними штампами, тому що читач (слухач) вже чув їх безліч разів.

Отже, мовний штамп – це заїжджений вираз зі змарнілим лексичним значенням і стepтoю екcпpecивніcтю.

Не зрозуміли, про що йдеться? Розгляньмо приклади, і все стане очевидним:

● «Ні для кого не секрет, що злочинна влада зрадила Майдан».

● «Всі ми, як один, вимагаємо достойні пенсії та зарплати».

● «Має велике значення, щоб президент був патріотом своєї країни. А Україна стала сильною та незалежною».

● «Ви – сучасні герої України, які боронять нашу незалежність».

● «Тільки сліпий не помітить, що число штампів в текстах зростає як на дріжджах, і вони з’являються як гриби після дощу».

Ну що, ви вже почали здогадуватися, про що йдеться? Для закріплення розуміння повернемося до узагальнень.

Мовний штамп забезпечує найлегший, бездумний шлях відображення змісту вислову. Зазвичай, у повсякденному спілкуванні навіть найкреативніші люди послуговуються штампами.

Змоделюймо ситуацію. Кожен з нас хоч раз у житті мав подібний діалог щодо погоди:

– Лютий холод.

– Та й не кажіть: у таку погоду добрий господар і собаку на вулицю не вижене.

Було таке? В усіх, і неодноразово. Отож у такому small talk ви поспілкувалися одними штампами. І за хвилину вже забули про це спілкування.

А тепер візьміть текст, який справив на вас велике враження, і спробуйте відшукати штампи у ньому. Б’юся об заклад: їх буде мінімум, або не буде взагалі.

Зловживання штампами призводить до того, що усна чи письмова мова стає нудною. Вони виражають думку шаблонно, тим самим позбавляють її індивідуальності.

Виникає запитання, які саме словосполучення є штампами? Саме ті, які читач (слухач) зустрічав у своєму житті багато разів.

Представник покоління Z навіть не зрозуміє, про що йдеться, коли зустріне вислови типу: «агенти імперіалізму» або «акули імперіалізму», «нерушима єдність партії і народу», «від імені і за дорученням». Тоді як старше покоління безпомилково впізнає стиль (і маю надію, він викликає у них огиду).

У більшості людей є спільні штампи та у кожної групи (соціальної, вікової) можуть бути свої.

Що стосується політики, то вислови на кшталт «вищі ешелони влади», «підкилимні ігри», «коридори влади», «злочинна влада» тощо вже десятиліттями сприймаються як штамповані.

Навіть найсвятіші слова від постійного використання втрачають свій первинний зміст.

Пропоную експеримент для екстремалів: спробуйте якнайчастіше повторювати близькій людині «я тебе люблю» і поспостерігайте, як буде змінюватися реакція на повтори. Не ризикнете? От і добре!

Звичайно, обійтися без сталих виразів неможливо. Деякі сталі словосполучення – стандартні висловлювання – сприяють швидкості передачі інформації. Тобто у випадку інформування достатньо коротко сповістити: «Пенсія буде підвищена на…», «Золоту медаль (у нелегкій боротьбі) виборов…», «(Омріяний) “Оскар” отримав…». Якщо людина зацікавлена у інформації, то форма її подачі менш суттєва. Але більшість політичних текстів не стільки про інформування, скільки про вплив.

Зловживання затертими та набридлими суспільству виразами робить політика чи політичну силу непомітним, як шпалери.

Мовні штампи нерідко плутають з кліше. Але кліше – це сталий вираз, без якого неможливо обійтися, тобто ту саму інформацію не можна повідомити іншими словами. Кліше – звичний, але необхідний мовний елемент. Наприклад, «транш Міжнародного валютного фонду», «підписання угоди», «ліберальна економіка» важко стисло висловити іншими словами. А от штамп завжди можна замінити чимось влучнішим чи свіжішим.

Використання кліше притаманне діловому спілкуванню, юридичній чи дипломатичній практиці, бізнес-журналістиці та інформаційним повідомленням. Тоді як надмірність штампів – просто ознака неякісного тексту.

В час соціальних мереж мовні штампи в певних групах виникають дуже швидко, оскільки емоційно влучні слова можуть стати модними за декілька днів – і їх оригінальність втрачається через часте вживання. Коли насміхаються «вона розмовляє статусами в ВКонтакте» – йдеться саме про цю специфіку сучасності.

Постійно стикаюся із журналістами, які свої заштамповані тексти вважають еталоном фахових публікацій. Тож не відмовлю собі у задоволенні змоделювати псевдожурналістський текст, який складатиметься зі штампів.

«Із достовірних джерел стало відомо, що відбулася чергова зустріч компетентних осіб. На нараді всебічно було розглянуто питання… Учасники заходу з великим інтересом вислухали доповідь та обговорили питання, які їх хвилюють. Особливу увагу приділили суті проблеми. Розмова перейшла у практичну площину. Виявилося, що це лише вершина айсберга. Надалі були поглиблено розглянуті всі грані проблеми та отримані вичерпні відповіді на нагальні питання.

Як повідомив офіційний представник, влада робить все можливе та прийняті безпрецедентні заходи для вирішення проблеми. Широке розповсюдження має думка, що зміни необхідно провести у строгій відповідності з законодавством.

Остаточний результат засідання поки не відомий. Редакція продовжує слідкувати за розвитком подій. Як розвиватимуться події, покаже час».

Зрозуміли всю недолугість цього тексту? Про пересічні наради справді важко писати. Але штампи здатні провалити навіть потенційно сильну тему:

Старожили не пам’ятають такого. Вогонь у будинку спалахнув неочікувано, як сніг на голову. На виклик приїхали пожежники, стражі порядку – поліцейські і люди у білих халатах. Сміливий вогнебороць виніс дівчинку з полум’я. Варто лише було зазирнути дитині у вічі, щоб зрозуміти, що відбувається в душі малюка. Подорож по закутках пам’яті нагадала вогнеборцю, скільки горя приносить необережне поводження з вогнем. Скупа чоловіча сльоза скотилася по мужній вилиці. Він притис дитину до себе, наче рідну. Дивлячись на стомлених, але задоволених рятівників, які ризикували своїм життям, кидаючись у бурхливий океан вогню, розумієш, що такі люди на вагу золота.

Сподіваюся, мені вдалося дати вам розуміння проблеми штампованого підходу до написання текстів. Тепер ви зрозуміли, чому начебто правильні тексти не викликають не те що відгуку у серці, а навіть інтересу.

Припускаю, що я вас не переконала. Тому передам слово автору «1984»:

«Ніколи не використовуйте метафору, порівняння або іншу фігуру мови, яку Ви часто бачите в друкованому тексті», – писав Джорж Оруелл. Він стверджував, що кліше – це замінник думки, форма автоматичного письма: «Проза все менше й менше складається зі слів, обраних заради їхнього змісту, і все більше й більше – з фраз, зібраних разом, як секції типового курника». (Остання фраза Оруелла і є свіжий образ, зразок оригінального стилю).

Виникнення, типи мовних штампів та способи боротьби з ними вивчає підрозділ філології – стилістика. А зв’язок мовних штампів з відсутністю самостійного мислення – предмет вивчення соціолінгвістики та психолінгвістики. І ось тут виявляється дуальність штампів. Чим менше освічена та здатна до самостійного мислення особистість, тим легше вона піддається впливу «штампування» свідомості.

Як би ви описали пересічного виборця? Отож – робота з ним не виключає використання штампів. Й при цьому обов’язково передбачає створення кліше.

Розумію, скільки запитань виникає зараз у вашій голові. Але ж ви не настільки наївні, щоб вважати, що кілька сторінок книги дадуть вам всі відповіді зразу. Не обіцяю, що після прочитання цієї книги ви (різко) станете фахівцями з агітаційних текстів. Проте гарантую, що коли ви засвоїте весь матеріал, то отримаєте цілісну картину виборчої комунікації. А поки що дочитайте цей розділ до кінця, і після його завершення раджу зробити перерву для перетравлення інформації.

Третя проблема: канцеляризми

Умерщвление произошло по причине утонутия

Антон Чехов,

російський письменник

Канцеляризми – слова та мовні обороти, характерні для стилю ділових документів та листування. Проблема не в їхньому існуванні, а в тому, що вони перекочовують зі своєї сфери застосування у повсякденну та літературну мови. І шкода від них більша, ніж здається на перший погляд.

Донедавна мені здавалося, що нове, пострадянське, покоління повинне мати імунітет проти цієї проблеми. Ще трохи – думала я – і ми, як нація, переростемо цей одоробський стиль. Але мої ілюзії з цього приводу розвіялися, коли канцелярит пробрався у соціальні мережі.

Досить часто мені доводиться спілкуватися зі столичною аудиторією віком до 30 років. За моїм дослідженням, до 20% молоді вражені цією недугою.

Канцелярським стилем пишуться акти, угоди, заяви, довідки та інші документи. І це – єдина галузь, де його застосування виправдане. Навіть сучасне ділове листування поступово позбувається надлишкових обмежень та починає вестися більш людською мовою.

Канцелярський стиль – наче стандартний нудний костюм: якщо його доводиться носити у офісі – варто його позбуватися за межами офіційних установ.

Навіть якщо ви не усвідомлюєте цього, на рівні підсвідомості канцелярський стиль відштовхує людей. Адже це стиль бездушної державної машини у зверненні до простолюдинів-смердів. На нашій території він закріпився з часів царської Росії та розквітнув у тоталітарних умовах Радянського Союзу.

З «казенних» документів царського та радянського режимів цей стиль настільки проник у письмову та повсякденну мову, що для визначення тенденції навіть був придуманий термін: канцелярит. Його ввів Корній Чуковський у книзі «Живий як життя» у 1962 році і побудував «за зразком коліту, дифтериту, менінгіту». Нове слово створювалося по аналогії з назвою хвороби не випадково, а саме тому, що проникнення канцеляризмів у повсякденність та культурну сферу і було захворюванням. Причому ця хвороба стосувалася не тільки мови, але й свідомості.

Боротьбі з канцеляритом в значній мірі була присвячена видатна книга Нори Галь «Слово живе і мертве». Ще у 1972 році Галь писала:

«Канцелярит – це мертвечина. Він проникає і в художню літературу, і в побут, в усне мовлення. Навіть в дитячу. З офіційних матеріалів, з газет, від радіо і телебачення канцелярська мова переходить в повсякденну практику. Багато років так читали лекції, так писали підручники і навіть букварі. Вигодовані мовною лободою і половою, вчителі, в свою чергу, живлять тією ж сухом’яткою черствих і мертвих словес все нові покоління ні в чому не винних дітлахів».

Захоплення канцелярським стилем характерне для бюрократичного середовища. А оскільки переважна більшість із політичних партій в тій чи іншій мірі наслідують КПРС, то канцелярит в їхньому середовищі процвітає.

Для повного розуміння, про що йдеться, розглянемо приклади найтиповіших канцеляризмів, які проникли в наше життя.

Це й окремі слова:

Захід, викладений, функціонувати, будучи, даний, зазначений, знаходиться, аспект, певний, повідомлення, виявлення, витрачання…

І словосполучення:

«При наявності», «справжнім засвідчується», «надавати допомогу» (замість «допомагати»), «цим доводиться до вашого відома», «згідно чого», «сприяти», «на даний період часу», «в разі несвоєчасної оплати», «дорожнє полотно» (замість «дорога»), «проводити ремонт», «зелений масив» (ліс).

Звичайно, є певні характеристики канцелярського стилю, які паплюжать солов’їну.

Перерахую типи канцеляризмів, а ви не засмучуйтесь, якщо не зразу все зрозумієте. Потерпіть сторінку і все проясниться.

1. Дієслівні іменники

Це іменники, які виникли з додавання до дієслова суфіксів -ени- , -ани-. Примушувати – примушування, виявляти – виявлення, відокремлювати – відокремлення. Канцелярський відтінок може бути ще посилений префіксами не- та недо- (невиявлення, недовиконання).

Чому це ослаблює текст? Охочі можуть ознайомитися з роллю дієслова у розділі 3 моєї книги «Клад (для) копирайтера». Всі інші просто повірте мені на слово: замала кількість дієслів у тексті робить його кволим.

Відчуйте різницю на прикладі:

Виявлення та нейтралізація недоліків місцевої влади.

Громада виявила недоліки у роботі місцевої влади.

2. Відіменникові прийменники

«Що це?» ви зрозумієте з прикладів:

В силу, з метою, в плані, в розрізі, за рахунок, по причині, на рівні.

В силу поліпшення показників збору озимих культур, прийнято рішення про підвищення заробітної плати працівникам.

3. Забагато прислівників, дієприслівників

У канцелярських текстах часто трапляються слова діючий, що виконує, має, здійснюючи (вчинок), приймаючи (до уваги) і т. д. У невеликій кількості ці частини мови допустимі, і навіть потрібні, але їх нагромадження вважається яскравою ознакою канцелярщини.

4. Вживання пасивного стану та давноминулого часу

Зрозуміємо суть на прикладах.

Напевно, ви не раз чули вирази «було проведене прибирання», «постраждалим була надана медична допомога» і т. д. Замість цих виразів краще вживати активні дієслова «допомогли», «прибрали».

5. Відсутність займенників

Знеособленість у текстах дуже симптоматична та не випадкова. По-перше, тому що представники влади полюбляли приписувати собі чужі заслуги. По-друге, вони боялися покарання. Тому фрази на кшталт «Була проведена робота» дозволяли замаскувати виконавців.

Хух, я закінчила перераховувати типи канцеляризмів і поспішаю вас заспокоїти: не потрібно забивати собі голову філологічними визначеннями. Достатньо простого чуття. Якщо вам текст видається важким – то повірте своєму відчуттю – таким він і є!

Перевіримо?

● «При наявності бажання можна багато зробити по поліпшенню умов праці…».

● «Нами було проведено ряд заходів з благоустрою прибудинкової території».

● «Поліклініка для обслуговування дитячого населення».

● «Обережно! Можливе падіння снігових мас! Опади у вигляді дощу та снігу».

● «Овладение ребенком родным языком».

● «Родители, которые не занимаются надлежащим образом воспитанием своих детей».

Як відчуття? Збагнули, про що йдеться?

Переглядаючи книгу «Код бестселера», я натрапила на фразу: «Проаналізувавши нашу колекцію (бестселерів) на предмет дієслів…» Все: я тут же втратила інтерес до цього «дослідження». Тому що ті, хто сам пише такі важкі конструкції, не здатні адекватно проаналізувати текст.

У журналістів навіть є жарт щодо авторів, які полюбляють такий стиль: «згідно чинного законодавства я спас Родіну».

Якщо хтось з читачів моєї книги досі не зрозумів, у чому проблема канцеляриту, то таким людям не варто не те що писати тексти для масового оприлюднення, але й бути серед тих, хто приймає на роботу копірайтерів.

Певна, ви з іншої категорії: не дуже зрозуміли про що йдеться, але на рівні відчуття здатні відрізнити «казенний» текст. І цього достатньо – йдіть за відчуттям!

Це не означає, що вищезгадані слова повинні повністю зникнути з ваших текстів. Але є велика різниця між одноразовим використанням за конкретної потреби і перенасиченням. Така ж, як між додаванням дрібки солі та пересоленням.

Четверта проблема: банальність

І серед людей більше копій, ніж оригіналів.

Пабло Пікассо,

іспанських художник

Дві попередні проблеми – штампи та канцелярит – стосувалися кожного конкретного речення. Тоді як банальність, або, іншими словами, передбачуваність та заїждженість, стосується всього тексту та навіть персонажу взагалі.

Банальність – невіддільна частина нашого буття. Більшість прожитих днів ми не можемо пригадати саме тому, що вони були банальними (повторюваними ніби за шаблонами, рядовими, звичними). Це нас дратує та розчаровує.

Таке саме враження на нас справляють і банальні тексти. Навіть якщо ми їх дочитуємо до кінця, зразу забуваємо, про що йшлося. Та більшість таких текстів ми полишаємо у той момент, коли усвідомлюємо їхню пересічність.

Легкість доступу до розповсюдження через мережу інтернет призвела до того, що множиться кількість текстів, які ніхто ніколи не читає. Засмічення текстами-пустушками інформаційного простору подібне до розповзання смітникових полігонів – настільки ж бездумне та небезпечне.

Прес-служби політичних структур вимушені регулярно видавати «на-гора» певну кількість матеріалів, наче відпрацьовуючи якусь виробничу норму. Але кількість текстів не означає потрапляння до мейнстриму.

Хто з вас читав книжки Дональда Трампа «Як стати багатим?», «Думай як мільярдер», «Думай як чемпіон», «Трамп ніколи не здається», «Колишня велич Америки». Не читали? Навіть коли Трамп став президентом, інтерес до його книжок залишився помірним. Певна кількість людей реагують на прізвище автора, але, якщо навіть дочитують опус до кінця, не радять його іншим. Тому що написане у його книгах – переказ інформації, яку вже неодноразово тиражували численні книги з маркетингу та психології.

Містер Епатаж виявився посереднім автором. А якщо банальний текст виходить з малоцікавого джерела, то і поготів залишається непоміченим.

До речі, приклад з Трампом доволі цікавий, тому що він банальний автор, проте дуже небанальний персонаж.

У політиці – як у кіно. Якщо глядачу (виборцю) цікаво спостерігати за персонажем-кандидатом, то його рейтинг збільшується.

Кого з кандидатів у президенти 2019 року ви пам’ятаєте? Чому низький рейтинг у Гриценко? І чому такий високий у Зеленського? Одна з причин такого становища – банальність одних кандидатів і здатність вражати – інших. Звичайно, це не єдина причина – інші розглянемо далі.

Бажаєте поремствувати з приводу того, що шоумен на кшталт Зеленського чи Ляшка здатен набрати більше голосів, ніж притомний, але стриманий державник? Не варто нарікати на український електорат. Аналогічні реакції проявляють громадяни всіх демократичних країн, навіть найбільш розвинутих. Харизматично-поверховий Трамп виграв праймеріз у фахового Теда Круза. (Не знаєте хто це? Природно, адже тих, хто програв, ніхто не пам’ятає).

Будь-які нарікання щодо бездумності виборців марні. Сперечатися з масовою свідомістю – все одно, що плювати проти вітру. (Як саме працює сприйняття електорату, дізнаємося в останній частині книги).

А поки що просто запам’ятайте: які б важливі речі ви не намагалися донести до виборців, робити це варто у небанальній формі.

Для закріплення розуміння різниці між формально правильним (але банальним) текстом та його протилежністю – наведу лише промовистий приклад опису пляжу:

Теплі хвилі набігають на білий пісок. Ти лежиш біля басейну, потягуючи коктейль. Можна розслабитися, ні про що не думати. Увечері спостерігаєш захід: червоне сонце сідає в море…

Або

Немає нічого прекраснішого у світі, ніж море, яке намагається поцілувати пляж. І не важливо, скільки разів його було відторгнуто.

Перший уривок ви могли прочитати де завгодно і тут же забути про нього. Другий належить авторству Паоло Коельйо. Не дивно, що загальний тираж його книг на всіх мовах перевищує 300 мільйонів, і що його намагалася залучити до своєї передвиборчої кампанії Юлія Тимошенко.

П’ята проблема: мовна надмірність

Позвольте вам этого не позволить.

Микола Гоголь,

російський письменник, український геній

Словесна надмірність, характерна для часів радянської пропаганди, потроху здає позиції у сучасному житті. Вона залишилася у роздутих курсових та дипломних застарілої освіти та у беззмістовно товстих звітах державних установ.

У наш час, коли за кілька останніх років довжина лонгріду, який готовий прочитати типовий інтернет-споживач інформації, скоротилася з 10 тисяч знаків до 5 тисяч, мовна надмірність особливо небезпечна. Адже сучасна людина вмить втрачає інтерес до розтягнутого тексту і перемикає свою увагу на динамічніший контент.

Чи часто вам доводилося читати книжки, 90% яких були присвячені розжовуванню теми? Серед бізнес-літератури таких чимало, але вони ніколи не стають бестселерами. У такої багатослівності – дві причини. Частина авторів трохи шахраює – намагається сховати за товщиною книжок їхню беззмістовність. Інші автори занадто старанні: розжовують матеріал так, щоб зрозуміли найтупіші. Але проблема у тому, що справді тупі книжок не читають, а ті, хто читає, ображаються за витрачений час та гроші.

У багатослівності є п’ять підвидів. В найтрешовіших текстах зустрічаються всі з них. Якщо ви подумаєте, що це неможливо, прошу мені повірити: я такі тексти зустрічаю регулярно останні років двадцять.

В деяких джерелах перший різновид мовної надмірності називається марнослів’я. Я б його назвала синдромом Капітана Очевидність. Сподіваюся, ви вже зрозуміли, що йдеться про повтор загальновідомих фактів.

● «Всім відомо, що економіка України потребує інвестицій».

● «Пенсіонери України потерпають від безгрошів’я і їм необхідно підвищити пенсію, тому що їм не вистачає грошей на комунальні послуги та ліки».

● «П’ятий рік іде війна в Україні. За останні п’ять років Українська армія кардинально змінилася».

У філології є термін для такого типу висловлювань – трюїзм: загальновідома істина, банальність.

Другий різновид затягування тексту – абсурдизм. У цього явища є ще одна назва, яку навіть вимовити важко, – ляпаліссіада. Термін названий на честь французького маршала Жака де Ля Паліса, який помер ще у 1525 році. Солдати написали на його честь пісню, рядок якої пізніше був перекручений і увійшов у історію у такому варіанті: «якби він не був мертвий, то він досі був би живий».

Якби проводився чемпіонат з абсурдизму, то його призерами стали б Віктор Черномирдін, Джордж Буш-молодший та Віталій Кличко. У кожного з них – десятки абсурдних обмовок на кшталт:

● «Вчителі та лікарі теж хочуть їсти. Практично кожен день!» (Віктор Черномирдін).

● «Час засмучуватися і жалкувати, коли ми втрачаємо втрату життя» (Джордж Буш-молодший).

● «Щоб холодна вода перетворилася на гарячу, її потрібно підігріти» (Віталій Кличко).

Третя можлива форма мовної надмірності називається плеоназм – використання в одному реченні близьких за змістом, і тому зайвих, слів.

Кілька прикладів – і ви легко зрозумієте суть плеоназму:

Повсякденна буденність, передчувати заздалегідь, цінні скарби, темний морок, всенародний референдум, повний аншлаг, раптова несподіванка, інтерактивна взаємодія, пам’ятні сувеніри, незвичайний феномен, рушійний лейтмотив, біографія життя, своя автобіографія, в остаточному підсумку, мізерні дрібниці, провідний лідер, відповідна контратака, народний фольклор, демобілізуватися з армії, мовчки, без слів і навіть встановлений факт. Розвиток мови, поява неологізмів призводить до виникнення нових плеоназмів: CD-диск, IT-технології, вірус ВІЛ.

Ось кілька прикладів, природних для неформальної комунікації, але заборонених у письмовій: мужній і сміливий; лише, проте, однак; так наприклад.

Найвідоміший плеоназм належить персонажу Антона Чехова, унтеру Пришебєєву: «На берегу на песочке утоплый труп мертвого человека».

Четвертий тип словесної надмірності – тавтологія – повторення однокорінних слів та однакових морфем.

Найлегше її суть сприймається через такий анекдот: «У підвалі клубу любителів тавтології був знайдений смертельно убитий труп загиблого мерця».

Що подумає будь-яка людина з мінімальним чуттям тексту, прочитавши таке: оpгaнізувaти організацію, зoбpaзити oбpaз, наблизитися ближче, повністю заповнити, можна запитати питання?, наприклад, такий приклад, явище являється. Не знаючи латинського терміну, подумає: «Що за масло масляне?». І це точна характеристика проблеми!

Варто враховувати, що тавтoлoгія у реченні неминуча, якщо у мові немає підходящого синоніма: варити варення, квітнуть квіти, закрили кришкою, тренер тренує, редактор редагує, загадати загадку, постелити постіль, словник іншомовних слів.

Окрім того, тaвтoлoгія мoжe бути не тільки мовною помилкою, але й тoнким cтиліcтичним прийомом.

● «І вже болить душа, на дуб здубіла, в цій чужаниці, чужбі, чужині!» (В. Стус).

● «Ясно-понятно» – цю тавтологію використовують герої гумористичного серіалу «Країна У» Юрчик (Ткач) та його дружина Яринка (Сопунару).

Для назви книги про мову – «Живой как жизнь» – Корній Чуковський взяв крилаті слова Миколи Гоголя, і це теж тавтологія.

Ще один різновид мовної надмірності – повтор слів – свідчить про малий словниковий запас. Це – найочевидніший недолік тексту, коли одне й те ж слово (або слова) використовуються невиправдано часто:

Результати, які були отримані в результаті дослідження, підтвердили результати, отримані в ході аналогічних дослідів за попередній період.

Цього літа всіх своїх у центрі столиці стане ще більше: ми відкриваємо новий тематичний магазин Всі. Свої. Дім та декор на Хрещатику, 34. Це буде найбільший шопінг-простір українських товарів для дому та декору.

Уникнути такого вихолощення тексту можна простою заміною частини слів на синоніми.

Мовна надмірність проявляється також у зайвій, другорядній інформації, яка змазує зміст основного висловлювання.

Як і у будь-якого правила – тут існують винятки:

Я не став говорити йому, що думати, замість цього я навчив його, як думати – і він прийшов до власного, вірного рішення (Клейтон Крістенсен).

Ніхто вже й не пам’ятає італійського фільму Lo so che tu sai che io so, та ми досі користуємося перекладом його назви: «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю».

У нас з вами немає потреби запам’ятовувати всі ці поняття та намагатися визначити, якого типу помилку допущено. Головне, тверезо глянути на текст і викреслити всі зайві слова. (Або чесно собі зізнатися, що весь текст слабкий, повністю його перекреслити і розпочати писати знову).

Народні депутати ВР, одноголосно проголосувавши, підтримали такий потрібний та необхідний законодавчий кодекс, який значною мірою змінить правове поле.

1 вересня учні шкіл, в яких вони проходять навчання, прийшли на лінійки, присвячені початку нового навчального року, щоб знову сісти за парти, продовжити навчання в стінах рідного навчального закладу.

Наші спортсмени прибули на міжнародні змагання для того, щоб взяти участь в змаганнях, в яких братимуть участь не тільки наші, а й закордонні спортсмени.

У хлібному магазині продається хліб та інші хлібобулочні вироби.

Жителі міста ХХХ живуть одноманітним, буденним, безрадісним життям.

Непозбувна бендега бентежить та ятрить душу.

Побачили у цих прикладах щось знайоме?

Багатослівність характерна для прес-релізів органів державної влади, дещо меншою мірою – для бізнесових повідомлень. Таким способом працівники PR- та прес-служб намагаються приховати відсутність інформаційного приводу.

Цікаво, що єдиний текст у політичній діяльності, де занадто глибока деталізація вітається – це програми політичних кандидатів. Адже їх читає купка експертів – це їхня робота. Пересічні виборці не читають програм, навіть якщо вони поміщаються на один аркуш. Навіщо ж тоді писати талмуди? Для того, щоб справити враження, що програма глибока та детальна. Найбільш просунуті виборці читають короткий варіант, або аналіз політпрограм тими ж таки експертами.

До речі, деякі книжки пишуться про і від імені політичних діячів із застосуванням багатослівності: їх ніхто не читає, але вважатися автором чи героєм книги чомусь вважається престижним.

Шоста проблема: нехтування мовою цільової аудиторії

– Тато, з чого зроблені хмари?

– Сервера під Лінукс, в основному.

Анекдот 2017 року

У будь-якій країні, якщо ви старанно вимовлятимете місцевою мовою «дякую», «вітаю», то відразу відчуєте, наскільки тепліше до вас ставляться аборигени. Росіяни, які десятиліттями та навіть поколіннями живуть у країнах Балтії і нехтуються місцевими мовами, сприймаються як окупанти. Ці протилежні приклади підкреслюють важливість тези: для того, щоб досягти порозуміння, необхідно спілкуватися мовою, зрозумілою і природною для цільової аудиторії.

Чи не найблискучіший приклад відкритості продемонстрував президент України Петро Порошенко на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи: він відповідав на запитання англійською. Згадав, що у дитинстві зростав у болгарському та румунському середовищах і розуміє ці мови, трохи розуміє польську і, звичайно ж, добре знає російську та українську. У двохвилинному спічі Порошенко сказав по одному реченню на зазначених мовах, підкресливши власним прикладом повагу до багатомовності.

Але наша тема стосується не лише національних мов. Йдеться про значно ширший сенс, який можна виразити висловом «знайти спільну мову». Бойовики ДНР-ЛНР та добровольці України можуть говорити російською, але не зрозуміють один одного. Є певна категорія жителів сходу країни, які взагалі не сприймають будь-що сказане українською, хоча розуміють її.

Якщо українець назве велосипед «ровер», співбесідник ймовірно відреагує так: «Ви зі Львова чи з Франківська?» Якщо запитати в українському сегменті Facebook «Где купить кулич?», то можна запустити «холівар».

У певних соціальних групах складається своя, специфічна лексика, яка називається сленг або жаргон. (Ці два слова – синоніми, тільки «жаргон» прийшов з французької кілька століть тому, а «сленг» – з англійської у другій половині минулого століття).

Сленг – мовлення певної соціальної чи професійної групи, яке містить велику кількість властивих тільки цій групі слів і виразів. Буває професійний, молодіжний, військовий та політичний сленг. На підсвідомому рівні, сленг допомагає людям визначати, хто свій, а хто чужий. При цьому самі носії специфічного мовлення не помічають, як їх не розуміють інші аудиторії, або дивуються цьому нерозумінню.

До останнього часу лікарі, юристи не дуже переймалися тим, щоб їх розуміли пацієнти та клієнти. Тепер навіть спеціалістам з цими професіями доводиться добирати слова, більш зрозумілі цільовій аудиторії, та роз’яснювати професійні терміни.

Ще більше вміння говорити на мові ЦА** важливе для політика. Я вжила абревіатуру ЦА, яка мені як фахівцю з бізнес- та політичних комунікацій зрозуміла і звична. А чи є такою вона для вас? (Ось вам і приклад на тему, яку ми розглядаємо).

Політик може говорити про зростання ВВП, боротьбу за зниження ПДВ, відбудову мережі ФАПів та ремонт НВК за рахунок субсидій у рамках реформи децентралізації. А виборці жодного слова не зрозуміють з його палкої промови.

Навіть якщо політик за допомогою digital-інструментів отримав велику кількість підписників на свою сторінку у соціальних мережах, низький рівень реакцій на його окремі пости виявить його не цікавість для ЦА.

Говорити мовою своєї аудиторії також означає розуміти її потреби та проявляти це розуміння. Як? Читайте далі, поступово з’ясуєте.