Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 16

Театральні сценарії інтуїтивно походять від життєвих, і насамперед буде добре розглянути зв’язки та схожі риси між ними19:

1. Обидва ґрунтуються на обмеженій кількості тем, найбільш відомою з яких є трагедія про царя Едіпа. Інші сюжети також можна знайти у грецькій драмі та міфології. Інші народи теж мали примітивні дифірамби й розпусні оргії у стародавніх жрецьких драмах, але греки та юдеї були першими, хто відсіяв і записав більш домашні й упізнавані моделі людського життя. Це правда, що людське життя переповнене епічного агону, пафосу, треносу і теофанії, як у первісних ритуалах, але їх набагато легше розуміти й споглядати, якщо вони розігруються звичайною мовою – «Бам!» і «Овва!» між чоловіком та дівою під лавровим деревом при місячному сяйві, коли на сцені з’являється якийсь базіка. Зведене до цього рівня давньогрецькими поетами життя кожної людської істоти вже накреслене у творах Булфінча або Ґрейвза20. Якщо їй усміхаються боги, людина буде й далі провадити свою діяльність. А якщо вони супляться, то вона стає кимось іншим, а якщо хоче зняти прокляття або жити з ним комфортніше, стає пацієнтом.

Для психіатра, який аналізує транзакційний сценарій або гру, це означає, що вам відомі сюжет і персонаж і ви знаєте, яким буде його кінець, якщо не внести певні зміни. Наприклад, психіатрові, як і театральному критикові, очевидно, що Медея має схильність до вбивства своїх дітей і зробить це, якщо хтось її від цього не відмовить; і їм обом має бути зрозуміло, що якби вона проходила того тижня лікування у групі, цього ніколи б не сталося.

2. Певні життєві течії мають передбачуваний результат, якщо дозволити їм розвиватися так, як є; але щоб встановити правильну мотивацію для результату, потрібен певний діалог із певних слів, сказаних у певному порядку. І в театрі, й у реальному житті ці репліки треба запам’ятовувати та вимовляти лише так, а не інакше, тоді інші люди реагуватимуть у спосіб, що виправдовуватиме і розвиватиме дію. Якщо герой змінює свої слова та Я-стан, інші люди реагують по-іншому. Це ламає увесь сценарій, а саме це і є метою психіатричного сценарного аналізу. Якщо Гамлет почне читати рядки з «Ірландської троянди Ебі», то й Офелії доведеться змінювати слова, щоб п’єса мала сенс, отож уся вистава розвиватиметься в зовсім іншому напрямку. Ці двоє могли б утекти разом, замість вештатися навколо замку – кепський сюжет для п’єси, зате оптимальний для життя21.

3. Сценарій треба репетирувати й допрацьовувати, перш ніж він буде готовий до найбільш драматичної вистави. Саме тому в театрі існують читки, правки і проби перед виставою. Життєвий сценарій починається в дитинстві, у примітивній формі, що називається протоколом. Тут уже інші виконавці, які обмежені ролями батьків, братів та сестер; а в навчальному закладі чи інтернаті – сусідами по столу й тими, хто керує. Усі вони грають свої ролі доволі жорстко, бо кожна родина є інституцією і дитина засвоює від них мало гнучкості. Досягши підліткового віку, вона знайомиться з більшою кількістю людей. Вона шукатиме тих, хто гратиме ролі, яких потребує її сценарій (вони робитимуть це, бо вона теж відіграє якусь роль у їхніх сценаріях). Під цю пору вона доробляє свій сценарій, беручи до уваги нове оточення. Основа сюжету залишається та сама, але дія трохи змінюється. У більшості випадків (за винятком підліткового самогубства чи вбивства) це репетиція – щось на кшталт провінційних проб. Зробивши кілька таких правок, особа створює остаточний варіант для найбільшої постановки з усіх – прощальної вистави, остаточного виграшу в сценарії. Якщо кінець «гарний», то це відбувається на прощальному обіді. Якщо «кепський», то людина прощається з лікарняного ліжка, з-за дверей в’язничної камери або палати у психіатричній лікарні, з шибениці чи моргу.

4. Майже в кожному сценарії є ролі «поганих» і «славних» хлопців, «переможців» та «невдах». У кожному сценарії закладено специфічні уявлення про те, що є «добрим» чи «лихим»22 і хто є переможцем або невдахою; але очевидно, що в кожному сценарії наявні ці чотири типи, іноді поєднані у двох ролях. У сценарії ковбоя, наприклад, гарний хлопець є переможцем, а поганий – невдахою. Гарний означає сміливий, зі швидкою реакцією, чесний і безкорисливий; поганий може означати боягузливий, повільний, безчесний, що проявляє цікавість до дівчат. Переможець – це той, хто виживає; невдаху вішають або застрелюють. У мильній опері переможцем є дівчина, яка здобуває бажаного чоловіка, а невдахою – та, що його втрачає. У діловій чи бюрократичній опері переможцем виступає той, хто отримує найкращий контракт або більшість на голосуванні; а невдахою – хто не знає, як підтасовувати документи.

У сценарному аналізі переможців називають «принцами» або «принцесами», а невдах – «жабами». Завдання сценарного аналізу полягає в тому, щоб перетворити жаб на принців і принцес. Щоб це зробити, психіатр мусить визначити, хто у сценарії пацієнта грає ролі гарних та поганих хлопців, а також хто може бути переможцем. Пацієнт опирається перетворенню на переможця, тому що прийшов на лікування не з цією метою, а лише щоб стати хоробрішим невдахою. Це цілком природно, бо якщо він стане хоробрішим невдахою, йому буде зручніше дотримуватися свого сценарію, тимчасом у разі перемоги йому доведеться відкинути весь свій сценарій і розпочати все заново, від чого більшість людей ухиляються.

5. Усі сценарії – і в театрі, і в житті – по суті є відповідями на головне запитання, що виникає під час людських контактів: «Що ви кажете після привітання?» І драма, і життя Едіпа повністю залежать від цього питання. Щоразу, як Едіп зустрічає старшого чоловіка, він спочатку каже: «Привіт». Потім, дотримуючись свого сценарію, він має спитати: «Хочеш битися?» Якщо старший чоловік відповість: «Ні», то Едіпові нічого сказати далі, і він бовдурувато стоїть, думаючи, поговорити з ним про погоду, перебіг війни чи про те, хто переможе на Олімпійських іграх. Найпростіший вихід – пробурмотіти: «Радий знайомству», «Si vales bene est, ego valeo»23, «Усе в міру» і йти собі далі. Якщо старший чоловік відповість: «Так», Едіп відповідає: «Круто!», бо тепер він знайшов свою людину і знає, що говорити далі.

6. Сцени в життєвому сценарії мусять плануватися наперед і мати правдоподібне пояснення, так само як і сцени в театрі. Звичайний приклад – це порожній бензобак. Передумови до цієї ситуації майже завжди створюються за два-три дні до того: водій дивиться на датчик, «плануючи», що «невдовзі заправиться», а потім так цього й не робить. Насправді неможливо, щоб бензин закінчився «просто зараз», хіба що це чужа машина зі зламаним датчиком. Майже завжди це подія, що насувається, запланована сцена у сценарії невдахи. Сила-силенна переможців проживають усе життя, ніколи не залишаючись без пального.

Життєві сценарії ґрунтуються на батьківському програмуванні, якого діти прагнуть із трьох причин. 1) Воно дає мету в житті, яку інакше довелося б шукати самотужки. Дитина робить більшість речей заради людей, як правило, заради батьків. 2) Це дає їй прийнятний спосіб структурування часу (тобто прийнятний для її батьків). 3) Людям треба розповідати, як і що робити. Самоосвіта може надихати, але вона не надто практична. Людина не стане вправним пілотом, розбивши кілька літаків і навчившись на власних помилках. Їй треба вчитися на помилках інших людей, а не на власних. Хірург повинен мати вчителя, а не вирізати апендикси один по одному, щоб розібратися в усьому, що може піти не так. Тому батьки програмують своїх дітей, передаючи їм те, чого навчилися самі, або те, що вони вважають за свої уроки. Якщо вони є невдахами, то передадуть програму невдахи, а якщо переможцями, то передадуть програму цього типу. Довготерміновий шаблон завжди має сюжетну лінію. Хоча батьківське програмування визначає, кращим чи гіршим буде результат, часто дитина може вільно обрати власний сюжет.