Читать книгу Лобо. Доміно. Снап. - Эрнест Сетон-Томпсон - Страница 3

Новий лисячий дім знаходився на відстані милі від попереднього і вже не на верхівці пагорба, а внизу, біля річки, там, де вона полишає пагорби й розтікається луками. Тут, у широкому видолинку, оточеному скелями, де густо переплелися корені осик і беріз, лисиці влаштували нове житло. Вхід до нього охороняли два великих гранітних камені. Попередня нора знаходилася на схилі пагорба, у сосновому ліску, а ця – у видолинку, порослому осикою. Сосна завжди шумить і зітхає, осика весь час тремтить і тріпоче. А повз із дзвінкою піснею перекочує свої хвилі річка.

Біля входу до нори починалися густі зарості, котрі спускалися до порослої осокою тихої річкової заводі. Цей зелений схил став місцем ігор для трьох малюків, і тут все літо можна було десятки разів спостерігати попередню сцену повернення додому мисливця-батька зі здобиччю. Уся трава була прим’ята від постійного вовтузіння лисенят і витоптана їхніми лапками.

Лисенята швидко підростали, але швидше за всіх ріс той, у котрого з кожним днем все темнішою ставала маска на мордочці.

Батьки взялися вчити їх полювати. Лисенята майже всі вже не смоктали матір і їли те ж саме, що й дорослі. І от тепер батько й мати влаштовували так, щоб дітям доводилося здобувати харчі ніби самостійно. Вони вже не приносили здобич до самої нори, а залишали її в лісі – все далі й далі, залежно від того як лисенята дужчали. Почувши поклик матері, діти кидалися в ліс, і там починалася серйозна гра, від результатів котрої залежав обід.

Треба було бачити, як вони гасали в густих кущах, як нишпорили й кружляли порослим травою схилом, розглядаючи й обнюхуючи кожну ямку!

Як радісно вони летіли вперед, перекидаючи одне одного, коли вітер підказував їм, куди бігти, і як прекрасно врешті решт вони навчилися мчати щодуху по сліду батька чи матері просто до захованої їжі!

Так вони привчилися до справжнього полювання.

Темноморде лисеня було найкмітливіше, найдужче й найспритніше. Воно вміло краще за всіх знаходити їжу і тому харчувалося краще за всіх. Йому завжди перепадали найбільші й найсмачніші шматки. Воно росло швидше за інших лисенят, і різниця між ними ставала помітнішою з кожним днем. Але в нього була ще одна особливість: його дитяча темно сіра шубка почала темнішати. У брата й сестри почала проступати руда й жовта шерсть, властива їхній породі, а у нього шерсть щодня чорнішала, а на морді й на лапах зробилася зовсім чорною.

Був вже кінець липня. Старі лисиці не лише невтомно здобували дітям їжу на сусідніх фермах, але й турботливо оберігали їх від будь-якої небезпеки. Дзвінкий гавкіт чорної собаки часто чувся біля їхнього видолинку, і завжди, почувши його, чорне лисеня тремтіло. Але щоразу батько чи мати рушали назустріч ворогові й, обдуривши його якоюсь простою витівкою, змушували повернутися додому ні з чим. Поміж прибережних скель обдурити собаку було так легко, що лисиці почали ставитися зневажливо до свого незграбного супротивника й зробилися надто самовпевненими.

Якось раз, коли всі троє лисенят снували галявиною в пошуках щойно принесеної батьком здобичі, незрозуміло звідкіля на них кинулася плямиста собака.

Нажахані її громовим гарчанням, лисенята кинулися в різні боки, але молодший братик не встиг вивернутися: величезні щелепи схопили його.

Страшний звір приніс свою здобич на ферму і, поклавши до ніг господаря, дивився на нього, чекаючи на заохочення. Проте господар не похвалив пса.

Біда ніколи не приходить сама. На світанку наступного дня лис-батько біг додому зі щойно впійманою качкою, аж раптом собачий гавкіт змусив його звернути вбік зі звичного й добре знайомого шляху. Він опинився на стежині, обнесеній високою загорожею з обох боків. Він не міг перебратися через загорожу так, щоб не впустити качки з рота. Лис побіг уздовж загорожі, але собаки вже наздоганяли його. Тоді він шаснув у перший же прохід. Дарма! Нещасний потрапив у двір, де жила інша собака, і тут йому настав кінець.

Сім’я його про це не довідалася. Батько не повернувся додому, не приніс здобичі. Мати й двоє лисенят залишилися голодними. Голод – ось, мабуть, і все, що вони відчували того дня. У норі поміж осиками залишилася лише мати з двома дітьми. Лисиця-мати відважно взяла на себе увесь тягар. Втім, її турботи про дітей вже майже скінчилися. У серпні донька за зростом була вже як мати, а темношерстий син значно переріс її й став набагато дужчим за матір.