Читать книгу Романи - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 7

Нагорі К. зустрів учителя. Кімната, де вони мешкали, змінилася до невпізнання, так старанно прибрала її Фріда. Помешкання було добре провітрено, пічка розпалена, підлога помита, ліжко застелене, речі, сміття та фотографії, які залишилися від служниць, зникли, стіл був застелений білою вишиваною скатертиною і більше не муляв око своєю вкрай забрудненою поверхнею. Тепер тут не соромно було приймати гостей. Не заважав навіть увесь скромний запас білизни К., яку Фріда вранці випрала і вивісила сушитися біля пічки. Учитель і Фріда сиділи за столом, обоє встали при появі К. Фріда поцілувала К., учитель вклонився. К. все ще перебував під враженням від розмови з господинею і кинувся вибачатися перед учителем за те, що досі так його й не відвідав. Здавалося, він вирішив, що вчитель прийшов, бо не зміг дочекатися К. Але вчитель у притаманній йому поважній манері намагався пригадати, коли ж вони з К. домовлялися про візит, і згадав не відразу.

– Отже, ви, – землемір, – повільно сказав він. – Чужинець, із яким я розмовляв кілька днів тому на площі біля церкви.

– Так, – коротко повідомив К. Тепер, у себе в кімнаті, він уже не змушений був терпіти того, що доводилося раніше, коли всі його покинули. Він повернувся до Фріди й порадився з нею про те, як йому найкраще вбратися, щоб терміново зробити важливий візит. Фріда без зайвих питань відразу ж покликала помічників, зайнятих розгляданням нової скатертини, і наказала їм почистити внизу одяг і взуття К., які він одразу ж почав знімати з себе. Сама зняла зі шворки сорочку й пішла на кухню, щоб її попрасувати.

К. опинився наодинці з учителем, той продовжував мовчки сидіти за столом. К. примусив його ще трохи зачекати, зняв сорочку і почав митися біля рукомийника. Аж тепер, повернувшись до гостя спиною, він запитав про причину візиту.

– Я прийшов за дорученням пана старости, – сказав учитель.

К. був готовий вислухати доручення. Але оскільки слів майже не було чути через шум води, вчителеві не залишалося нічого іншого, як підійти ближче і спертися на стіну поблизу рукомийника. К. вибачився за те, що змушений збиратися й митися, пояснивши, що візит надто терміновий і важливий. Учитель пропустив його слова повз вуха і сказав:

– Ви повелися досить невиховано з паном старостою, цим старшим, поважним, заслуженим і досвідченим чоловіком.

– Я нічого не знаю про свою неввічливість, – відповів К. і почав витиратися. – Але правда й те, що ґречність була мені зовсім не в голові, бо йшлося про моє існування, яке опинилося під загрозою через ганебне недбальство у веденні канцелярських справ, подробиці я не мушу вам пояснювати, бо ви також належите до цієї структури. Пан староста скаржився на мене?

– Кому він міг би на вас поскаржитися? – запитав учитель. – А навіть якщо він і мав би таку можливість, то хіба він із тих людей, які скаржаться? Єдине, що було зроблено, – це невеличкий протокол, що його він мені надиктував, з якого я достатньо довідався про характер ваших висловлювань.

К. був зайнятий пошуком гребінця, який Фріда, напевно, кудись прибрала, і запитав:

– Як ви кажете? Протокол? Складений за моєю спиною постфактум та ще й людиною, яка взагалі не була присутня під час розмови? Непогано. Але чому протокол? Хіба це була офіційна розмова?

– Ні, – відповів учитель. – Напівофіційна, протокол також напівофіційний; його було складено тільки тому, що в нас заведено в усьому дотримуватися порядку. У кожному разі, цей протокол існує, і він не свідчить на вашу користь.

К. нарешті знайшов гребінець, який впав у ліжко, і сказав уже спокійніше:

– Нехай собі існує. Ви прийшли, щоб повідомити мені про це?

– Ні, – відповів учитель. – Але я не автомат і змушений був висловити вам свою думку. Моє доручення – наступний доказ доброго ставлення пана старости до вас, я повторюю, що ця прихильність для мене незрозуміла, і я виконую його прохання тільки через своє службове становище, а також найглибшу повагу до пана старости.

К. помився і зачесався, тепер сидів за столом, чекаючи на сорочку та одяг; його не надто цікавило те, що мав сказати вчитель; крім того, на нього справило враження сказане господинею про старосту.

– Обідня пора вже позаду? – запитав він, думаючи про свої подальші плани, але потім спохопився: – Ви мали переказати мені щось від старости.

– Так, – сказав учитель, знизавши плечима, ніби струшував із себе всю відповідальність. – Пан староста побоюється, що ви з власної ініціативи чинитимете якісь необдумані речі, якщо вирішення вашої справи затягнеться надовго. Я зі свого боку не розумію, чому він цього боїться; на мою думку, робіть собі що хочете. Ми не ваші ангели-охоронці й не зобов’язані постійно ходити за вами слідом. Але пан староста дотримується іншої думки, тож нехай буде так. Вирішення справи залежить від графської канцелярії, і він не в змозі на це вплинути. Але в межах своїх повноважень він знайшов для вас тимчасовий вихід із ситуації, і тільки від вас залежить, погодитися на це чи ні: пан староста великодушно пропонує вам наразі виконувати обов’язки шкільного прислужника.

К. спочатку не звернув уваги на цю пропозицію, але сам факт, що йому щось пропонують, видався йому суттєвим. Це означало, що на думку старости, К. був здатен здійснити певні кроки на свій захист, які зашкодили б цілій громаді, і вона готова піти на деякі жертви, щоб зупинити К. Якою важливою раптом стала його справа! Учитель сидів і терпляче чекав на нього, а перед тим склав у старости протокол і прибіг сюди. Учитель побачив, що К. замислився, тоді продовжив:

– Я дозволив собі кілька зауваг стосовно цієї пропозиції. Насамперед сказав, що досі не було необхідності мати шкільного слугу, адже дружина церковного служки час від часу прибирає в школі, і панна Ґіза, вчителька, стежить за цим. Я маю достатньо клопотів із учнями і не хотів би нервуватися ще й через шкільного прислужника. Пан староста зауважив на це, що все-таки в школі достатньо брудно. Я заперечив, що насправді не так вже й сильно. А потім додав, що ситуація не покращиться, коли прибиратиме чоловік. У цьому я цілковито впевнений. Навіть оминаючи факт, що чоловіки не розуміються на такій роботі, в цій справі існує додаткова незручність: шкільний будинок має тільки два класи без підсобних приміщень, а це означає, що слуга муситиме жити разом зі своєю сім’єю в одному з класів. Там вони спатимуть, можливо, готуватимуть їжу, а від цього навряд чи стане чистіше. Але пан староста вважає, що ця робота для вас – порятунок із нестатків, а тому ви докладете всіх зусиль, щоб добре її виконувати. Під цим пан староста мав на увазі, що додатково ми отримаємо також допомогу вашої дружини і ваших помічників, а тому не лише шкільне приміщення, а й садок можна буде утримувати в зразковому порядку. Я досить легко зруйнував усі ці аргументи. Але пан староста не зміг більше нічого сказати на вашу користь, тільки засміявся й пожартував, що оскільки ви землемір, то зможете акуратно й гарно розбити клумби. На жарти в мене не було заперечень, тож я пішов із цим дорученням до вас.

– Ви даремно турбувалися, пане вчитель, – сказав К. – Я не маю жодної змоги взятися за цю роботу.

– Чудово, – сказав учитель. – Прекрасно, ви відмовляєтеся без жодних сумнівів. – Він узяв свого капелюха, вклонився і пішов геть.

Відразу після цього прийшла Фріда, її обличчя виражало стурбованість, сорочку вона не попрасувала. Щоб розважити її, К. розповів про пропозицію, але вона пропустила все повз вуха, кинула сорочку на ліжко й пішла геть. Відразу ж повернулася, але вже з учителем, який виглядав злим і не привітався. Фріда попросила його потерпіти ще трохи, – очевидно, вона вже не раз це сказала дорогою до кімнати, – і відтягла К. у бічні двері, про існування яких він не знав, на сусіднє горище, де збуджено та задихано розповіла про свою пригоду. Господиня обурена тим, що принизила себе до відвертості перед К., а ще гірше, пішла йому на поступки у справі зустрічі з Кламмом, але нічого цим не досягла, окрім, як вона висловилася, холодної й нещирої відмови. Тому вона вирішила не терпіти більше К. у своєму домі. Якщо він має власні зв’язки із Замком, нехай якомога швидше ними скористається, бо ще сьогодні, ба більше, вже зараз їм необхідно йти звідси геть і вони не зможуть повернутися, поки на це не буде офіційного наказу. Та вона сподівається, що до цього не дійде, бо і в неї є зв’язки в Замку, і вона зуміє ними скористатися. Зрештою, К. потрапив до її заїзду тільки завдяки недбальству господаря. Крім того, його становище зовсім не виглядає вкрай скрутним, оскільки ще сьогодні вранці він хвалився, що йому забезпечене інше місце для ночівлі. Але Фріда, ясна річ, повинна залишитися, бо якщо вона вибереться разом із К., то господиня буде глибоко нещасна, вже від самої думки про це вона заплакала і осіла на підлогу просто поряд із пічкою, бідна жінка з хворим серцем! Але вона не може інакше, бо на карту поставлені, принаймні вона так вважає, її спогади про Кламма! Такі справи з господинею. Ясна річ, Фріда піде за К. куди він захоче, по снігу та льоду, про це немає мови, але їхнє становище дуже непевне, тому вона зустріла пропозицію старости з великим захопленням, навіть нехай це невідповідна для К. посада. Але ж було чітко сформульовано, що все це тільки тимчасово, можна буде виграти час і легко знайти інший вихід, навіть якщо остаточне рішення буде негативним.

– У найгіршому випадку, – вигукнула Фріда, кинувшись К. на шию, – ми виїдемо геть, що нас тримає тут, у Селі? Але наразі, правда ж, коханий, ми погодимося на пропозицію старости. Я привела вчителя назад, ти скажеш йому: «Згоден», – ні слова більше, і ми переїдемо до школи.

– Це погано, – сказав К., хоча й не сприйняв сказане Фрідою надто серйозно. Питання житла не хвилювало його, а крім того, він замерз у білизні на горищі, де з двох боків не було ні стін, ні вікна, дув сильний і холодний вітер. – Ти так гарно все прибрала в кімнаті, а ми повинні виїхати! Я не в захопленні від цієї пропозиції, мені соромно вже за те, що зараз я так принижено виглядаю перед цим нещасним учителем, а тепер він ще й стане моїм начальником. Якби вдалося ще хоч трохи залишитися тут, можливо, моя ситуація зміниться вже сьогодні по обіді. Якби хоча б ти залишилася тут, можна було б зачекати і дати вчителеві якусь неконкретну відповідь. Для себе я завжди знайду місце для ночівлі, якщо треба буде, хоча б і у Вар…

Фріда закрила йому рот долонею.

– Тільки не це, – злякано сказала вона. – Будь ласка, не кажи цього більше, в усьому решта я тебе послухаюся. Якщо ти скажеш, я залишуся тут сама, хоч би як важко це мені було. Хочеш, давай відмовимося од цієї пропозиції, хоча, на мою думку, це дуже нерозумно. Адже само собою зрозуміло, що ми покинемо роботу в школі, щойно з’являться інші перспективи, навіть якщо це буде вже сьогодні після обіду. А що стосується зневаги, то дай мені можливість улаштувати все так, щоб це не було для тебе принизливо, я сама поговорю з учителем, ти просто стоятимеш збоку і мовчатимеш, і пізніше також не муситимеш говорити з ним, якщо не будеш цього хотіти. Насправді я буду його підлеглою, але навіть я нею не буду, бо знаю його слабкості. Отже, ми нічого не втратимо, якщо погодимося на цю пропозицію, зате якщо відмовимося, нам буде дуже важко. Насамперед тобі, бо якщо сьогодні після обіду ти не зможеш нічого залагодити в Замку, то не знайдеш у цілому Селі навіть для себе одного такого місця для ночівлі, за яке я б не мусила червоніти, бо ж я твоя майбутня дружина. А якщо ти не знайдеш де переночувати, то невже вимагатимеш од мене, щоб я спокійно спала тут, у теплій кімнаті, поки ти мерзнеш там, на вулиці, на морозі?

Протягом усієї розмови К. поплескував себе руками по спині, склавши їх навхрест, щоб зігрітися хоча б трохи. Тепер він сказав:

– Отже, не залишається нічого іншого, як погодитися. Ходімо!

У кімнаті він одразу побіг до пічки, не звертаючи уваги на вчителя; той і далі сидів за столом, витяг годинник і промовив:

– Уже досить пізно.

– Зате все вирішено, – сказала Фріда. – Ми погоджуємося на цю роботу.

– Добре, – відповів учитель. – Але посаду запропонували панові землеміру. Він мусить сам сказати.

Фріда допомогла К.

– Ясна річ, – сказала вона. – Він береться за роботу, правда?

Таким чином К. обмежив своє пояснення лаконічним «так», яке до того ж сказав не вчителю, а Фріді.

– Тоді мені залишається, – сказав учитель, – тільки розповісти вам про ваші обов’язки, щоб ми це узгодили раз і назавжди. Ви зобов’язані, пане землемір, щоденно прибирати й опалювати обидва класи, самостійно здійснювати дрібний ремонт шкільного й гімнастичного реманенту, очищати від снігу доріжку через сад, здійснювати кур’єрські послуги для мене і панни вчительки, а в теплі пори року виконувати всю роботу в садку. За це ви маєте право жити в одному з класів, який самі собі оберете; ясна річ, якщо уроки проходять не в обох кімнатах одночасно. Коли ж урок проводиться саме там, де ви мешкаєте, ви зобов’язані переходити до іншого класу. Готувати їжу вам у школі заборонено, тому ви і ваша сім’я харчуватиметеся тут, у корчмі, за громадські кошти. Я тільки про всяк випадок згадую про те, що ви мусите поводитися відповідно до гідності навчального закладу, в якому працюєте, і що діти не повинні ставати свідками небажаних сцен із вашого сімейного життя. Як людина освічена, ви мали б це знати. У зв’язку з цим ми повинні наполягати на якомога швидшому узаконенні ваших стосунків із панною Фрідою. Про це все і ще деякі подробиці буде складено трудову угоду, яку ви підпишете відразу після вселення до школи.

Усе це здалося К. неважливим, ніби не стосувалося його чи в будь-якому разі ні до чого не змушувало. Його дратувала зверхність вчителя, і тому він сказав:

– Добре, це звичайні справи.

Щоб трохи пом’якшити це зауваження, Фріда запитала про розміри платні.

– Чи належатиметься ще й платня, буде вирішено аж після завершення випробувального терміну, тобто через місяць.

– Але нам буде дуже важко, – зауважила Фріда. – Доведеться одружуватися майже без грошей, і так само заводити якесь домашнє господарство. Чи не могли б ми все-таки, пане вчитель, звернутися до громади з проханням про невеличку виплату на початку роботи? Що б ви тут порадили?

– Ні, – відповів учитель, він і далі апелював лише до К. – Така виплата стане можливою, тільки якщо я її порекомендую, а я цього не робитиму. Призначення цієї посади – ласка для вас, а в таких речах не можна заходити надто далеко, якщо ви відчуваєте відповідальність перед громадою.

Тут К. довелося втрутитися майже всупереч його волі.

– А от у цьому, пане вчитель, я думаю, ви помиляєтеся. Це ласка швидше з мого боку.

– Ні, – вчитель посміхнувся, бо йому таки вдалося примусити К. заговорити. – Про це мені сказали абсолютно точно. Шкільний прислужник потрібен нам так само терміново, як і землемір. Як один, так і другий, – це тягар на нашій шиї. Мені доведеться ще чимало помізкувати над тим, як пояснити громаді ці витрати. Найкраще і найприродніше було б просто кинути на стіл цю вимогу, ніяк її не пояснюючи.

– Я маю на увазі те саме, – сказав К. – Ви змушені взяти мене на роботу проти своєї волі. Повинні взяти, хоча це й вимагає від вас неприємних обмірковувань. Якщо хтось один мусить брати на роботу іншого, ласку робить той, хто дозволяє себе працевлаштувати.

– Дивно, – сказав учитель. – Що могло б примусити нас дати вам роботу? Тільки добре, занадто добре серце пана старости спонукає нас до цього. Я бачу, пане землемір, що вам доведеться покинути деякі ваші фантазії, щоб стати добрим шкільним прислужником. А до ймовірного призначення майбутньої платні такі зауваження не надто спонукають. Крім того, я, на жаль, помічаю, що ваша поведінка додасть мені проблем, – протягом усієї нашої розмови ви спілкуєтеся зі мною в сорочці й підштаниках, – дивлюся й не можу повірити.

– Справді! – вигукнув К., засміявся і сплеснув у долоні. – Ці жахливі помічники! Де вони пропали?

Фріда заквапилася до дверей. Учитель зрозумів, що з К. більше не варто говорити, і запитав Фріду, коли вони збираються переселитися до школи.

– Сьогодні, – відповіла Фріда.

– Завтра вранці я перевірю, – сказав учитель, попрощався помахом руки і збирався вийти через двері, що їх Фріда відчинила для себе, але на порозі зіткнувся зі служницями, які прийшли з речами, щоб уселитися назад до своєї кімнати. Оскільки їх ніхто не затримав, учителеві довелося пропихатися між дівчатами, Фріда йшла за ним.

– Але ж ви нетерплячі, – сказав К. служницям, та цього разу виглядав задоволеним їхньою поведінкою. – Ми ще тут, а ви вже мусите припхатися.

Ті не відповідали й крутилися по кімнаті, розкидаючи по боках клунки, з яких стирчало знайоме вже К. брудне шмаття.

– Напевно, ви ще ні разу в житті не прали своїх речей, – сказав К.

Він не був злий, радше навпаки, привітний. Служниці помітили це, одночасно відкрили масивні роти й безшумно засміялись, показавши гарні і сильні, як у тварин, зуби.

– Ну, заходьте, заходьте, влаштовуйтесь. Це ж ваша кімната.

Але вони все ще вагалися, надто змінився зовнішній вигляд помешкання. Тоді К. взяв одну з них попід руку, щоб провести далі. Та відразу ж відпустив, таким здивованим поглядом подивилися на нього одночасно обидві дівчини. Після коротких перемовин між собою вони вже більше не відводили од К. погляду.

– Тепер ви вже достатньо довго дивилися на мене, – сказав К., у якого від цих поглядів з’явилося якесь неприємне відчуття.

Він узяв одяг і чоботи, що їх принесла Фріда, за якою присоромлено тупотіли помічники, одягнувся. І знову, вже вкотре, здивувався безмежному терпінню Фріди у ставленні до помічників. Замість того щоб чистити у дворі одяг, як їм було доручено, вони сиділи в корчмі за обідом, там Фріда їх і знайшла. Нечищений одяг вони тримали на колінах, і їй довелося зробити все самій. Але вона, хоча так добре вміла давати собі раду з мужвою, не сварилася з ними, а лише розповіла К. про це недбальство у їхній же присутності як про невеличкий жарт і навіть поплескала одного м’яко, майже ласкаво, по щоці. К. вирішив пізніше зробити їй за це зауваження. Але зараз йому час було йти.

– Помічники залишаться тут і допоможуть тобі переїжджати, – сказав К.

Помічникам не дуже сподобалася така ідея. Ситі й задоволені, вони охоче перейшлися б. Але послухалися, коли ще й Фріда сказала:

– Звичайно, ви залишитеся тут.

– Ти знаєш, куди я йду? – запитав К.

– Так, – відповіла Фріда.

– І ти мене більше не стримуєш? – запитав К.

– Ти зустрінешся зі стількома перешкодами. Що порівняно з ними моє слово? – Фріда поцілувала К. на прощання, дала йому принесений знизу пакунок із хлібом і ковбасою, бо ж він не обідав, нагадала, що він повинен повернутися не сюди, а до школи, і провела, тримаючи руку на його плечі, аж до вхідних дверей.