Читать книгу Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан - Страница 56

Лондон, квітень – вересень 1822 року

Я був щасливий знов зустрітися з паном де Мальзербом і обміркувати з ним мої заповітні плани. Я відкрив йому свої наміри щодо другої подорожі, яка мала тривати дев’ять років, але до того мені необхідно було ненадовго з’їздити до Німеччини; я придумав таке: спішно приєднавшись до армії принців, я так само спішно повертаюся назад, щоб знищити Революцію; відтак витративши на все це два-три місяці, я, розіп’явши всі вітрила, знову вирушаю до Нового Світу, спекавшись Революції, натомість маючи дружину.

Але насправді я не надто вірив у те, що так ревно захищав; я передчував, що еміграція – дурниця і божевілля. «Утискали мене усіма сторонами, – говорить Монтень, – ґібеллін вважав мене ґвельфом, ґвельф – ґібелліном». Маючи неприязнь до абсолютної монархії, я не створював собі ілюзій щодо дій, які мав намір чинити: сповнений тривожних сумнівів, я, хоча й наважився пожертвувати собою, вважаючи це справою честі, все ж хотів дізнатися, якої думки про еміграцію пан де Мальзерб. Я застав його вельми розгніваним: злочини, свідком яких він був, вичерпали політичне терпіння приятеля Руссо; він твердо знав, на чий бік стати: жертв чи катів. Будь-який порядок, стверджував він, кращий, ніж той, який запровадили творці революції, що ж до моєї долі, то він вважав, що я, як будь-хто з чоловіків, що носять шпагу, не маю права ухилитися від допомоги братам безправного короля, який скніє у ворожій неволі. Він схвалював моє повернення з Америки і вмовляв так само мого брата вирушити в дорогу разом зі мною.

Я переповів йому свої думки, які мав на той час, щодо союзу з іноземцями, інтересів вітчизни тощо. Відповідаючи мені, він не обмежився загальними міркуваннями і навів мені такі приклади, на які я не мав що заперечити. Він згадав ґвельфів і ґібеллінів, що спиралися на війська імператора або папи; англійських баронів, які повстали проти Іоанна Безземельного. Нарешті, дійшовши до наших днів, він вказав мені на американську республіку, що звертається по допомогу до французів. «Отже, – вів далі пан де Мальзерб, – люди, найбільш віддані свободі та філософії, республіканці і протестанти ніколи не вважали для себе негідним користатися з чужої допомоги, якщо вона могла принести перемогу їхнім переконанням. Чи здобув би Новий Світ незалежність без нашого золота, наших кораблів і солдатів? А хіба сам я не приймав у 1776 році Франкліна, який прагнув відновити ті переговори, які розпочав Сайлас Дін, – невже Франклін був зрадником? Невже свобода Америки заслуговує меншої пошани тому, що її виборював Лафаєт і воювали французькі гренадери? Кожний уряд, який, замість того щоб охороняти основні закони суспільства, переступає закони справедливості й основи правосуддя, знищує сам себе і повертає людину до природного стану. Отже, немає нічого поганого в тому, щоб захищатися хто як може й удаватися до тих засобів повалити тиранію і відновити права всіх і кожного, які здаватимуться найбільш надійними».

Засади природного права, викладені найвідомішими мислителями, розвинені такою людиною, як пан де Мальзерб, і підкріплені численними історичними прикладами, хоча й вразили, проте не переконали мене: насправді мене спонукав до дії тільки молодечий клопіт про те, як гідно відстояти свою честь. До прикладів пана де Мальзерба я можу додати й нещодавні: у 1823 році під час війни в Іспанії французька республіканська партія пристала до кортесів і не посоромилася обернути зброю проти своєї батьківщини; конституційні уряди Польщі та Італії просили в 1830 і 1831 роках допомоги у Франції, а португальські хартисти відвоювали свою батьківщину за допомогою іноземних грошей і солдатів. У нас є дві міри і дві ваги: те, що подобається нам в одній ідеї, одній системі, одній меті, одній людині, те відвертає нас від іншої ідеї, іншої системи, іншої мети, іншої людини.

‹Шатобріан та його брат дістають фальшиві паспорти і готуються до від’їзду за кордон разом зі слугою брата Луї Пулленом на прізвисько Сен-Луї›