Читать книгу Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа Рабле - Страница 74

Пантагрюель, не спускаючи з думки листа і всіх батькових порад, поклав собі перевірити, які ж у нього знання.

І справді, на всіх міських перехрестях він порозліплював дев'ять тисяч сімсот шістдесят чотири тези, що стосувалися всіх галузевих проблем і порушували всі найзаплутаніші питання з будь-якої науки.

Насамперед він виступив на вулиці Фурр проти всієї професури та бурсацтва, а також вільних слухачів – і всіх на слизьке загнав. Потім у Сорбонні виступив проти всіх теологів і крив їх шість тижнів, від четвертої ранку до шостої вечора, із двогодинною перервою, щоб підживитися і збадьоритися, причому сорбонники вливали в себе на отуху звичні трунки.

Диспут збирав судовиків вищого рангу: доповідачів, голів, радців, членів лічильної палати, секретарів, адвокатів та інших, так само як міських магістратів і викладачів канонічного права. І зауважте: більшість як стій вгризлась у вудила, але, попри їхні еківоки та софізми, він їм сорому завдав і переконливо довів, що вони перед ним телята в тогах.

Про його дивовижні знання разно загомоніли всі, навіть жінота, швалі, посередниці, крамарки розрубаним м'ясом, ножівниці та опрочі, й, угледівши його на вулиці, щоразу казали: «Це він!» Його це тішило, достоту як Демостена, принца грецьких ораторів, коли одна стара горбуля, показавши на нього пальцем, вирекла: «Це той самий!»

Як на те, у суді процесували між собою двоє великих панів: з одного боку месьє Сраколиз, позивач, а з другого месір Пийвино, винуватець. Їхня контроверза із правничого погляду виглядала такою заплутаною і трудною, що парламентський суд плавав у ній, як у давньоверхньогерманському язику. Отож за царським указом зійшовся з чотирьох парламентів на нараду вчений квіт і французький жир, зібралася Найвища Рада і всі університетські світила не лише Франції, а й Англії та Італії, як-от Ясон, Філіпп Децій, Петрус де Петронібус, і ціла шатія-братія спорохнілих рабиністів. Оте все куйовдилося сорок шість тижнів, але так і не розлузало горіха і не зуміло підвести справу під якийсь артикул, і тут засідателів узяла така досада, що вони, на свій сором, уробилися, мов гнойовики.

Та ось один із них, на ім'я Дю Дуе, ученіший, досвідченіший і розважливіший за інших, того дня, коли мозок у всіх кренгувало, заявив:

– Панове! Ми тут давно і тільки пусто-дурно кошти витрачаємо, а у справі нашій і досі не бачимо ні дна, ні берега, і що більше її розбираємо, то менше розуміємо, а отже, нам стид і страм, і, по-моєму, гідно нам із халепи не вискочити, бо всі ми оповідаємо сон рябої кобили. А от мені спало таке: ви, мабуть, чули про великого мужа, про метра Пантагрюеля, ото що його визнали за найбільше учене світило нашої доби під час великих публічних диспутів, які він провадив супроти всіх? Я пропоную закликати його сюди і обговорити з ним цю справу. Якщо і цей муж спасує, тоді пиши пропало.

Усі радці та магістри з дорогою душею на те пристали.

І справді, послали по Пантагрюеля і попросили його розсудити і виснувати цю справу за всіма статтями законодавства. До його рук передали усі досьє та акти, які можна було нав'ючити на чотирьох здоровенних ослів насінників. Пантагрюель спитав:

– А що, месіри, сутяжці сеньйори ще живі?

Йому відповіли ствердно.

– На 'кий біс (мовив він) сунете ви мені під носа оцю всю купу шпаргалля та копій? Чи не ліпше почути, як сперечаються між собою живі людські голоси, аніж читати це все бабуїнство, підшите викрутнями, цеполовими диявольськими каутелами і прямими правопорушеннями? Я певен, що і ви, і всі, чиї пальці тут знати, настругали тьму-тьменну всяких pro і contra, що справа сама собою прозора і легка, а ви навмисне замилили очі: притягли за вуха безглузді й безмозкі докази та всякі нісенітниці Аккурсія, Бальда, Кастро, Імоли, Іполита, Панорми, Бертакіно, Олександра, Курція та решти старих собак, які не прочитали жодного закону з Пандектів, бо щодо знання права були пні пнями, цілковиті ігноранти.

Вони (свята правда) не знали ні греки, ні латини, а тільки язики готський і варварський. А тим часом закони запозичено спершу у греків, як нам свідчить Ульпініан у другій книзі De origine juris[177], – тим-то всі вони рясніють грецькими словами та виразами. Потім законодавство викладалося найдобірнішою і найпоправнішою латиною, якої не зустріти навіть у Саллюстія, Варрона, Цицерона, Сенеки, Тита Лівія і Квінтиліана. Як же могли збагнути тексти законів ці старі вар'яти, що ніколи і в очі не бачили доброї книги латиною, як це видно з їхнього стилю, стилю пічників, кухарів та каструльників, а не правників? Ба більше, оскільки закони виведено з лона моральної і натуральної філософії, то як же ті цимбали могли їх уторопати, коли вони тямлять у філософії менше, ніж мій мул? Що ж до культури та знання античности й історії, то вони можуть цим похвалитися так само, як жаба – пір'ям, і вдаються до цього ще частіше, ніж п'янички кладуть хрест на собі, адже будь-яке право тільки це й трактує і без таких знань буде незрозуміле, і я це доведу докладніше в окремому творі.

Отож, як ви хочете ознайомити мене з цим позовом, то, по-перше, спаліть оте все шпаргалля, а по-друге, викличте до мене сюди обох сутяжців шляхтичів, і ось як я їх вислухаю, я вам викладу свою думку навпростець і без усяких обрізків.

Дехто почав був йому перечити, вам-бо відомо, що в кожному товаристві більше дурнів, ніж мудреців, а більша частина завжди бере гору над кращою, як сказав Тит Лівій, мовлячи про картагенян. Проте згаданий Дю Дуе мужньо обстоював своє і доводив, що Пантагрюель має рацію, що оті всі реєстри, анкети, репліки, відводи, самозахист та всяка така чортівня не що інше, як порушення закону і тяганина, і що хай їх усіх біс забере, якщо вони не поведуть процес інакше, з євангельською і філософською доброю вірою.

Словом, усі папери було спалено, а двох шляхтичів викликано до суду. Пантагрюель одразу звернувся до них:

– Це між вами іде велике змагання?

– Так (мовили вони), ласкавий пане.

– Хто з вас позивач?

– Я, – відповів сеньйор Сраколиз.

– Гаразд, мій друже, викладіть мені пункт по пункту вашу справу в повній згоді з істиною; бо, Христова сила з нами, як ви бодай в одному слові збрешете, я здійму вам голову з пліч і тим самим доведу, що на суді й перед правосуддям треба говорити тільки правду. Отож, утримайтесь від недомовок та прикрас. Прошу!