Опальний майор-держбезпеківець Геннадій Петрович закінчує своє двохрічне відрядження. Він мріє про повернення до Києва і впевнений в тому, що всі свої проступки вже відробив, ловлячи парашутистів-диверсантів в Закарпатській області. Як же він помиляється… Адже на нього тільки чекає справжнє покарання…
А зараз, в переддень Всесвітнього жіночого дня 1953-го, за святкування якого в траурні дні по Сталіну позбавляли чинів і звань, він ще нічого не підозрює і насолоджується видом на величну львівську споруду – колишній будинок взаємних обезпечень «Дністер». Йому ввижається, що на ній написано: «Товариство осиротілих атеїстів» – адже ми завжди бачимо те, що хочемо бачити…
Оглавление
Галина Горицька. Товариство осиротілих атеїстів
1950 рік
Розділ перший. Помах крил метелика
Розділ другий. Аля
Розділ третій. Ідіот
Розділ четвертий. Деформація свідомості
1951 рік
Розділ п’ятий. «Іспанка»
Розділ шостий. Радіотехнічний факультет політехнічного
Розділ сьомий. Донос
Розділ восьмий. «Светло, мажорно, оптимистично!»
Розділ дев’ятий. Київський телецентр
1952 рік
Розділ десятий. Запах талого снігу
Розділ одинадцятий. ДАР48
Розділ дванадцятий. «У вас усі вдома?»
1953 рік
Розділ тринадцятий. Радянські «Алі» і «Ніно»
Розділ чотирнадцятий. Товариство осиротілих атеїстів
Розділ п’ятнадцятий. Юний поет
Отрывок из книги
Розмова батька чи діда з синами офіцерами-льотчиками далечезних рейдів, що повернулися з війни.
– Розкажіть же, де ви були?
.....
Врешті він не витримав і запитав: «Ти спала з ним?» І тоді вже прийшла черга Алі обурюватися. Вона люто зиркнула на Льоню і, назвавши його йолопом, продовжила:
– Ні. Він називав мене донею… Гидотним ти став, Леоніде Івановичу. Геть не таким, як був у дитинстві. Думки твої, вчинки… Твоє одруження…
