Читать книгу Вибрані поезії - Генрих Гейне, Генріх Гейне - Страница 2

Вже очі смутнії не плачуть сльозами,

Ткачі за станками цокочуть зубами:

«Країно! тобі смертну одіж ми тчем,

Потрійний проклін у тканину вплетем!

Ми тчемо, ми тчемо!

Проклін тому ідолу, богу безодні,

Йому ж ми молились голодні й холодні,

Даремне з нас кожний до нього зорив, —

Він з нас насміявся, він нас одурив!

Ми тчемо, ми тчемо!

Цареві проклін, що панує з панами,

Чому він не зглянувсь над бідними нами?

Остатню копійку бере у ткачів,

А потім ще каже стрілять, наче псів.

Ми тчемо, ми тчемо!

Проклін отій нашій-ненашій країні,

Де сором та ганьба панують єдині,

Де гинуть дочасно хороші квітки,

Де в цвілі та в гною живуть робаки…

Ми тчемо, ми тчемо!

Літа прудкий човник, тріщать наші кросна,

Вдень мучить нас праця, зрива навіть зо сна…

Державі старій смертну одіж ми тчем,

Потрійний проклін у тканину вплетем!

Ми тчемо, ми тчемо!»