Читать книгу Іліада - Гомер - Страница 13

122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий – 123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато 124] Золота від Александра узявши – дарунок блискучий! – 125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю. 126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон 127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми. 128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки, 129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом 130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

131] «Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп. 132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха – 133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати, 134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний, 135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських».

136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали 137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

138] «Ви – Антімаха сини, відважного серцем, що радив 139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая, 140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою, 141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, – 142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!» 143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці, 144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак. 145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він, 146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши. 147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився, 148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги, 149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї. 150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали, 151] Кінних – комонні, аж курява в небо здіймалась клубами 152] Скрізь по рівнині – кінські дзвінкі її ноги здіймали, – 153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон 154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв. 155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме 156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням 157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, – 158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда, 159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні 160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв, 161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали 162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.