Читать книгу Одіссея - Гомер - Страница 12

Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,

Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору Афіна

В землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне.

Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій,

⁵ Близько країни диких і буйних кіклопів, що часто

З ними до бою ставали, потужнішу маючи силу.

Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх,

В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко,

Муром навколо все місто обвів і оселі поставив,

¹⁰ Храми богам збудував і поля поділив на ділянки.

Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, —

Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний.

В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна,

Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях.

¹⁵ В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивала

Дівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, —

Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая.

Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні,

Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно.

²⁰ Подувом вітру вона до дівочої лине постелі,

В головах стала над нею й розмову свою починає,

Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою,

Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала.

В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна:

²⁵ «Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати?

Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги.

Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарно

Й тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме.

Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави

³⁰ Й радістю батька свого і матір поважну потішиш.

Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом.

Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидше

Впоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати —

Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди,

³⁵ Ти-бо й сама, і рід твій – найкращі у нашім народі.

Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повіз

Мулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньому

Всяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані.

Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити,

⁴⁰ Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста».

Так оповівши їй все, пішла ясноока Афіна

Знов на Олімп, де – кажуть – свою непохитну богове

Мають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожить

Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря

⁴⁵ Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво.

Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.

Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока.

Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю,

Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним,

⁵⁰ Швидко в покої батьків побігла вона сповістити

Любого батька і матір. Обох вона дома застала:

Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа

Й пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверима

Стріла вона, – на нараду керманичів люду славетних

⁵⁵ Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано.

Близько до любого батька вона підійшла і сказала:

«Таточку любий, звели запрягти для мене високий

Міцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річку

Прати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле.

⁶⁰ Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших,

Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити.

П’ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі:

Двоє – одружені, три – юнаки у квітучому віці,

В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи

⁶⁵ Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна».

Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їй

Батькові мовити. Сам здогадався і так відповів він:

«Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю,

Йди собі, – зараз тобі запряжуть мої слуги високий

⁷⁰ Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху».

Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлися

Й воза для мулів на добрих колесах вони спорядили,

Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз.

Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши,

⁷⁵ Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі;

Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу,

Ласощів всяких поклала й вина налила їй до того

В козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз.

Масла пахучого мати їй тут подала в золотому

⁸⁰ Слоїку – після купання себе і служниць намастити.

Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая,

Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли.

Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним,

Ще й не саму – гуртом поспішали за нею служниці.

⁸⁵ Так досягли вони всі течії повноводої річки;

Пралень було там багато, і стільки води протікало

В струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати.

Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів,

Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили

⁹⁰ Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіруч

Плаття вони поздіймали і в темну Їх кинули воду,

В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою.

Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскати

І на піску розстелили уздовж узбережжя морського

⁹⁵ Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає.

Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом,

Тут же, на березі річки, обід споживать посідали,

Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні.

Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею,

¹⁰⁰ В м’яч почали вони грати, пов’язки з голів поскидавши;

Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая.

Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда

Високоверхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, —

Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих;

¹⁰⁵ З нею там німфи гуртом польові забавляються, доньки

Зевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась.

Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між ними

Легко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, —

Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва.

¹¹⁰ Врешті коли уже час настав їм додому вертатись,

Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, —

Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,

Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну

І провела б його в місто вона до людей феакійських.

¹¹⁵ Кинула м’яч у служницю вождева дочка Навсікая,

Тільки не влучила – він у вируючу хвилю потрапив.

Голосно скрикнули всі – й Одіссей богосвітлий прокинувсь.

Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:

«Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?

¹²⁰ Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.

Хто це – німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,

Чи при джерелах річок та встелених травами луках?

¹²⁵ Може, нарешті я – близько оселі людей ясномовних?

Треба самому мені побачити це й дослідити».

Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,

В хащах густих відломивши рукою м’язистою гілку

З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.

¹³⁰ Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили

Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим

В хтивих очах на биків і овець поривається в полі

Й оленів диких полює, – утроба його спонукає

Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.

¹³⁵ Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,

Бувши нагим, – до цього його приневолила скрута.

Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;

В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,

Лиш Алкіноєва донька одна зосталася – Афіна

¹⁴⁰ Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.

Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався —

Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,

Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати

Одіж йому принести і шлях показати до міста.

¹⁴⁵ Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,

Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,

Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.

Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:

«Хто ти – богиня чи смертна, – тебе на колінах благаю!

¹⁵⁰ В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,

То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,

Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!

В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,

Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,

¹⁵⁵ Тричі щасливі й брати твої, – щирою радістю завжди

Їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,

Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.

Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,

Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.

¹⁶⁰ Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі

Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.

В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,

Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.

Я там бував і багато супутників вірних зі мною,

¹⁶⁵ Їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.

Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я

Довго, – таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.

Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же

Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.

¹⁷⁰ Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,

Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля

Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув

Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,

Їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.

¹⁷⁵ Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,

Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,

Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,

Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем

З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.

¹⁸⁰ Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, —

Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині

Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,

Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали

Муж із жоною, одним ворогам лиш – на заздрощі злісні,

¹⁸⁵ Приязним людям – на радість, найбільше ж – собі на утіху.

В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:

«Ти ні на дурня, чужинче, ані на лукавця не схожий,

Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський —

Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.

¹⁹⁰ Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.

Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, —

Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,

Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;

Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:

¹⁹⁵ Городом цим і землею феаки давно володіють,

Я ж – дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,

Має-бо він у феаків і силу, і владу велику».

Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:

«Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,

²⁰⁰ Наче вважаєте ви, що він – чоловік злоумисний?

Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,

Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків

Злу ворожнечу, – велика-бо ласка до нас у безсмертних.

Одаль від інших людей, на краю многошумного моря

²⁰⁵ Mи живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.

Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, —

Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого

Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.

Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити

²¹⁰ Та покупайте у річці його, де од вітру затишно».

Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.

В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала

Їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,

Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,

²¹⁵ Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,

Митись проводять його у хвилі потоку ясного.

Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:

«Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе

Твані солоний намул і маслом собі намастити

²²⁰ Тіло, – давно-бо його запашна не торкалась олія.

Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим

Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись».

Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.

З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий

²²⁵ Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,

Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;

Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,

Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.

Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу

²³⁰ Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,

Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва,

²³⁵ Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.

Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною

Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва

З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась:

«Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:

²⁴⁰ Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,

В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді

Він і мені таким неподобним здавався, а зараз

Схожий він став на богів, що простором небес володіють.

О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,

²⁴⁵ Тут оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!

Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити».

Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились

І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.

Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,

²⁵⁰ Їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.

Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:

Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,

Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,

Так Одіссея просила і словом таким умовляла:

²⁵⁵ «Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, – тебе проведу я

В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми