Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - Группа авторов - Страница 109

1850 г. Марта 6. С.-Петербург.

Осьде вже третій місяць, як ми не бачились з Вами, мій дорогий земляче! Неначе третій рік тому пішов, так давно мені показалось се время; вибачайте, будьте ласкові, за те, що я до сих пор не писав к Вам, бо мені совісно і в руки пера взять, для того щоб сказать, що я ще досі не бачився ні с Остроградским, ни с Чернышовым, в которих у каждого був раз по 5 і ні разу не заставав дома, а мені хотілось разом сказать Вам об усіх, к которим Ви писали, да поки скажу хоч те, що знаю. Доїхавши до Москви, письмо Ваше к Р[епнин]ой я отправив і пішов до Бодянского, насилу достукався, да вже ж зато як сказав, що я від Вас і ще маю писульку, то із его зробилось щось таке, як буцім він чує об браті, або об кім-небудь дуже близькім його щирому серцю; довго балакали про Оренбург, як жить там усім, і як жить Вам, бідковали і горювали вмісті, да після, поговоривши, як родичі, розійшлись і чи зійдемося знову, – святий знає; він на прощанні дав мені білетиків до Редькіна, що вмісто Даля при Перовском, і той, спасибі йому, привітав добрим словом і тож розпрошував, як живете Ви, да тілько мені кажеться, що се вже не то, що Бодянский, видно, що воно чи боїться чого, чи вже, мабуть, так набрався того кепського духу петенбургского і дивиться, як би собі гарно, а не до других. Бачився на сих днях із Бутаковим, казав він мені, що – начав діло і двинув баб за Вас, да не знаю, каже, що буде.

Багацько єсть тут наших, да, кажеться, люде такі, що проміняв би їх на німця, не тільки що на хрещеного, а єсть між їми поки, конешне знаю, один – се Николай Алексеевич Головко, магистр математических наук из Харькова; от де правдива душа, і як зійдемось, то перве слова його об Вас, він сотрудником у некоторых журналах і хлопець дуже розумний; жаль тілька, що своєю правдивостю чи не наробить того, щоб не запронторили і його куди, бо вже і тепер под надзором полиции, часто він буває у Остроградского, і я помандрую коли-небудь з їм до його; багацько єсть тут таких, що згадують Вас, а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей – аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали і що кажуть люде, для котрих правда – така голосна і велика істина, що хоч би її казати и при самом Карле Ивановиче, то не спугавсь би…

Прощавайте ж, мій друже, Ваш Сергій.

P. S. Казали мені, да я не вірю, що буцім Остроградского, которий тепер тільки академік, не захотіли здєшнії професори університета, щоб він був їм товарищ, бо, кажуть, він безпокойний чоловік. Гарному і щирому німцю Карлу Івановичу мій низесенький поклон, скажіть йому, що я був у Адольфа Івановича і що воно такеє щире да добре, як і він сам.