Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - Группа авторов - Страница 20

Коханий земляче!

Спасибі за книжечку – «Тризну». Дещо в їй промовляє до самого серця. Ще жду «Гамалії», «Кобзаря» і «Гайдамак». Де хоч бери, а не пришлеш, то й на очі міні не показуйсь. Ой як же я зрадів, довідавшись з твоєї супліки, що ти не мариш дармо часу у тій Петровій бурсі! Нехай тобі, приятелю, Господь помагає на все добре, а об мені будь певен, що вже я не грітимусь даром коло твого куреня; чи дровець, то й дровець принесу; чи пшона на кашу, то й пшона придбаю; сказано – що Бог послав! Аже ж недурно ведеться поміж людьми та гуторка, що колись Бог посаджав людей кругом ваганка з кашею, да й подавав такії ложки, що держа[л]но довше руки (а треба за самий кінець держати); то премудрий Салимін і сказав: «Будете, – каже, – ви всі голодні, як кожен об собі тільки промишлятиме; а годуйте один одного сими ложками, то не загинете з голоду».[12] Розумні були стародавні люде! Багацько в їх було таких приказок, що буцім так собі, витребенька, а розмізкуй лиш, до чого воно йде, так ой, ой, ой! Отак же й нам, що взялись протирать очі своїм землякам, треба один одному пособляти, один одному радити; а то не буде добра з нашого писання. І латини добре знали, що робиться од конкордії,[13] а що од дискордії; да й батько козацький, старий Хмельницький, не згірше того латиша Саллюстія промовив, умираючи:

«Тим і сталась, каже, страшенная козацькая сила, Що у вас, панове молодці, була воля й дума єдина!».

Тепер не така вже година настала, щоб брязкотать шаблюками. Ляхів і татарву мов дідько злизав, усе втихомирилось; прийшла пора поорудовать ще головою. Нуте ж, робіть усе так, щоб і Богу була хвала зате, що дав нам розум, і людям темним було видно кругом, як од свічки, що стоїть на високому ліхтарі. Не протів чого ж то й читається в Євангелії: «Тако да просветится свет Ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, иже на небесех».

Їду знов на три місяці на Вкраїну. Присилайте Ваші картинки в Чигирин з надписом: «Михаилу Грабовскому». Я в його буду, і він знатиме, куди міні їх переслать, да розтолкуйте міні хорошенько, що і як Ви хочете робить; а то не второпаю, що для Вас компоновати. Бувайте ж здорові!

Щирий земляк

П. Куліш.

Рука власна.

«Р. Б. 1844,

Іюня 5 дня,

зъ Кієва».

Їду через три дні.