Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 103

Дивуюсь я, читаючи Ваш лист, та й не надивуюсь: чого б то мені плисти з своїми віршами по суші під парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? Парус у своєму універсалі перелічив усі народності, тільки забув про нашу, бо ми, бач, дуже одинакові, близькії родичі: як наш батько горів, так їх грівся!

Не годиться мені давать свої вірші під парус І того ради, що його надуває чоловік, которий вступивсь за князя, любителя хлости. Може, воно й до ладу по московській натурі, тілько ми сього не вподобали для свого люду, а вже коли в Москві даватимуть хлосту, то даватимуть і на Вкраїні. От що!

Іще блаженної пам’яті цар Микола постановив у військових артикулах, щоб москалів з українців більш карати соромом і картати словами або розумно вмовляти, аніж сікти різками. І той знав, що наш народ вийшов уже з того зросту, що їсти березову кашу, а хазяїн «Паруса», маючи нашу народність нізащо, думає, що для Хахлов усякий закон гряде!

Оттак-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я Вашої волі, ба діло се не мале; самі маєте розум.

Як будете писати, то поклонітесь од мене Вашому любому подружжю.

А се вже до Вас:

Учора я сказав Вам дещо про стихи, да й злякавсь, щоб Ви не прийняли того за вхибу своєму достоїнству поетичньому. Коли б хто інший написав Ваше слово до ляхів, то, може, високо я поставив би його – так, як Ви «Казаночок». Но Ви самі собі поставили таку високу міру в печатаних і ненапечатаних Ваших віршах, що й найплохший критик зуміє вказати, що нижче її, тої міри. Може, я помиляюсь, як дитина, судячи про Ваші вірші, да лучче ж Вам знать, що дітська моя думка од Вас не замкнута, ніж не знать, що справді в чоловіка на думці! У нашому малому товаристві повинна царствовати щира воля суда. Не всюди я те скажу про Марка Вовчка або про Вас, розбираючи Ваші писання, що скажу в своїй громаді, і з того щирого суду, мені здається, повинна вийти для нашої молодої словесності велика користь.