Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 124

25 мая.

Спасибі тобі, моя доню любая, моя единая, що ти мене хоч у Дрездені згадала. Я ще й досі тут, не пускають додому. Печатать не дають. Не знаю, що й робить. Чи не повіситься часом? Ні, не повішусь, а втечу на Україну, оженюсь і вернуся як умитий в столицю. Коли ви вернетесь до нас? Якби через рік, то дуже добре було б. З Кожанчиковим я бачився позавчора, і він мені нічого не казав про «Ледащицю». Серденько моє! Не посилайте поки що нічого отим книгарям – поки вас лихо не прискрипало. Бо вони не бачать, а носом чують наші злидні. А втім робіть, як самі знаєте. Восени буде у нас свій журнал під редакцією Белозерского і Макарова. Підождіть трошки. А поки що нехай вам Бог помагає на все добре. Тричі цілую вас і вашого Богдася, амінь.

Т. Шевченко.

Як матимете час, то пишіть до мене через Камінецького, бо він знатиме, де я повертаюсь.