Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 20

Хотів я послать тобі, мій друже шановний Тарасе, дещо з нових книжок, которі в мене друкуються, да трудно набрать по листку із-під великих куп друкованого паперу. Нехай, як доведу все до ладу, тоді й пришлю. Побачиш, які дива в нас творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж бак не диво, що московка преобразилась в українку да такі повісті вдрала, що хоть би й тобі, мій друже, то пришились би в міру! Ось побачиш, що на світі степові квітки.

Стілько в мене роботи, що і в голові не вміщається. Вибачай, що коротко пишу і про твоє дороге писання не споминаю. Коротко про його що й писати! а широко – ніколи, далебі! Ось напиши лишень до мене, як і що ти думаєш-гадаєш, то я тобі на всяке слово одвітуватиму, вибравши добру годину. А тепер твій приятель зараз їде, то й не схаменешся, з якого конця починати.

Чи получив ти мої книги? Як вони тобі здались? Пиши гуляючи про всячину, бо Господь знає, коли побачимось.

Спасибі ж тобі, велике спасибі за «Ченця». Се мені дорога буде пам’ятка!

Твій довіку

П. Куліш.

1857, ноября 26,

С.-Петерб[ург].

Адрес: такому-то, в собственной типографии, на углу Вознесенского и Екатерингофского проспектов, в доме Лея.

На четвертій сторінці:

Високоповажному панові Тарасу Григоровичу Шевченкові прошу до рук подати.