Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 24

5 декабря 1857 г.

Спасибі тобі, Богу милий мій друже, за твої сердечнії, ласкавії письма. Спасибі тобі за приглашение в село Никольское, а тричі разом спасибі тобі за те, що ти хочеш сам приїхать в Нижній. О, як би ти добре зробив, якби приїхав! Тут би тебе, преславного, на руках понесли твої безчисленнії поклонники. Щасливий ти, дуже щасливий, мій славний, мій великий друже! Всі тебе бачили, всі до єдиного руського чоловіка, всі тебе знають і з любов’ю повторяють «твое обаятельное прославленное имя».

Сьогодні був у мене Вл[адимир] Ив[анович] Даль; я показав йому письмо твоє. Зрадів старий, як прочитав, що ти хочеш приїхать в Нижній. Низенько кланяється тобі Вл[адимир] Иванович] і сердечно просить не перемінять доброго наміренія. На тім тижні почнуться тут дворянські вибори, уже почали збираться повітові пани, то може б ти здумав показать себе їм на тутешній сцені. Ото б порадував ти їх хуторянські душі, а мою щиру, любящую тебе душу переніс би на саме небо. На сей конець я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим, питав його насчет условий, і він сказав мені, що «согласится на условие, какое ты ему предложишь». Чудний би був, якби і не согласився.

Добрий мій друже! Питаєш ти, чи багато у мене грошей? Дуже, дуже небагато, мій друже єдиний: нема де взять. Заходився рисовать карандашем портрети, так що ж? Нарисовав три портрети, та й сижу склавши руки. Без столиці художник – риба без води. Погано, дуже мені погано у цім Нижнім. Граф Федор Петрович обіщає мені «выхлопотать позволение жить в столице». О, якби-то йому Бог поміг! «Ожила б тогда моя душа одинокая при виде великих произведений божественных искусств!» А тим часом, а тим часом… як ти приїдеш сюди та я подивлюся на тебе, подивлюся, неначе на всесвітнюю галерею, неначе на всесвітній театр, і забуду хоть на годину своє невсипуще горе.

Грошей у мене б стало, щоб доїхать до Никольского і назад вернуться, та не в тім річ. Не я один прошу тебе приїхать сюди, а всі добрі і розумні люди просять тебе, а їх тут таки чимало. Старий Улыбышев, той самий, що написав біографію Бетговена, не пропускає ні одного спектакля: так щиро любить театр; а як тебе побачить, то він, старий, як мала дитина, заридає, та чи він один?

Рішися, друже мій великий, на мою просьбу і, рішившись, напиши мені гарненько, коли б тебе ждать до себе. Я сьогодні ж пишу і Кулішеві: може і він заїде за тобою, та разом і приїдете, мої гості дорогії. А як побачиш мого давнього друга, В[арвару] Н[иколаевну] Р[епни]ну, то привітай її од мене, мій друже єдиний, та в письмі своїм напиши її адрес. Прощай, моє серце! Нехай тебе Бог милує і стереже на славу великого святого искусства. Не отринь же просьби любящого тебе друга

Т. Шевченка.

Куліша не треба ждать: може, він і не поїде, а мені б з ним дуже-дуже треба було б побачиться. Напиши, будь ласкав, і ти йому: може, він тебе, батька нашого, лучче послухає. Посоромиться не послухать.

Ще, як приїдеш, то зараз пришли почталіона на квартиру Овсянникова, щоб тобі не турбуваться насчет поміщенія.

Чи не взяв би ти з собою рукопись «Москаля-чарівника»? Тут єсть прехороша дівчина і талантлива артистка, Піунова. То може б, ви чи не вшкварили б сього «Чарівника» навдивовижу нижегородським людям?

Поцілуй старого Максимовича за мене, та чому він не шле мені своє «Слово о полку Игореве»?

Ще одно P. S. Поніс був уже я оце письмо на почту, та зострівся мені старий Улыбышев і просив написать од себе глубочайший поклон і просить тебе, щоб ти приїхав просто до його на квартиру.

«Москаль-чарівник» єсть тут печатний. І П[іуно]ва сьогодні вчиться по-нашому говорить заходилась. Зраділо дівча – аж заплакало.