Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 86

Здоров, здоров, брате Тарасе!

Ось і ми, слава Богу, на Вкраїні. У гостях добре, а дома ще лучче. Що ж ти думаєш із своїми думами і поемами чинити? Чи не можна б їх огласити мирові? Присядь, же, братику, да поміркуй над ними своєю здоровенною головою, щоб було так охайно да оглядно все, як у того Пушкіна, – щоб чистим зерном одсипать духовної пашні землякам, а не з половою. У нас бо родить Господь хліб на всяку душу вдосить, то й не привикли наші уста до висівок. Пошануй, брате, громаду і себе самого перед громадою. Лучче дещо придерж у себе пушкінським звичаєм, аніж брать нижчим ладом од себе самого. Раджу тобі, ревнуючи по твоїй славі і по красоті нашого голосного слова, а проте надіюсь і на твою широченну спереду голову.

Напиши до мене, як ся маєш, як живеш. А я живу так собі, не дуже празникуючи. Ото б мені було велике свято, якби з нас лиху цензуру знято. Да кажуть, що в вас там на сій кобилі жиди на шабаш поспішають. Їм же не чортів батько до маци квапитись, а в добрих людей за тою мацою хліба святого не стає. Так от і празникуй, дивлячись на повшехні злидні! Да що й казати чумакові про море! Сам він знає, яка в морі вода гірка да солона.

Жінка моя любенько тобі кланяється, радіючи серцем добру святому, которого крихта й на твій пай випала.

Твій душею П. Куліш.

1858, червня 7.

Х[утір] Мотронівка.