Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 65

Екатеринодар, февраля 21 дня, 1858 года.

Аж тепер, мій стародавній друже, Тарасе Григоровичу! я зобрався одвітить на посланіе твоє, писане до мене з Астрахані ще в августі прошлого року. Письмо до тебе на ім’я Єленєва за «Москаля», «Ченця», і «Майський вечір» я писав, дивуюсь, що ти не получив його.

Чи не сором тобі, друже мій стародавній! що твій брат рідний та служить у нас в Чорноморії, а ти не мусив мені й написати. Годів два назад я б йому поміг, бо я був тоді на такому місті, що підчиньонному міг добро робити, а тепер минулося… Син мій старший, що ти його знаєш, розпитався з артилерійськими охвицерами, що в їх служить твій брат, сказав мені, а я зараз: «Подавай його сюди!» – От і прийшов, а я й питаю: «Як тебе зовуть? – Петро Шевченко. – Здоров, Петре! – Здрастуйте!» – А я йому з пазухи вийняв твоє поличчя, та й кажу: «А дивися, Петре, що се таке?» – «Оце мій брат Тарас», – каже Петро. Тоді я давай його садовити, так не сідає, бо добре вимоштрований, сердега!.. Ну, я бачу, що не посажу, почав його розпитовати: коли в москалях? Де стоять? і прочее. Сказав йому, щоб ходив до нас, як приїздитимуть (бо вони верст 25 од города стоять), дав йому карбованців з десяток на обіхідку, поставив у синів гостювати. Після того Петро навідується до синів в городі, бо я більше живу в хуторі.

Якщо письмо моє Єленєвим не получено і до тебе не прислано, то я писав там ось що: дякував і тепер дуже дякую за твоє поличчя, возив я його в Одесу, там обробив у рамця і показовав всякому, хто не цурається нашої мови. Бачив, як тебе, мій друже єдиний! українці дуже люблять і радуються, що ти жив єси. Приїхавши додому, застав твоє письмо і «Москалеву криницю», дуже дякую тобі за неї, добре написав! Список з неї послав я в Москву старому Щепі, та й писав йому: «Гляди, кажу, Старий! До тебе з того світа Тарас буде». А старий пише, що тебе не було й чутки немає, а за «Москалеву криницю» дякує і не надякується.

Ти, брате Тарасе Григоровичу, тепер в Пітері позбиравши таке, як «Москалева криниця», «Чернець», «Майський вечір», і проче що, та й тиснув би в друкарні, нехай ідуть на світ Божий, а якщо сам не схочеш хлопоту, то чи не візьметься пан Куліш, він, видно, парняга добрий, я його «Записки українські» маю й читаю – не начитаюсь.

Кланяйся од мене Гулакові, якщо здрастує, і Ельканові, якщо живий. – Та той не вмре ніколи. – Чи не бачився з Порохнею? Де живе, можна взнать в бывшому Департаменте воєнних поселений, теперь Главное управление иррегулярными войсками.

Будь здоров! Щасливий і багатий, та напиши, де ти обрітаєшся і що тепер робиш?

А я твій довіку

покірний слуга

Яків Кухаренко.

Жінка моя стара і дітвора, хто зна, хто й не зна тебе, усі кланяються.