Читать книгу Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка - Хью Джон Лофтинг - Страница 8

– Я думаю, ваш дім це найбільш цікавий дім, в якому я коли-небудь бував, – признався я, коли ми рушили в напрямку до міста. – А можна я прийду до вас завтра ще раз?

– Звичайно, – посміхнувся Лікар. – Приходь у будь-який день, коли забажаєш. Завтра я покажу тобі сад і мій приватний зоопарк.

– О, у вас є зоопарк? – вигукнув я.

– Так, для великих звірів у будинку затісно, тому я тримаю їх у зоопарку в саду. Це не така вже й велика колекція, але вона по-своєму цікава.

– Це, мабуть, просто фантастично, – зауважив я, – уміти розмовляти всіма мовами різних тварин. Як ви гадаєте, а я міг би навчитися?

– Поза всякими сумнівами, – запевнив Лікар, – тільки потрібна практика. Ти маєш бути дуже терплячим, пам’ятай це. Взагалі-то було б найкраще, якби з тобою почала займатися Полінезія. Саме вона дала мені перші уроки.

– А хто така Полінезія? – запитав я.

– Полінезія це західноафриканська папужиха, яка в мене жила. Зараз вона вже не зі мною, – промовив Лікар із сумом.

– Вона що, померла?

– Ні-ні, – заперечив він. – Вона все ще жива, сподіваюся. Але коли ми приїхали в Африку, вона виглядала такою щасливою від того, що повернулася в свою рідну країну. Вона плакала з радості. А коли прийшов час мені вирушати назад в Англію, то в мене не вистачило духу виривати її з її сонячного краю… Щоправда, вона казала, що, як треба, то поїде зі мною. Я залишив її в Африці. Ах, як страшенно я за нею скучав. Вона плакала, коли я відпливав. Але думаю, я вчинив правильно. Вона була одним із найкращих друзів, яких я мав у своєму житті. Саме вона першою підказала мені ідею вивчити мови тварин і стати ветеринаром. Я часто собі думаю, чи щаслива вона в Африці і чи я ще побачу колись її смішне, симпатичне, поважне обличчя. Добра стара Полінезія! Виняткова птиця! Так, так…

І саме в цю мить ми почули, що хтось біжить позад нас. Озирнувшись, ми побачили собаку Джипа, який мчав до нас по дорозі так швидко, як тільки його могли нести його лапи. Видно було, що він чимось надзвичайно схвильований, і щойно він підбіг до нас, почав гавкати й підвивати до Лікаря в особливий спосіб. Потім Лікар явно теж увесь збудився й заходився чудернацько говорити й робити якісь незрозумілі мені жести собаці. Нарешті він повернувся до мене, і обличчя його все сяяло від щастя.

– Полінезія повернулася! – вигукнув він. – Уяви собі, Джип каже, вона щойно прилетіла в дім! Боже! Це вже п’ять років, як я її не бачив! Пробач, я повернуся ненадовго.

Він розвернувся з наміром бігти додому. Але папуга Полінезія вже летіла до нас. Лікар заплескав у долоні, неначе дитина, що отримала нову іграшку. Тим часом зграя горобців пурхнула з дороги й розсілася на парканах, пліткуючи про побачене. Їх страшенно обурило, що сіро-пурпурова папуга ширяє над англійською вулицею.

Вона спустилася прямо на Лікареве плече й негайно взялася торохкотіти. Це був безперервний потік мови, яку я не міг зрозуміти. Здавалося, що в неї є сила-силенна усього розповісти. І дуже швидко Лікар повністю забув і про мене, і про мою білку, і про Джипа, і про все решту, аж доки птиця прямо не запитала його щось про мене.