Читать книгу Подорожі Лікаря Дуліттлa. Запалення вогню - Хью Джон Лофтинг, Хью Лофтинг - Страница 5

Попсіпетельці так добре ставилися до нас, що скоро ми збагнули: якщо ми хочемо хоч що-небудь зробити, то майже завжди це доводиться робити таємно. Лікар став настільки популярним і його так полюбили усі, що як тільки його обличчя показувалося з дверей уранці, натовпи шанувальників, які терпляче чекали надворі, оточували його і супроводжували, хоч куди він ішов. Після подвигу з видобуванням вогню ці схожі на дітей люди очікували, що він постійно творитиме якісь чудеса, і були твердо налаштовані не пропустити наступного фокусу.

Тільки з великими труднощами нам удалося втекти від юрми першого ранку й вирушити з Довгою Стрілою досліджувати острів у своє задоволення.

У хащах ми переконалися, що не лише рослини й дерева страждали від холоду: тваринний світ був навіть у гіршій скруті. Повсюди можна було побачити пташок, тільце яких тремтіло, а пір’я було все настовбурчене; вони гуртувалися, щоб разом відлетіти в теплі краї. А багато їх лежало мертвими на землі. Спускаючись униз до моря, ми бачили сухопутних крабів, які масово вирушали в море, аби знайти собі кращу домівку. А вдалині на південно-східному напрямку виднілося чимало айсбергів, ознака того, що ми тепер знаходилися недалеко від жахливого регіону Антарктики.

Коли ми дивилися на море, то помітили наших друзів-дельфінів, які вистрибували на хвилях. Лікар гукнув їх, і вони підпливли до берега.

Він запитав їх, чи далеко до Континенту Південного Полюсу.

– Приблизно сто миль, – відповіли вони, а потім запитали, чому він цим цікавиться.

– Тому що течія весь час несе цей плавучий острів на південь. А це острів, який взагалі-то належить до тропічної зони, де дуже спекотна погода, нещадне сонце і все таке. Якщо острів не припинить рухатися на південь, то дуже скоро все живе на ньому загине.

– Що ж, – підсумували дельфіни, – тоді залишається тільки одне – повернути його у більш теплий клімат, чи не так?

– Так, але ж як? – зітхнув Лікар. – Ми ж не можемо відвеслувати його назад.

– Ні, – відповіли вони, – проте його можуть штовхати кити, якщо тільки ви зберете достатньо китів.

– Яка чудова ідея! Кити це якраз те, що треба! – вигукнув Лікар. – Як ви гадаєте, ви б змогли привести їх до мене?

– А чого ж, звісно, що можемо, – запевнили дельфіни, – ми якраз бачили одну зграю тут неподалік, вони бавилися серед айсбергів. Ми попросимо їх, щоб вони припливли сюди. А якщо їх буде замало, постараємося й відшукаємо ще. Чим більше, тим краще.

– Спасибі вам, – подякував Лікар. – Ви надзвичайно люб’язні. Між іншим, ви часом не знаєте, як це трапилося, що цей острів став плавучим? Принаймні наполовину, як я помітив, він складається з каменю. Дуже дивно, що він узагалі здатен плавати, чи не так?

– Це незвично, – погодилися вони. – Але пояснення дуже просте. Цей острів колись був гористою частиною Південної Америки, нависаючою частиною, щось на зразок недоладного окрайця, можна сказати. Давно-давно, в часи льодовиків, тисячі років тому, він відколовся від материка, і якимось дивним випадком внутрішня його частина, яка була пустотілою, наповнилася повітрям, коли острів упав у океан. Зараз ви можете бачити тільки його меншу частину, більша ж частина під водою. А посередині острова з нижнього боку є величезна повітряна камера, яка йде високо вгору всередині гір. От саме вона й тримає його на плаву.

– Який ексцентральний фенометр! – здивувався Бампо.

– Це справді так, – погодився Лікар. – Я мушу це записати! – І тут же вигулькнув його вічний записник.

Дельфіни, підстрибуючи, понеслися в напрямку айсбергів. І невдовзі ми побачили, як море здіймається й піниться – це мчала до нас на повній швидкості зграя китів.

Це були справді гігантські істоти, і їх було добрячих дві сотні.

– Ось вони й тут, – відрапортували дельфіни, вистромивши голови з води.

– Чудово! – відгукнувся Лікар. – А тепер поясніть їм, будь ласка, що йдеться про надзвичайно серйозну справу для всіх живих створінь на цьому шматку землі. І спитайте їх, чи не будуть вони такі добрі, щоб попливти до дальнього краю острова, надавити на нього своїми носами й відштовхати його назад до узбережжя Південної Бразилії?

Дельфінам, судячи з усього, повністю вдалося переконати китів зробити так, як просить Лікар, бо дуже скоро ми побачили, як вони, здіймаючи буруни, подалися до південного краю острова.

Тоді ми полягали на березі й стали чекати.

Приблизно через годину Лікар устав і кинув у воду паличку. Деякий час вона лишалася непорушною. Але потім почала потроху рухатися вздовж берега.

– О, – сказав Лікар, – бачите? Острів нарешті поплив на північ. Слава тобі господи!

Паличка віддалялася дедалі швидше й швидше, а айсберги на обрії ставали все меншими й нечіткими.

Лікар дістав годинника, кинув у воду ще кілька паличок і швидко провів обчислення.

– Ну от! Чотирнадцять із половиною вузлів на годину, – пробурмотів він. – Дуже непогана швидкість. Нам знадобиться днів п’ять, щоб повернутися знову до берегів Бразилії. Це те що треба! У мене гора з плечей звалилася. Мені здається, що вже стало трохи тепліше. Ходімо, пора щось перекусити.