Читать книгу Подорожі Лікаря Дуліттлa. Запалення вогню - Хью Джон Лофтинг, Хью Лофтинг - Страница 6

На зворотному шляху до селища Лікар обговорював питання природознавства з Довгою Стрілою. Але їхня надзвичайно цікава бесіда, головним чином про рослини, заледве почалася, як до нас щодуху примчав посильний індіанець зі звісткою.

Довга Стріла з похмурим виглядом вислухав його задихане белькотіння, а потім повернувся до Лікаря і сказав орлиною мовою:

– Велика Біла Людино, лихо спіткало попсіпетелів. Наші південні сусіди, розбійники баґ-джаґдераґи, які так довго не зводили своїх завидющих очей з наших запасів зерна, ступили на стежку війни й тепер насуваються, щоб напасти на нас.

– Це справді кепська новина, – промовив Лікар. – Але не робімо необдуманих висновків. Можливо, вони просто у відчаї, що лишилися без їжі, бо їхні власні посіви кукурудзи мороз побив іще до жнив. Адже вони там у себе на півдні іще ближче до холодів, аніж ви.

– Не треба шукати виправдання ні для одного чоловіка з племені баґ-джаґдераґів, – заперечив Довга Стріла, похитавши головою. – Це народ лежнів і нероб. Вони тільки те й роблять, що дивляться, де б роздобути кукурудзи, не займаючись хліборобством. Якби не їхня значна чисельна перевага й сподівання перемогти сусідів виключно за рахунок своєї кількості, вони б ніколи не наважилися на відкриту війну проти попсіпетелів.

Коли ми прибігли в селище, там уже все кипіло. Скрізь можна було побачити чоловіків, які приводили до ладу свої луки, заточували списи, гострили бойові сокири й виготовляли стріли сотнями. Жінки зводили високий частокіл із бамбукових жердин навколо селища. Розвідники й посильні постійно прибували й відбували, доставляючи відомості про пересування ворога. А високо на деревах та на горах навкруг поселення ми могли бачити спостерігачів, які слідкували за горами на півдні.

Довга Стріла привів іншого індіанця, коротуна, але з неймовірно широкими плечима, й представив його Лікареві як Великі Зуби, головного воїна попсіпетелів.

Лікар викликався піти й зустрітися з ворогом, щоб спробувати обсудити всі проблеми по-мирному, замість того, щоб воювати; бо війна, сказав він, це в найкращому випадку дурна й даремна справа. Але обидва індіанці похитали головами. Цей план безнадійний, запевнили вони. Під час останньої війни, коли ми послали гонця для мирних переговорів, вороги просто рубонули його сокирою.

Поки Лікар питав Великі Зуби, як він збирається захищати селище від нападу, спостерігачі загукали на сполох.

– Вони йдуть! Тисячні зграї баґ-джаґдераґів стікають униз по горах!

– Ну що ж, – промовив Лікар, – це теж входить у наші обов’язки, мені здається. Я не вірю у війну, але якщо на селище напали, ми повинні допомогти його оборонити.

І він підібрав із землі дубця й випробував його міць на камені.

– Оце, – сказав він, – виглядає як цілком підхожий для мене інструмент.

І він пішов до бамбукової загорожі й зайняв своє місце поміж іншими захисниками, що очікували на ворога.

Після цього ми всі знайшли собі якийсь різновид зброї, щоб допомогти нашим друзям, гречним попсіпетелям: я позичив лука і сагайдак, повний стріл; Джипові було достатньо своїх старих, але все ще міцних зубів; Чі-Чі набрав торбу каменюк і виліз на пальму, звідки міг жбурляти їх на голови ворогів; а Бампо помарширував услід за Лікарем до частоколу, озброєний молодим деревцем в одній руці та одвірком у другій.

Коли ворог підійшов настільки близько, що ми вже могли побачити його з того місця, де стояли, нам дух перехопило від подиву. Усі схили гори були повністю вкриті ними – їх були тисячі й тисячі. У порівнянні з ними наша невеличка армія всередині села виглядала як мізерна жменька.

– Святі заступники! – прошепотіла Полінезія. – Наша купка оборонців не має жодного шансу проти цієї орди. Е ні, так не піде! Я полетіла шукати підмоги.

Куди вона летить і яку таку підмогу збирається знайти – про це я не мав жодного уявлення. Вона просто була тут поряд і щезла. Але Джип, який теж чув її, просунув свого носа між бамбуковими стеблами в огорожі й сказав:

– Вельми ймовірно, вона полетіла по Чорних Папуг. Сподіваймося, що знайде їх учасно. Тільки подивися на цих огидних розбишак, що спускаються вниз по камінню, – їх мільйони! У цьому бою нам усім буде дуже потрібною надія.

І Джип мав рацію. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як наше поселення було повністю оточене величезною масою баґ-джаґдераґів, що ревли й бісилися з люті.

Тепер я знову підхожу до такої частини оповіді про нашу мандрівку, де події відбуваються настільки стрімко, одна за одною, що, оглядаючись назад, я бачу картинку тільки фрагментарно. Я знаю, що якби не Жахлива Трійка – як їх пізніше стали з благоговінням величати в історії попсіпетелів – Довгої Стріли, Бампо і Лікаря, то війна б дуже скоро закінчилася й увесь острів дістався б нікчемним баґ-джаґдераґам. Але англієць, африканець та індіанець стали військовим підрозділом самі по собі, й утрьох вони зробили це селище вельми небезпечним місцем для кожного, хто намагався в нього проникнути.

Бамбукова огорожа, яку поспіхом звели навколо поселення, була не дуже міцним укріпленням, і з самого початку бою вона стала піддаватися то в одному, то в іншому місці під шаленим напором ворожих юрмищ.

І тоді Лікар, Довга Стріла й Бампо поспішали до слабкого місця, відбувалася страшна рукопашна сутичка, і ворога щоразу вдавалося відкинути. Але майже тієї ж миті крик про допомогу долинав з якоїсь іншої ділянки частоколу, і Трійка мусила мчати на підмогу й повторювати те, що вони щойно вже зробили.