Читать книгу Полюби себе. Як підвищити самооцінку та прийняти себе - Камал Равикант - Страница 6

Я почувався дуже кепсько. Страшенно нещасний. Траплялися дні, коли я лежав у ліжку, а вікна було зашторено. Ранок заступала ніч, і знову наставав ранок, а я просто не хотів мати справ. Зі своїми думками. Зі своєю хворобою. Зі своїм розбитим серцем. Зі своєю компанією, що банкрутувала. Зі… своїм… життям.

Ось що мене врятувало.

Я дістався своєї межі. Я добре це пам’ятаю. Я не міг уже це все терпіти. Годі. Досить цього всього. Досить нещастя, болю, гніву. Досить, що все це є частиною мене. Остобісіло це все, годі.

Годі! Годі! Годі!

У такому стані я залишив ліжко, доплентався до свого столу, розгорнув записника й нашкрябав:

«Сьогодні я собі присягаюся любити себе, ставитися до себе, як до того, кого я люблю насправжки і щиро – у своїх думках, у своїх діях, у тому, що обираю, у тому, що зі мною трапляється. Кожної свідомої миті я обираю ЛЮБИТИ СЕБЕ».

Більше нічого не потрібно було зазначати. Як довго я це писав? Менш ніж хвилину. Але ж інтенсивність зашкалювала. Здавалось, я викарбовував ті слова на папері, крізь стіл. Мені було огидно із самого себе – я міг любити когось. А як щодо себе? Відтепер я сконцентруюсь лише на цій думці. Для себе.

Я не знав, як полюбити себе. Я тільки знав, що присягнув, і це є вагомішим, ніж тільки бажання чи прагнення, вагомішим, ніж «Я хотів би» чи «Було б добре це мати». Присяга. Я повинен був повністю заглибитись у неї або зруйнувати себе у спробі. Середини не існувало.

У темряві своєї спальні, на відстані від галасливого міста, що й гадки не мало про моє рішення, я розпочав любити себе.

Те, як я це зробив, було найпростішим, до чого я міг додуматись. І найважливіше – я міг це робити, попри те, як погано почувався. Я почав запевняти себе: «Я себе люблю». Думка, що її повторював знову й знову. Спочатку лежачи в ліжку й годинами повторюючи: «Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю…»

Звісно, розум починав блукати, ховатися, та я помітив, що я починав уже звично повторювати: «Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю». І це тривало.

Спочатку в ліжку, потім – у дýші, згодом – коли я був онлайн, далі – подумки під час розмови з кимсь. «Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю». Це стало моїм якорем, єдиною істиною.

Потім я додавав до цього все, що могло б спрацювати. І якщо воно спрацьовувало, я його залишав, якщо ні – відкидав. Перш ніж я це усвідомив, виявилося, що створив простеньку практику, яка піднесла мою любов до себе на зовсім інший рівень. Я повністю занурився. Вороття не було.

Мені стало ліпше. Моє тіло почало зцілюватися швидше. Мій душевний стан ставав яснішим.

Але одного я навіть не очікував і не уявляв – життя налагоджувалося. Воно поліпшувалося, до того ж трапились події, що були фантастично поза межами моєї досяжності, речі, про які я й мріяти не міг. Наче саме життя мені говорило: «Ну нарешті, дурнику. Гайда за мною, я тобі покажу, що ти ухвалив правильне рішення».

У моє життя прийшли люди, з’явилися можливості, я усвідомив, що почав застосовувати слово «магія» для того, щоб описати все те, що почало зі мною відбуватися.

І під час цього всього я повторював собі: «Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю». Я продовжував це практикувати.

Менш ніж за місяць я вже був здоровий, знову підтягнутий, щасливий і почав усміхатися. У моє життя приходили надзвичайні люди, самі собою розв’язувалися ситуації. І повсякчас – чи то я був за комп’ютером, чи то на зустрічі – прокручував подумки: «Я себе люблю».

Відверто кажучи, я не вірив спочатку, що люблю себе. Та й хто із нас вірить? Одначе це було несуттєво. Мало значення те, що я продовжував це робити в найпростіший спосіб, на який тільки був здатен, концентруючись на одній і тій саме думці знову й знову, допоки вона почала частіше з’являтися в голові.

Уяви таке. Уяви, що спіймав себе на любови до себе, не докладаючи зусиль. Це як краєм ока спіймати захід сонця. Таке спонукає тебе зупинитися.