Читать книгу З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 33
Прозові твори
Олександр Петрович Довженко
Щоденник 1941–1956[55]
Оглавление(уривки)
5/V 1942
– Ну, как нравится на фронте?
– А ми українським братам помагаєм, – відповів вірменин-боєць.
Таджики привезли подарунки. «Помагаєм українським братам».
Там, на фронті, справжнє братство народів-бійців. Всі народи, всі нації – всі рівні, у всіх однакова любов до Батьківщини, до дітей…
Тут залицяються до жінки, що носить воду. Тут плачуть, коли штаб іде далі.
В кілометрі од фронту орють, завидують один одному.
– Глибше!
– Що, не важко?
– Чого важко? Цю землю можна їсти.
Бійці і командири сіють, сіють! Орють і сіють! Я дивлюсь на це і плачу од радості.
Написати новелу про хлопчиків, що у них у хатах стоять коні.
Розмова, у кого кращі коні. Потім про трофеї – у кого що є (у кожного збірка речей, здобутих від убитих німців).
Про хлопчиків не простих, а хитрющих розвідників, надзвичайно спостережливих і розумних.
– А у нас ще стоїть собако-міна… – ударив напослідок один хлопчик другого.
– Яка собака?
– Протитанкова собака.
Тут пішов довгий дитячий диспут.
У хлопчиків мусить бути досконала військово-технічна термінологія.
6/V 1942
Наказ здати зброю під страхом розстрілу. І от до командира приходить жінка і просить роззброїти її хлопця. У хлопця – арсенал трофеїв. Він крав зброю.
– Ви знаєте, що він раз накоїв? Застрелив офіцера.
– Брешете.
– От щоб я пропала! Щоб я перелякалася… і т. д.
– Потім він убив ще двох фашистів, тільки матері не признався, бо за офіцера я йому таки добре побила с… попругою.
Може, він убив першого фашиста за вбивство, за повішення батька, чи брата, чи дядька.
Як командир послав бійця роззброювати хлопця. Боєць був хоробрий і мав непогані діла з німцями, але хлопця взяти не міг. Довелося кликати підмогу і брати хитрощами. Коли його схопили, він плакав і кусався. Він боявся, що його розстріляють, і вирішив дорого продати своє життя.
Ще краще: пішла мати і вхопила його. Потім уже бійці.
– Кажи, будеш стріляти?
– Буду.
Або:
– Тарас, іди подивись, он у хату коней привели. Он подивись, які гарні коні.
– Бре.
Деталь: бомбардування «мессершмітів». Тарас кричить: «Не стійте там, ховайтесь у щілину». І т. д. Словом, Тараса приводять до командира два бійці, не приводять, а приносять на руках, обоє втомлені і пітні, така велика сила пристрасті одоліла Тараса. Він вертівся, як в’юн, і захищався, як тільки міг.
– Товаришу командир, я б вам легше фріца приніс, ніж оцього пацана.
Розмова командира з Тарасом. Тарас – розвідник.
– Де ти навчився стріляти?
– Уночі за хлівом. Фріци стріляють, і я пристрілюю. А оце як був бій, так я стріляв по них із свого дота.
– Скільки ти убив?
– Шість фріців.
У Тараса був дот. Найти місце правдиве для дота. Крім дота, у Тараса був і весь арсенал зброї.
У Тараса проявився якийсь невідомий, надзвичайний інстинкт бійця-воїна. Його хитрість, витривалість, і упертість, і надзвичайне вміння стежити за ворогом були виняткові. Головною перешкодою у Тараса була мати. Вона з ним не церемонилась, і йому таки перепадало. Тарас і німці. Тарас і діти. Тарас і повішені. Тарас – розвідник. Приклади його спостережливості.
6/V
Тарасів дот був у дядьковій погребні, а ще краще – у дядьковій печі. Дядькову хату і двір геть-чисто розбито снарядом, лишилася тільки велика старовинна піч. «Хата» була на відстороні, і всі про неї забули. Там і влаштував свій дот Тарас. Крім того, у нього був льох з таємним ходом. Він пропадав цілими днями, як провалювався.
В оповіданні про матір: німці дізналися, що поранені – не сини, через їхнє невміння говорити по-українськи.