Читать книгу Астрономія. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 6

Ознайомившись з історією виникнення і розвитку Всесвіту, з тим довгим шляхом еволюції, що пройшли матерія та енергія, перш ніж набути сучасного вигляду, нам тепер буде зовсім неважко сформулювати зручну класифікацію небесних об’єктів. Саме її ми і будемо намагатися дотримуватися на шляху нашого подальшого знайомства з таємницями Уранії.

Отже, найвеличнішими об’єктами, що сформувалися у Всесвіті, по праву можна вважати галактики. Іноді дуже цікаво спостерігати скупчення (або так звані хмари) галактик. Наприклад, красиві галактичні скупчення знаходяться у сузір’ях Діви та Волосся Вероніки, але їх можна побачити тільки у телескоп.

У галактиках же насамперед звернемо увагу на найрозповсю-дженіші об’єкти – зірки. Багатьом з першого погляду може здатися, що всі зорі – однакові, та це аж зовсім не так! Детальніше із зоряним розмаїттям неба ми познайомимося далі.

Зірки, як і галактики, мають схильність до утворення зоряних скупчень. Розрізняють кульові та розсіяні скупчення. Перші з них – це туманні плями, що у бінокуляр або телескоп розсипаються багатьма тисячами сяючих діамантів і справляють незабутнє враження на спостерігачів найрізноманітніших рівнів підготовки! Одним із найкрасивіших представників є кульове зоряне скупчення М13у сузір’ї Геркулеса. Серед розсіяних зоряних скупчень – нещільні зоряні групи, що здебільшого не мають певної форми, – можна виділити відомі всім Плеяди, які доступні для спостереження неозброєним оком або найпростішими оптичними приладами.

Цікавими і дуже красивими є залишки від зореутворення або навпаки – активні центри, де йде народження нових зірок. Це – хмари міжзоряного газу і пилу або так звані газові та газопилові туманності, яких розрізняють два види: світлі (або емісійні) та темні. В перших газ розігріто близькими зірками або активними процесами всередині самих туманностей до такої температури, що він сам починає світитися. Такими є, наприклад, Велика Туманність Оріона, Тріфід, Північна Америка та багато інших. Активним центром зореутворення є туманність М16у сузір'ї Орла, що називається «Стовпи зореутворення». Туманності другого типу складаються з холодного пилу та газу, який робить їх спостереження дуже важкою справою. Тільки в єдиному випадку завдання спрощується: якщо така туманність знаходиться на фоні світлої газової туманності, як, наприклад, туманність Кінська голова в сузір'ї того ж Оріона.

Якщо ж так сталося, що навколо певної зорі ефективно утворилася планетна система (приклад наведіть самі), то маємо змогу виділити цілий ряд менших за розмірами, проте не менш цікавих і красивих об'єктів для спостереження. По-перше, це будуть, звичайно, самі планети. Сучасними вченими запропоновано декілька визначень поняття «планета», але найближчим до істини вважається таке: планета – це тіло, в якому внаслідок активних процесів іде чи йшов перерозподіл речовини. Тобто важчі складові речовини певної планети рухаються вглиб, а легші виходять на поверхню. За такою класифікацією Плутон може втратити шанси називатися планетою!

Меншими за розміром будуть астероїди – залишки від утворення великих планет. Ще меншими, але набагато помітнішими – комети, ці величні «хвостаті мандрівниці» зоряного неба, що складаються з брил брудного снігу діаметром 1—2 кілометри!

І, нарешті, найменші представники когорти об'єктів зоряного неба – метеороїди, маленькі частинки пилу, що є залишками від комет та іноді астероїдів. Вони рухаються в просторі певними орбітами і при зіткненні з Землею призводять до феєричного дійства: купи «падаючих зірок» дають нам змогу загадати бажання і вірити, що воно обов’язково здійсниться! Якщо такий метеороїд досить малий (його розміри здебільшого не перевищують одного міліметра), то він повністю згорає в нашій атмосфері та утворює метеор – падаючу зірку. Якщо ж його розміри такі, що повністю згоріти він не встигає, то ми кажемо, що на землю впав метеорит. Кожного року за рахунок метеоритів маса нашої планети збільшується на кілька десятків тонн.

Останнім часом, окрім зірок та планет, вирізняють також проміжний клас дуже цікавих об’єктів. Проте їхнє існування до недавнього часу було передбачено лише теоретичними дослідженнями. Мова йде про так звані коричневі карлики. До речі, можливість їхнього існування була чи не вперше виснувана саме українськими вченими. Коричневі карлики цікаві насамперед тим, що вони завеликі для планет і складаються з газу в дуже специфічному стані. Здебільшого вони замалі для зірок і надто холодні, щоб мати змогу підтримати ядерні реакції у своїх надрах – головну рису приналежності до зоряної братії. Саме тому їх дуже важко зареєструвати спостережними засобами. Це майже настільки ж важко, як і спостерігати планетні системи навколо інших зірок!

Коричневі карлики є одними з тих об’єктів, що, за сподіванням сучасних астрофізиків, з часом допоможуть нам розв’язати таємничу проблему так званої темної матерії Всесвіту.