Читать книгу Історія України. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 5

На схилах гір Західної Азії росли дикі пшениця, ячмінь, в долинах були родючі грунти та сприятливі кліматичні умови. Жінки збирали корисні рослини. Вони й зробили велике відкриття: помітили, що з зерна, яке впало в розпушену землю, може вирости нове стебло. Тоді чоловіки стали сокирами розчищати від дерев та чагарників поля для посіву. Жінки ж розпушували грунт мотиками (ціпками з кам’яними чи роговими наконечниками), а потім заривали зерна в землю. Врожай збирали мікролітичними серпами.

Серед ранньонеолітичних поселень найбільш відомими є Єрихон (на території сучасного Ізраїлю) та Чатал-Гююк (на території сучасної Туреччини), які були не тільки господарчими центрами, але й справжніми фортецями. Наприклад, Єрихон, що виник на місці мезолітичної стоянки на межі ІХ та VIII тисячоліть до н.е., вже на першому етапі існування був оточений кам’яними мурами заввишки до 5 метрів та завширшки 1,64 метра.

Якщо землеробство виникло із збиральництва, то скотарство винайшли мисливці. Вони приручили собаку, козу, бика, вівцю, свиню, а потім і птахів – курей, качок тощо. Після переходу до осідлого способу життя з’явилися ремесла – виготовлення різноманітних виробів (в тому числі одягу з тканин, посуду з обпаленої глини). Виготовлення глиняного посуду (кераміки; давньогрецьке слово «керамос» перекладається як «глина») дало можливість вживати варену їжу, збільшувати запаси продуктів харчування. Орнаменти, які прикрашали глечики, були проявом особливих етнічних рис її творців. Пізніше з’явилися люди, які дуже добре оволоділи навичками виготовлення посуду чи знарядь праці, зброї, одежі. Плем’я вже не залучало їх до сільськогосподарських робіт чи до полювання. Ці люди стали майстрами-ремісниками.

Родоплемінний лад, що склався в мезоліті, продовжував розвиватися впродовж неолітичної епохи. Ще не було писемності. Тому нам невідомі назви племен епохи неоліту. Історики та археологи називають ці племена та їхні культури, відштовхуючись від форм та орнаментів кераміки, яку виробляли ремісники цих племен, або використовуючи сучасні назви місцевостей, де були вперше знайдені їхні пам’ятки. Найбільш ранні неолітичні культури Європи з’явилися в VI–V тисячоліттях до н.е. Це – культури докерамічного неоліту Фессалії, Неа Нікомедія, Кріш – Кереш – Старчево, Боян та ін. на Балканах, у Подунав’ї, Центральній Європі та Прикарпатті – дунайська культура з лінійно-стрічковою керамікою. Землеробсько-скотарські племена носіїв культури кераміки з лінійно-стрічковим орнаментом (дунайської культури) оселилися на землях сучасних Волині й Поділля. На території України прибульці довго сусідили з місцевими племенами, в житті яких переважав мисливсько-рибальський спосіб господарства. Це були племена носіїв культур буго-дністровської, сурської, дніпро-донецької та ямково-гребінчастої кераміки.