Читать книгу Країни світу. Америка, Австралія, Океанія. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 2

Зелено-лазурові хвилі, що хлюпочуться вздовж коралових берегів, мальовничі пагорби, що вдивляються в синє небо, розкішні пальми та пташині базари – можливо, таким був задуманий рай. Принаймні острови Антигуа і Барбуда, що є водночас однойменною країною, можна назвати туристичним раєм не вагаючись. Колись тут жили індіанці, вони вірили в духів Землі, виконували на білому піску ритуальні танці, варили ворогів у котлах. Відважні мореплавці розповідали домашнім про красоти та небезпеки островів Карибського басейну. Тепер на цьому цивілізованому курорті кожен може відчути захват Христофора Колумба і його команди, коли їм відкрилася тропічна розкіш віддаленого куточка в Атлантичному океані.

Узбережжя Антигуа

Центральна вулиця Сент-Джонса

Острівна країна Антигуа і Барбуда, що розташована у Вест-Індії, входить до архіпелагу Малих Антильських островів. Власне, окрім Антигуа, де знаходиться столиця Сент-Джонс, і Барбуди держава має ще один острів – Редонду, маленький і не заселений людьми. Загальна площа цієї країни, що розкинулася серед морських хвиль, становить 443 км². Найбільший і найвідоміший острів – це, звичайно, Антигуа. Колумб і його команда були вражені пейзажем, що відкрився їм з кораблів. Мореплавець милувався ним, назвав острів Санта-Марія-де-Антигуа («острів святої Марії»), але на берег так і не зійшов, поспішаючи далі. Проте до Колумба цей острів відкрили інші, і дуже давно. До європейців тут було своє життя, цікаве, підпорядковане давнім законам.

Природа й тепле море, якими так захоплюються туристи, очевидно, подобалися і першим мешканцям цих острівних земель, індіанцям сібонеям, які мешкали тут з ІІ тисячоліття до н. е. Природа ж їх і годувала: сібонеї ловили рибу й збирали дикі фрукти, взагалі жили тихо й спокійно. Згодом їх потіснили землероби араваки, котрі назвали цей острів Вададлі. Тих, у свою чергу, вигнали войовничі кариби, які до того ж мали погану звичку їсти ворогів і не тільки їх.

На честь висадження перших своїх поселенців на Антигуа британці збудували на острові церкву святого Джона (Сент Джонс). Цей храм загартовували і вогонь, і землетруси, і урагани. Дерев’яні стіни, звичайно, повною мірою не витримали таких випробувань, і згодом у собору з’явилися нові кам’яні стіни. В кам’яній оправі храм дожив до наших днів. Він пройшов навіть мідні труби, бо вважається однією з найкрасивіших будівель у Вест-Індії, і, крім того, на його честь названа столиця країни.

Колумб відкрив цей острів у 1493 р., проте європейці досить довго не обживали його. Після перших невдалих спроб (вони закінчилися плачевно через гарний апетит карибів і відсутність достатньої кількості прісної води) острів випав із їхнього поля зору на багато років. Лише в 1632 р. за освоєння цих земель узялися британці, які побудували на острові форти і почали вирощувати тут бавовну, тютюн, а незабаром усвідомили перспективність цукрової тростини і продажу цукру.

Поступово тут виросли плантації «солодкої» тростини та осередки її переробки, де було багато млинів. Британці звичайно лише керували процесами на плантаціях, а працювали там раби, яких привозили з Африки. Таким чином, Антигуа сформувався як більш промисловий острів, тоді як на Барбуді вирощували різні їстівні рослини, і він постачав харчем працівників плантацій. У 1834 р. рабство на цих островах було скасовано, але землі рабам не дали, і вони, звільнившись, жили у страшних злиднях, у таких халупах, які і нині псують пейзаж у деяких районах. У 1958 р. Антигуа і Барбуда входили до Вест-Індської федерації, через десять років отримали від Британії внутрішнє самоврядування. Незалежна держава із екзотичною назвою Антигуа і Барбуда з’явилася в 1981 р. і відразу вступила до ООН, Організації американських держав, а згодом – до Карибської спільноти.

Підприємство з виробництва рому початку XIX ст. на острові Антигуа

Самостійні Антигуа і Барбуда досі залишаються під пильним наглядом Британії, адже номінальний правитель держави – королева Туманного Альбіону, і на островах її представляє губернатор із місцевих жителів. Головою уряду є прем’єр-міністр, а законодавчим органом – двопалатний парламент.

Основне населення країни – це нащадки африканських невільників, проте вони вже самі беруть з європейців гроші (східнокарибські долари) за острівну насолоду і всіляко догоджають відпочиваючим, бо туризм є основою економіки – в цій галузі зайнято близько 70 % населення. Саме туризм відсунув на другий план прибутки від експорту цукру-сирцю, бавовни, цитрусових, омарів та деяких промислових виробів. Однак і тепер тут вирощують цукрову тростину, хоч виробництво цукру вже не має такого значення, як 50 – 100 років тому. А відпочинок у цій країні так і хочеться назвати солодким: природа незрівнянна, клімат тропічний пасатний, ніколи не буває холодно й занадто спекотно, а температура води завжди +24 °C.

Острів Антигуа – це рівнинне вапнякове плато. Південна його частина має вулканічне походження, найвища «гора» – Боггі (402 м). На цьому острові побудовано багато готелів та туристичних центрів, які разом з чистими казковими пляжами та теплими хвилями роблять відпочинок незабутнім. Численні лагуни острова колись були пристанню для британських кораблів, а тепер тут збирається багато яхт. До речі, дуже цікавим є Тиждень регат, що відбувається в жовтні.

Острів Антигуа – економічний центр країни, тут розташований міжнародний аеропорт, резиденція уряду і єдиний коледж. Розкішну природу цього острова свого часу сильно зіпсували занадто активні колоністи. Дика природа краще збереглася на кораловому острові Барбуда. Тут живе лише два відсотки майже стотисячного населення країни, а також численні птахи, які вважають узбережжя острова своєю законною домівкою. Курортів на Барбуді небагато, але це ексклюзивні курорти за відповідними цінами. Острів Редонда (площею всього 1 км²) нині є національним парком.

Краєвид острівної країни

Екзотична казка Антигуа і Барбуди набуває загрозливих ознак, коли на острови навідуються шалені тропічні урагани. Так, 1995 р. ознаменувався прибуттям сюди урагану Луїс, що мчав зі швидкістю понад 200 км за годину. На Барбуді постраждали готелі та майже половина будинків місцевих мешканців, на Антигуа збитки були ще значнішими: постраждали понад дві третини будівель, у тому числі курортні центри, школи та лікарні.

Від британських колоністів у цій острівній країні залишилися державна англійська мова, християнство, любов до крикету. Про стосунки індіанців з англійцями нагадує таємничий Диявольський міст, з якого, за легендою, останні корінні жителі, які не хотіли миритися з колоністами, пострибали у воду. На Антигуа збереглося багато матеріальних спогадів про колоніальне минуле, які тепер «приманюють» сюди туристів, що байдужі до історії. То тут, то там можна побачити численні кам’яні вітряки – на тих місцях, де колись були безмежні плантації цукрової тростини, на них працювали раби. Ці млини є своєрідними візитними картками острова. Їхні могутні крила зупинилися, проте непогано збереглися. Вони ще мають багато сил і готові зустріти будь-якого Дон Кіхота, який наважиться боротися з ними. Проте туристам не до «війни» з млинами, вони поспішають на пляжі – насолоджуватися відпочинком.