Читать книгу Нам воно святе! Пісні січових стрільців (збірник) - Группа авторов - Страница 22

Лети, моя думо, в вечірню годину

Далеко-далеко звідсіль.

Лети, моя думо, у тую хатину,

Що слухає казки топіль.

У хатці жила там дівчина кохана,

А, може, живе – поклонись!

І скажеш їй слово болюче, як рана,

Що я вже не той, що колись.

Що гасне мій погляд і тихне мій голос,

І скиби зорали чоло,

Що з волі й неволі посивів мій волос

І терня у серце вросло.

І шепнеш їй, думо, хай душу роздружить,

А серцеві скаже: «Корись!»

Хай дармо не б’ється, хай марно не тужить,

Бо я вже не той, що колись.