Читать книгу Українські традиції - Группа авторов - Страница 41

Є згадки, що слов'яни поклонялись ідолам і поза храмами. Сам Нестор, нічого не згадуючи про храми, говорить про пагорби, на яких стояли ідоли. Він пише про Володимира (ст. 23, 24): «И начаже княжити Володиміръ въ Кіевѣ единъ, и постави, кумиры по холму внѣ двора теремного Перуна деревяна, а главу его сребрену, а усъ златъ, и Хърса Даждь-бога, и Стрибога, и Симарьгла, и Мокошь… И пришедъ Добриня Новугороду постави кумира надъ рѣкою Волховомъ. Вообще сказавши, было у славян идолов множество, що поля и городы были полны ними».[159]

Ідоли були різні завбільшки – і малі, й великі. Більшість з них були вирізані з дерева, були вони розфарбовані чи посріблені та позолочені; інші були з чистого металу, міді, срібла, золота і дорогих каменів і зроблені були так майстерно, що вражали освічених сучасників. Деякі з ідолів мали фантастичний образ, були представлені з двома, трьома і більше головами чи кількома обличчями, але, здається, всі мали людський тип.

Слов'янські ідоли були в одязі, частково вирізаному з дерева чи литому з металу, частково пошитому з тканини, і майже завжди були озброєні. Зброя та інші подібні речі були розташовані довкола них. Ідоли переважно були стоячими. Ідол не вважався простим зображенням бога, але був оселею його духа. То є головні характерні риси слов'янських ідолів.