Читать книгу Вислови - Конфуцій - Страница 5

1

Учитель сказав про Гуньє Чана:

– Оце хороший наречений. Він, щоправда, був у в’язниці, але це не його вина.

І віддав йому за дружину свою дочку.

2

Учитель озвався про Нань Жуня:

– Їм не нехтують, коли у країни є путь; він уникає покарання, коли у неї немає путі.

І віддав йому за дружину дочку свого старшого брата.

3

Учитель озвався про Цзицзяна:

– О, це чеснотливий муж! Та як би він зумів ним стати без благородних мужів із уділу Лу?

4

Цзигун спитав:

– Яка я людина?

Учитель відповів:

– Ти мов посудина.

– Яка посудина?

– Коштовна жертовна посудина.

5

Хтось сказав:

– Юн справжня людина, але не позбавлений красномовності.

Учитель відповів:

– Навіщо йому красномовність? Хто шукає в прудкому язиці свій захист, того часто ненавидітимуть. Не знаю, чи має він людяність, але навіщо йому красномовність?

6

Коли Учитель узявся схиляти Цидяо Кая піти на службу, той відповів:

– Я в цьому не можу ще довіритися собі. Учитель був задоволений.

7

Учитель сказав:

– Путь не в ходінні… Зійду на пліт і попливу у моря.

Чи не Ю буде тим, хто попливе зі мною?

Цзилу, почувши це, зрадів.

А вчитель вів далі:

– От Ю… Він перевершує в хоробрості мене, але деревину для плоту ніде не знайде.

8

Войовничий із Старших спитав про те, чи людяний Цзилу.

Учитель відповів:

– Не знаю.

Але той став знову питати.

Учитель пояснив:

– Ю можна було б послати до країни, що виставляє тисячу бойових повозок, керувати набором війська. А чи має він людяність, я не знаю.

– А Цю має людяність?

– Цю можна було б призначити управителем селища з тисячею родин чи землі, що виставляє сотню бойових повозок. А чи має він людяність, я не знаю, – відповів Учитель.

– А Чі має людяність?

– Чі можна було б послати приймати гостей, щоб він, підперезавшись, став біля престолу. А чи має він людяність, я не знаю.

9

Учитель спитав Цзигуна:

– Хто з вас кращий, ти чи Хуей?

Цзигун відповів:

– Як смію я порівнювати себе з Хуеєм? Хуей, почавши що-небудь одне, вже знає решту десять; а я, почавши що-небудь одне, знаю ще лише про друге.

Учитель сказав:

– Не рівня, я згоден, ти йому не рівня.

10

Цзай Юй заснув серед білого дня.

Учитель сказав:

– Не вирізати візерунка на гнилому суку, стіну з гною не штукатурити. То за що дорікати мені Юю?

Учитель ще сказав:

– Спочатку я спілкувався з людьми так: слухаючи їхні речі, вірив, що виконають обіцяне; та тепер я поводжу себе інакше: слухаючи їхні речі, чекаю, коли виконають. Я так перемінився через Юя.

11

Учитель сказав:

– Мені ще не траплялися тверді, непохитні люди.

Хтось зауважив:

– От Шень Чен.

Учитель заперечив:

– Як може бути він непохитним,

Коли так багато жадає?

12

Цзигун сказав:

– Я не хочу робити іншим того, чого я не хочу, щоб інші робили мені.

– Ци, це для тебе недосяжно, – зауважив Учитель.

13

Цзигун сказав:

– Можна звідати освіченість нашого Вчителя, але слів про природу людей і Путь Небесну від нього не почуєш.

14

Цзилу боявся почути щось нове, поки не виконано те, що він почув раніше і повинен був здійснити.

15

Цзигун спитав:

– Чому Кун Освічений дістав посмертний титул «Освіченого»?

Учитель відповів:

– Він був кмітливий, полюбляв навчатись і не соромився звертатися за порадою до нижчих, тому його назвали Освіченим.

16

Учитель говорив про чотири чесноти Цзичаня, що їх має чеснотливий муж:

– Він поводився благоговійно,

З шанобою служив вищим,

Був прихильний до простих людей

І вівся з ними справедливо.

17

Учитель казав:

– От Янь Пінчжун умів із людьми спілкуватися: був ввічливим і зі старим другом.

18

Учитель сказав:

– Цзан Освічений помістив велику черепаху в дім, де капітелі були прикрашені різьбленням у вигляді гір, а стовпчики на поперечинах – малюнком водоростей. Який же в нього був розум?

19

Цзичжан спитав:

– Що був за один міністр Цзивень: він тричі обіймав посаду, не виявляючи радості, і тричі йшов із неї, не проявляючи жалю, і неодмінно повідомляв про виконане на службі новому міністру?

Учитель відповів:

– Це була чесна людина.

– А чи був він людяним?

– Не знаю; як він міг бути людяним?

– А що за людина Чень Освічений? Він був власником десяти четвірок коней, але кинув їх, утік, коли Цуй убив володаря Ци; прийшовши в інший уділ, сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» – і втік звідти. Прийшовши ще в один уділ, знову сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» – і втік звідти.

Учитель відповів:

– Це була чиста людина.

– А чи був він людяним?

– Не знаю; як він міг бути людяним?

20

Цзи Освічений тричі думав, перш ніж діяти.

Учитель, почувши про це, сказав:

– Досить подумати двічі.

21

Учитель казав:

– Нін Войовничий поводив себе розумно, коли в країні була путь, і нерозумно, коли в ній не було путі. З ним за розумом зрівнятися можна, за дурістю – ні.

22

Учитель, перебуваючи в уділі Чень, вигукнув:

– Я вертаюсь! Вертаюсь! Мої синки стали зухвалі й фамільярні. Вони досягли всіляких чеснот, але не вміють себе обмежувати.

23

Учитель сказав:

– Старший Рівний разом із Молодшим Рівним не пам’ятали поганого, тому на них майже ніхто не був злий.

24

Учитель запитав:

– Хто сказав, що Вейшен Гао нехитрий? Коли хтось попросив у нього оцту, то він дав його, випрохавши у свого сусіда.

25

Учитель сказав:

– Солодкі слова, ласкавий погляд, шаноба надміру – усе це викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене. Дружити з тим, кого таємно ненавидиш, – таке викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене.

26

Янь Юань і Цзилу стояли перед Учителем. Він їх спитав:

– Чому ви не висловлюєте своїх бажань?

Цзилу відповів:

– Я хотів би, маючи повозку, коней і вбрання, підбите хутром, ділитися ними з другом і не досадувати, коли вони стануть непридатними.

А Янь Юань сказав:

– Я хотів би не хвалитися тим, що є в мені доброго, і приховати свої заслуги.

Потім Цзилу спитав:

– Хотілося б почути про бажання Учителя.

Учитель відповів:

– Дати спочити старим людям,

Бути щирим із друзями,

Піклуватися про молодших.

27

Учитель вигукнув:

– Усе скінчено! Я не зустрічав ще того, хто може засудити себе самого в душі, коли бачить, що помилився!

28

Учитель сказав:

– У будь-якому селищі на десять хатин завжди знайдуться люди, що не поступляться мені в чесності й щирості, але поступляться в схильності до науки.