Читать книгу Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати - Кшиштоф Зануссі - Страница 3

Як ви зауважили, я стараюся писати, йдучи за вільними асоціаціями, однак дотримуюся поділу на розділи, які ілюструють природні етапи життя. А отже, за дитинством має йти юність.

З перспективи прожитого – а це три чверті століття – я бачу зміни, які варто зафіксувати. Дитинство – це період беззахисності. Маленька людина приречена жити під опікою батьків, і взамін за те, що вони турбуються про її виживання, вона змушена їм коритися. З огляду на це здається природним, що діти хочуть вирости, щоб вивільнитися із залежності й здобути повноправний статус так званої дорослої людини. Як підказує мені моя пам’ять, подорослішати хотілося передусім через те, що тоді можна буде самостійно ходити в кіно на фільми, дозволені з вісімнадцяти років. У часи, коли не було ні телебачення, ні Інтернету, кіно було єдиним джерелом знань про те, яким є світ і як живуть інші люди. Те саме життя було описане й у книжках, але читання вимагало зусиль уяви. В того, хто зроду не бачив жінки настільки вродливої, як голлівудська зірка Ґрета Ґарбо, жоден літературний опис не міг би викликати того враження, яке вона створювала на екрані. Але фільми про кохання були зазвичай позначені міткою «дозволено з вісімнадцяти років» – і все через те, що в них частенько траплялися сцени поцілунків, яких неповнолітні не повинні були бачити (це я пишу про другу половину 1940-х років).